«Перетворити (само)ізоляцію на (само)пізнання і (само)творення»

ОПИТУВАННЯ «ДНЯ»

Для частини українців час із середини березня став випробуванням на міцність — коли їхня робота перейшла в режим майже нон-стоп, і це медичні працівники, співробітники комунальних служб, педагоги та чимало інших. Для іншої ж частини — це випробування на витривалість і терпіння, час вимушеної ізоляції і часом бездіяльності. І саме в цьому разі на порятунок може прийти книга. Та, як сказала одна з наших співрозмовниць, важливо мати цілий «арсенал» для читання, бо на різні життєві і душевні моменти — своя розрада. Такими є і книги з Бібліотеки «Дня», несуєтне читання яких, упевнені, подарує справжню інтелектуальну насолоду і дасть поштовх до нових роздумів (нагадаємо, замовити їх у друкованому та електронному вигляді можна онлайн у магазині на сайті «Дня» https://day.kyiv.ua/uk/library). Що ще радять проникливі читачі? Читайте далі

«РОЗДУМИ НАУКОВЦЯ ПРО МАЙБУТНЄ ЛЮДИНИ І ВСЕСВІТУ»

Ольга КРИЖАНIВСЬКА, викладачка Центральноукраїнського педагогічного університету імені В.Винниченка:

— Багато читати якісної літератури — це, звісно, добре... Наукової — теж непогано... Але коли це відбувається в напівув’язненому стані, де тісно не тільки фізичному тілу, а й заZOOMленому духові, то виникають дивні рефлексії.

Світовий бестселер Мічіо Кайку «Майбутнє розуму» ще зовсім недавно (чи, може, дуже давно — до карантину!) видавався мені науковим славнем людині розумній. Написаний видатним фізиком, він захопливо розповідає про найновіші досягнення нейробіології та різних галузей природознавства в царині людської свідомості, штучного й природного інтелекту... Але насправді — це роздуми науковця про майбутнє Людини і Всесвіту, про «дві найбільші загадки в усій природі — розум і Всесвіт... досі нам непідвладні».

Цитуючи Гулда — в нас розвинулась «свідомість з усіма її наслідками — від Гамлета до Хіросіми» — автор вдається до екскурсів у драматичне минуле людини і до не завжди обнадійливих прогнозів щодо її майбутнього...

С.371-372: «...За всю історію Землі розумне життя неодноразово опинялося на межі зникнення. Це чудо, що ми вижили. ...Свідоме життя, очевидно, існує тільки на малесенькій частці планет. Тому ми маємо цінувати ту свідомість, що існує на Землі.

...Існує цілком реальна загроза самознищення людства... Найзгубнішими для нас можуть виявитись антропогенні катастрофи, як-от ядерна війна чи МІКРОБИ, створені за допомогою біоінженерії».

Ну, як вам про МІКРОБИ?

Або карантин треба припиняти..., або переходити до читання віршів Наталі Забіли й Грицька Бойка...

«БІБЛІЯ ДОПОМАГАЄ ЗРОЗУМІТИ, ЯК ПЕРЕЖИТИ ЦЕЙ ЧАС...»

Володимир КАРПУК, народний депутат України V — VІ скликань, заслужений лікар України, Луцьк:

— Час карантину не вплинув на процес мого читання, бо завжди читаю багато, маю домашню бібліотеку, в якій майже 10 тисяч книжок. Хоча дивлюся тепер на те, що збирав усе своє життя, і в своїй майже 10-тисячній бібліотеці бачу зібрання масового непотребу. Дуже багато перечитав, але дуже багато й переосмислив, і те, що вчора здавалося вершиною літературної довершеності, вже таким не є.

У час карантину перечитую кілька книжок різного плану. Читаю Шмідта про цифрові технології, за допомогою яких впливають на людину. Заглядаю в «Словник цитат». Але зараз зосередився на одній книзі, читаю, точніше, перечитую Біблію. Вона допомагає зрозуміти, як пережити цей час, в якому ми зараз живемо, а тим паче що це час карантину, коли, крім карантину тіла, потрібно б подумати і про карантин для душі.

