Карантинний хіт-парад: постскриптум
Огляд найцікавіших українських музичних гуртів, завершений минулого тижня та опублікований у «Дні» в четвер і в п’ятницю (див. «Карантинний хіт-парад» і «Карантинний гіт-парад, частина 2», 28 і 29 травня відповідно), дав мені справжній обшир нової інформації. Вмістити її в ті дві публікації не було жодної можливості, тому виникла потреба написати ще й цей постскриптум.
Перше й очевидне — розвинута сцена спирається на культурну децентралізацію. Це навіть не тенденція, а головна умова. Києву, звісно, через більші можливості належить кількісна першість; але й в областях, від Тернополя до Харкова, є чимало чудових артистів.
Мовне питання нарешті отримало перспективу позитивного рішення. Найталановитіші й найвідоміші гурти мають або частково, або повністю україномовний репертуар. І що далі, то більше власне російськомовні проєкти звучать як дещо, буду відвертий, доволі провінційне. Ситуація нарешті стає з голови на ноги. У цьому сенсі дуже турбує заява спікера Разумкова про перегляд мовного закону. Саме цей закон якраз і сприяє набуттю українською культурою повноцінного європейського статусу. Тож, думаю, радше Разумкову варто переглянути доцільність свого перебування на займаній посаді.
Наслідок мовного прогресу — поява адекватних пісенних інтерпретацій літературної класики. Виявилося, що Іван Франко, Леся Українка, Василь Стус прекрасно звучать у сьогоднішніх ритмах.
THE HARDKISS / ФОТО НАДАНО ГУРТОМ THE HARDKISS
Окремо тішить, що в деяких популярних музичних колективах більшість становлять жінки або присутнє жіноче лідерство. DakhaBraha, Dakh Daughters, ONUKA, Vivienne Mort, «Один в каное», The Hardkiss, Tik Tu, Shanti People, Go-A, ElectroMush, BusiCama — список можна продовжувати.
Суто естетичний бік для мене міг би виглядати найбільш конфліктним, якби я й далі чіплявся за ностальгійні спогади кінця 1980-х. Але, щоб насолоджуватися будь-яким мистецтвом, його треба сприймати в русі. Зараз з неймовірною легкістю змішуються стилі, які ще донедавна здавалися несумісними чи взаємно ворожими. Джаз проникає у важкий рок і в безтурботну поп-лірику; електронні біти, що раніше вважалася легковажним дискотечним супроводом, виявилися цілком придатними для найрадикальніших експериментів; український фольклор, особливо вокал, став універсальним компонентом — хочеш журися, хочеш бунтуй, хочеш танцюй, є й термін «фольктроніка».
Більшість ансамблів тепер звучать на прийнятному західному рівні й навіть запрошують вокалістів та музикантів звідти, але тут виникає питання оригінальності: що своє, самобутнє вони можуть запропонувати слухачам з усього світу? Поки що це виходить в одиниць; сподіваюся, буде більше.
Звісно, нам ще довго позбуватися вторинності, найрізноманітніших культурних залежностей, довго ще наздоганяти цивілізацію. Але процес іде.