Біда нашої України в тому, що маємо чимало, я називаю це словом — бовванів, яких вважаємо за моральних авторитетів, совістю нації, а насправді вони такими не є, а часто навіть є ворогами всього українського. Але дуже ретельно, вміло приховують свою справжню суть, свої дії, і ціле суспільство ведеться на це. Не хочу тут називати прізвища, бо масове захоплення, поклоніння такими «бовванами» ще, на жаль, дуже сильне. Щоб це зрозуміти, перечитав дуже багато, та не кожен це робитиме. А Біблія — що ж, це та вічна книга, яка підтверджує, що все вже в цьому світі було. Були моровиці, були нашестя сарани і т.п., але все це минало. І ми мусимо пережити те, що випало на нашу долю. А пережити його легше з молитвою, ставши на дорогу, що веде до Бога. І Біблія змушує задуматися, а якою ж дорогою йшло людство останнім часом?.. Дорогою наживи, цинізму, ницості... І Біблія допомагає розібратися, як же нам бути зараз, як іти далі.

«НОВЕ ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ КНИЖОК, ЯКІ ЧИТАЛА В ДИТИНСТВІ»

Оксана ЯЦЮК, громадська діячка, Вінниця:

 — Узагалі я читаю тоннами — і нове, і старе, і по роботі, і для себе. На другий тиждень карантину всі оці заклики: «давайте використаємо цей час на свою користь», «це шанс», «а давайте онлайн» — перестали працювати і почали дратувати. Плюс щоденна рутина — робота, в дитини школа онлайн і побутові справи — все це реально стресувало. На той час я перечитала кілька книжок про психологів, які вижили в концтаборах, просто готувалася до лекції з інформаційної безпеки, і зрозуміла, що варто зосередитися на тому, що я хочу, а не робити те, що мені нав’язують. Так я повернулася до своєї сімейної бібліотеки і отримала нове переосмислення книжок, які читала в дитинстві. Вони видані ще в Радянському Союзі, достатньо об’ємні, але ми з сином вирішили читати по одному розділу щовечора.

 Спершу взялися за твори Марії Конопницької, читали про гномів-краснолюдків і сирітку Марисю. Для мене це була своєрідна переоцінка прочитаного, повернення в дитинство і родинна історія, бо цю книжку мені подарували родичі. Де в чому перепрочитання шокувало, бо в книжці багато насильства, і гномів б’ють, і батьки — дітей, і гноми викрадають дитину в матері. Мій син був тим шокований, і я через багато років також. У дитинстві читала, але забула майже все, крім малюнків. Та мораль цієї казки веде до пошуку свого призначення, до гармонії в природі, до взаємодопомоги, і це підтримувало.

 Підсилили цей дух «Казки» Оксани Іваненко. Мій син слухає їх як розповіді про природу. А для мене — це глибоке переосмислення того, що було в Радянському Союзі і зараз. Я читаю ці казки, вже знаючи про те, що Оксана Іваненко була в колонії Макаренка, і вони сприймаються зовсім по-іншому. От наприклад, казка про яблуньку, ніби про стосунки вчителя і учня, коли садівник прищеплює, щоб краще родило. А може, це якась глибока алегорія, бо дітей витягали з селянських родин і робили з них радянських громадян. Прихований цілий тоталітарний символ. Такі роздуми дають поживу для мозку, і я починаю думати про щось інакше, а не про карантин.

 Зараз я з нетерпінням чекаю, коли ми дійдемо до казки про дівчинку, яка всього боялася, але зрештою вилікувалася від страху. Для мене це також дуже співзвучне карантину. Дівчинці треба було знайти чарівні квіти, і вона подолала багато перешкод, а коли знайшла і принесла їх у місто, то почала роздавати переляканим людям і казати «Не бійтеся!». Я згадала цю алегорію проти страху і про життя після закінчення карантину. І це найкраща стратегія — уявляти, яким життям буде після карантину, думати про краще, мріяти про подорожі.

Асиміляція дорослих книжок про концтабір, поради, як там вижити, та світ дитячих казок — це найкраща реалізація того, що рекомендують психологи. В якому сенсі? Психологи, які вижили в концтаборі, писали, що в критичних ситуаціях варто концентруватися на своєму внутрішньому і знаходити свою зону контролю. Тобто робити те, що ви можете, а не те, що вам нав’язують. Не сидіть і слухайте плітки та чутки, не читайте статистику смертності, а думайте про щось своє — те, що приносить задоволення. Виходячи з цього подумала і зрозуміла, що хочу читати свої старі книжки разом із сином. Мабуть, для цього зараз найкращий час.

«ВАЖЛИВО, ЩОБ БУВ «АРСЕНАЛ» КНИЖОК»

Людмила ФIТЬ, організаторка Черкаського книжкового фестивалю: 

— На карантині я зрозуміла те, що навколо має бути багато книжок. Інтернетом шириться думка про чотири стадії самопочуття під час карантину, коли ти спочатку активно щось починаєш робити, потім зупиняєшся, відчуваєш гнів, депресію. Ми звикли, що придбали одну книжку, потім другу і поки першу я не прочитаю, за другу не візьмусь. А на карантині ми нестабільні і на всі настрої потрібна своя книжка. На мою думку, немає такої книжки, яка одночасно врахує всі потреби. Є люди, які одночасно читають по дві-три книжки. Якщо до карантину таких людей були одиниці, то зараз їх у рази більше...

Як на мене, у книжках легкого, розважального жанру читач ходить назирці за героєм, тобто ти не живеш на тих вуличках, ти спостерігаєш. А якщо хочеться зануритись глибоко і бути учасником книжки, героєм, то це вже важче. Зараз я читаю «Залишок дня» Нобелівського лавреата Ішіґуро Кадзуо. Я наче живу разом з авторами в цьому будинку. Це англійська історична сага. Я багато чого зрозуміла, для мене це відкриття.

Нині в Україні, як на мене, найбільше обговорюють дві книжки — це «Книги Якова» нобелівської лавреатки Ольги Токарчук та «Амадока» Софії Андрухович. Планую прочитати їх теж. Я зрозуміла, наскільки важливо йти в ногу з усією країною, ці книжки важливо читати зараз, а не за рік. Тож ми започаткували ініціативу, об’єдналися і спільнокоштом замовили їх. Це читання-робота, в інтелектуальному полі важливо читати і обговорювати ці книжки...

Тож важливо, щоб був арсенал книжок, коли можна вибрати, що тобі наразі підходить для настрою і для душі.

«ЧИТАННЯ — БУНТ ПРОТИ АБСУРДУ І ЛІК ПРОТИ БОЛЮ ІСНУВАННЯ»

Богдан ТИХОЛОЗ, директор Дому Франка, Львів:

— Читання — найшляхетніший спосіб не збожеволіти — в цьому божевільному світі, найкращому і найбожевільнішому зі світів.

Тим паче в умовах карантинного між-буття, коли всі ми немовби «зависли» в передчутті чогось незнаного, під тиском незримого меча коронавірусного Дамокла, в затісному Прокрустовому ложі наших помешкань, розгублені і паралізовані в своїх можливостях і бажаннях.

У цих умовах книжка — добра книжка! — стає порятунком, антидотом на тугу, тривогу й дезорієнтацію, антидепресантом, якщо хочете, антивірусом. Не лише розвагою — відвагою і повагою, що повертає нам гідність та інтелектуальну сміливість.

Мандри книжковими океанами й материками здатні перетворити (само)ізоляцію на (само)пізнання і (само)творення.

Адже читання — це не просто складання літер у слова, а слів — у речення, а передусім пошук сенсів через світо— і самопізнання.

Ба більше. Читання — бунт проти абсурду і лік проти болю існування. Нехай навіть для когось марний і примарний, а все ж для багатьох — дієвий.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У певному сенсі, читання — це Сізіфова праця, позаяк усього вартого ніколи не прочитаєш, як не кортить, а прагнути треба. Semper idem, завжди знову.

Тож варто зосередитися на головному.

На чому б я радив зосередити читацьку увагу?

Крім завжди актуальної поради перечитувати вічну класику (бо Горацій, Данте, Шекспір, Боккаччо, Ґете, Сковорода, Шевченко, Франко, Леся Українка, Стус здатні нам розповісти про нашу добу і нас самих набагато більше, ніж ми думаємо!), я назвав би для прикладу лише три книжки — по одній у категоріях «поезія», «художня проза», «non-fiction».

ПОЕЗІЯ

Уляна Галич. Урбамістика (Львів: Видавництво Старого Лева, 2017)

Поетичні тексти молодої авторки з Тернополя, в яких більше внутрішнього, ніж зовнішнього, нічного, ніж денного, тиші, ніж галасу. Вірші з розряду тих нечисленних, які написано своєю кров’ю. Вони промовляють urbi et orbi сокровенне і болісне. Чесний і чистий жіночий поетичний голос без фальшивої сентиментальності й пафосу.

Цитата:

«і коли вже здається —

немає слів — ти все одно говори

і коли вже здається — немає

Бога — за вами дивиться Бог»

ХУДОЖНЯ ПРОЗА

Міленко Єргович. Історії про людей і тварин (Переклад Катерини Калитко. Київ: Темпора, 2013)

Дуже короткі новели боснійського автора, що живе в Загребі. Кожна лише на кілька сторінок. Але...

Зумовлюють ефект блискавки чи удару обухом по голові.

Стримане «чоловіче» письмо, без зайвих прикрас та сентиментів, із глибоко тамованою пристрастю, яка вибухає в новелістичних пуантах і несподіваних розв’язках — так, що іноді зносить дах, і кров заливає мозок, і потрібен час, щоб проковтнути колючий клубок, що раптово приступив до горла.

Час — ХХ століття, передусім друга його половина. Місце — Балкани, передусім Боснія та Хорватія.

Серце світу — Сараєво, де навіть цигарки мають особливий присмак.

Нерв — війна: пережита й непережита, минула, теперішня, вічна.

Дійові особи — двоногі й чотириногі: кицька, людина, пес; серби, хорвати, боснійці; католики, мусульмани, юдеї. Ті, хто стріляє, і ті, в кого.

Цитата: «Речі стають важливими тільки тоді, коли про них добре розповідають».

NON-FICTION

Джаред Даймонд. Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу (Переклад В.Горбатька. Київ: КМ-БУКС, 2019)

Заключна частина науково-популярної трилогії лавреата Пулітцерівської премії, американського еволюційного біолога й професора географії Каліфорнійського університету (попередні частини — світові бестселери «Зброя, мікроби і сталь» та «Колапс»).

Людською мовою — про головні пружини і рушійні механізми людського поступу — і занепаду. Від історичного фактажу до несподіваних узагальнень та практичних висновків — рецепт успіху Даймондового мислячого письма.

Якщо в попередніх свої книжках Даймонд шукав відповіді на питання про витоки нерівностей між народами та причини того, що одні суспільства занепадають, а інші успішно розвиваються, в «Перевороті» він намагається збагнути шляхи подолання криз. Зіставляючи, але не ототожнюючи кризи національні з особистісними, автор на прикладі семи країн сучасності осмислює сценарії криз, що відбулися, і тих, які ще тривають, шукаючи «спільний знаменник» — ключові чинники «вибіркових змін».

Цитата: «Якщо народи або хоча б їхні керманичі спроможуться проаналізувати кризи попередніх десятиліть, то розуміння минулого зможе допомогти нам подолати кризи нинішні та майбутні». 

«РУКА ПОТЯГЛАСЯ ДО ПОЛИЧОК...»

Галина ВДОВИЧЕНКО, письменниця, володарка відзнаки «Золотий письменник України», членкиня PEN Ukraine, Львів:

— На початку карантину рука потяглася до поличок і зняла звідти «Декамерон» Боккаччо і «Чуму» Камю — з новин тоді дізналася, що на ці книжки в останні місяці відчутно зріс попит. Воно й зрозуміло, чому — актуальні романи. Варто зазирнути в ці книжки, якщо вони вдома є. Але вони є й в інтернет-книгарнях, у паперовому і в електронному вигляді. В Боккаччо події розгортаються в ХІV столітті, під час чуми у Флоренції, в Камю — інший час, інше місце, але теж чума, і то — в ширшому сенсі. Дуже багато перегукувань із нашою теперішньою ситуацією.

Знову зазирнула в повість «Літня книжка» однієї з улюблених авторок Туве Янссон і однієї з улюблених перекладачок — Наталки Іваничук. У цій повісті — життя фактично в ізоляції на острові, стосунки між бабусею та онукою, неспішність днів і їхня виповненість спілкуванням, спогляданням природи, думками і відчуттями. Дуже люблю цю повість.

Малими дозами читала Мілєнка Єрговича, бібліотечну книжку, яку поверну тепер із запізненням — це збірка нарисів про війну в Боснії і Герцеговині «Жертвам сниться велика воєнна перемога». Серйозне, глибоке читання. Художні тексти цього автора надзвичайно сильні, він один із найпомітніших сучасних боснійських і хорватських письменників, а тепер відкрила в ньому ще й талант публіциста.

Сильне враження справила на мене книжка спогадів Кнута Гамсуна «На зарослих стежках», що вийшла 1947 року. Лавреат Нобелівської премії написав її, коли йому було дев’яносто років, у той період свого життя, коли над ним тривав судовий процес і він був визнаний винним у співпраці з фашистськими окупантами. Це з тих книжок, про які думаєш після прочитання, які залишають слід.

Вирішила подати списком назви книжок, які саме зараз, на карантині, читають мої рідні. Провела таке домашнє міні-опитування. Ось вони:

• Андрій Любка. Твій погляд, Чіо-Чіо-сан

• Філіп Сендс. Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова

• Марі Карачина. Never Stop

• Michelle Obama. Becoming (електронна книжка)

• Астрід Ліндгрен. Ми всі з Гамірного

• Петр Синегуб. Температурный режим компании 36, 6

• Джордан Пітерсон. 12 правил життя

Онук-підліток, який багато читав до 14 років, зараз раптом охолов до читання і неохоче бере книжку до рук. У нього інші захоплення, сподіваюсь — до часу, поки він знову зустріне «свою» книжку і це стане поштовхом до нового етапу любові до читання.

Моя 83-річна мама — в трійці родинних лідерів з читання. Щойно дочитала Ерве Базена «Сімейне життя» і Генріка Сенкевича «Родина Поланецьких» і узялася за роман Василя Барки «Жовтий князь»...

«УВАГА ДО БУДЬ-ЯКОЇ КНИГИ — ЦЕ ПОРТАЛ У ДОДАТКОВИЙ СВІТ»

Світлана ПРИВАЛОВА, програмна директорка «Litosvita: центр літературної освіти», модераторка Книжкового клубу Верховної Ради, доцентка Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

— Карантин на початку здавався романтичним періодом, що як мінімум обіцяє більше вільного часу для прочитання нових книжок та ліквідацію старих списків літератури, що їх тримає майже кожна книжкова людина від часів закінчення універу, умовно кажучи, всі позиції від Данте до Токарчук. Але бути медіаграмотним і спинити інформаційний потік, що несеться з соціальних мереж, змінивши його на книгу — не так просто. Хоча можливо. Відповідно до читання вибираю найцікавіше — те, що відриває від ФБ й інстаграму. Я вже маю свій короткий список за цей відтинок, який радила б іншим. Тут фікшн, нон-фікшн, поезія. І всі позиції гарячі та актуальні, бо тільки з’явилися на книжковому ринку.

Серед нон-фікшн однозначно книжка «Випивка: історія однієї любові» Керолайн Непп. По суті, це можливість мати протягом двохсот п’ятдесяти сторінок відверту подругу, яка розкаже, як невпевненість у собі чи прискіпливі запитання батька-психотерапевта можуть увігнати в дружбу з алкоголем, а ця дружба — стати більшою частиною життєвих прагнень і помістити між двома чоловіками, і відповідно між двома ліжками. Журналістка лайфстайл видання, яка описує свій досвід проживання від чарки до чарки, наштовхує на думку про будь-які залежності. Насправді, в нашому суспільстві високофункціональних алкоголіків хоч греблю гати. Тому книжка корисна, щоб замислитись над суспільним і особистим життям, та і послухати сповідь молодої розумної жінки. Реальні душа та досвід — це завжди цікавіше від художнього вимислу в романах.

Ще дві позиції, які були б найпопулярнішими до обговорення на Книжковому Арсеналі в травні — нові книжки Сергія Жадана — одна поетична збірка «Список кораблів», друга — п’єса «Хлібне перемир’я». П’єса розказує про події 2014 року на сході країни. Для мене ця історія першочергово про пам’ять, про той момент, коли людина робить вибір — залишатися зі своїми чи йти звідси. В цьому тексті скептичні, і разом з тим зворушливі чоловіки говорять про питання, над яким нам варто думати, попри пандемії: а де проходить наша Лінія Маннергейма.

А «Список кораблів» — поетична збірка, необхідна кожному, як повітря, бо рефлексії та репліки про погоду, любов, відданість і віру, можна знайти, якщо не в розмові з друзями, то в діалозі з віршами. Книжка цікава з кількох причин — далі Жадана ще ніхто не зазирав за наш поетичний горизонт. Думаю, всім має бути цікаво, яких меж сягнула загалом поезія.

Але класику теж варто ворохтіти на поличках, бо розраду мені часто в цей період дарують тексти, які знаю віддавна. І відповідно до новин обираю щось із знаного. От у Григорія Косинки є коротке оповідання «За земельку». Його варто перечитати з нещодавнього інформаційного приводу — зняття мораторію на продаж землі. А написане воно було ще 1920 року. Тобто увага до будь-якої книги — це портал у додатковий світ, поки реальний для нас обмежений квадратними метрами квартир і будинків. Добре, що квадратуру душі поки нікому виміряти не вдалось.

«ДУША ЛЕЖИТЬ ДО КНИЖОК, ЯКІ НАДИХАЮТЬ НА ЖИТТЯ В НОВИХ РЕАЛІЯХ»

Олег БАТУРIН, журналіст, Херсонська область:

— Читання для мене нерозривно пов’язано з поїздками, відрядженнями і прогулянками. Всім тим від чого в період карантину довелось відмовитись. Часу на читання, хоч як дивно, теж стало менше. Мабуть, тому душа зараз лежить до тих книжок, які можуть надати відповіді на ті питання, що по-справжньому хвилюють і надихають на життя в нових реаліях.

Найбільш своєчасним для мене виявилось не нове, але досить ґрунтовне і доступно викладене дослідження біолога Джареда Даймонда, вперше видане ще в 1997 році — «Зброя, мікроби і сталь» у гарному перекладі Тараса Цимбала. Автор доводить, чому доступ до зброї та імунітет перед різними хворобами закріпив перевагу Євразії перед іншими континентами. При цьому книжка є не європоцентричною, що особливо цінно.

Перевершив мої очікування й щойно виданий «Видавництвом» графічний роман Арта Шпігельмана «Маус» — реальна історія польського єврея, який пережив Голокост у вигляді коміксу. Геть ні на що не схожа книжка. Дуже зворушлива і чіпляє за живе.

Як завжди, тішать нові видання одного з моїх улюблених видавництв — ArtHuss. Особливо хочу відзначити дослідження Аліси Ложкіної «Перманентна революція» про українське мистецтво ХХ — початку ХХІ століття. Можливо, не найґрунтовніше і не бездоганне, але дискусійне, своєчасне і, сподіваюсь, далеко не останнє в своїй ніші.

Постійно під рукою й видання «Темпори», що славиться, зокрема, репортажною літературою. З останніх вражень — нові репортажі Єлізавети Гончарової «(Не) воля» про життя на лінії фронту і спогади фронтового лікаря Олександра Данилюка — учасника нинішньої російсько-української війни.

Ну а просто зараз величезну насолоду отримую від біографічної книжки про одного з моїх улюблених кінорежисерів Девіда Лінча «Кімната снів». За це розкішне видання я вдячний «Видавництву Жупанського». Яке також нагадує про брак якісних видань про кіно на українському книжковому ринку. Сподіваюсь, коли книжковий ринок зможе оговтатись після карантину, книжок про кіно виходитиме більше.

Підготували Інна ТІЛЬНОВА, Кропивницький, Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк, Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, Інна МОЛЧАНОВА, Черкаси, Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів, Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон