Актор, який може зіграти все!

Під час підготовки серії публікацій з Одеси, зокрема з Одеського українського музично-драматичного театру імені Василя Василька, колеги порадили поговорити з актором Олександром Самусенко, за яким закріпилася слава неперевершеного майстра репертуару за українською класикою — Квіткою-Основ’яненком, Нечуєм-Левицьким, Гоголем. Наразі він приступає до нової ролі у виставі «Собаче серце» за Михайлом Булгаковим, за постановку якої взявся режисер Максим Голенко. Олександр гратиме Шарікова. Надзвичайно актуальний матеріал і персонаж — прямо на злобу дня...

Проте, переглядаючи творчу біографію актора, зрозуміла, що можу і маю скористатись службовим положенням, щоби апелювати до вітчизняних кінопродюсерів і кастинг-директорів: зверніть увагу на це ім’я, адже він дуже прагне працювати на вітчизняних знімальних майданчиках. За плечима має успішні роботи в численних російських серіалах, режисери яких дуже любили вполювати наших, особливо в Одесі.

Після 2013-го Самусенко бачить свою кінокар’єру лише в Україні. Тож, якщо вам потрібний справжній чоловік у самому розквіті сил, з професійним дикторським баритоном, що вміє грати на гітарі, водить мотоцикл, автомобіль і катер, фехтує, боксує, плаває, вправно їздить верхи, однаково сильний в рукопашному бою та  важкій атлетиці, володіє шаблею, мечем, автоматом, гвинтівкою, пістолетом і ножем, активно захоплюється дайвінгом й знається на народних, бальних, історико-побутових та сучасних танцях, — агов до Одеси по нього! Не знаю, як кому, а мені одразу намалювалася головна роль для Самусенка в якомусь захоплюючому екшені чи детективі. Поки ж ми не доїхали до прем’єри «Собачого серця» в Одесу, аби пересвідчитися наочно в усіх його талантах, послухаємо, чим живе наразі одеський актор українського театру.

«НАЙГІРШЕ, КОЛИ АРТИСТ ВТРАЧАЄ ЕМОЦІЙНУ ТВОРЧУ ФОРМУ»

— Одесу зазвичай люблять кінематографісти і часто запрошують акторів одеських театрів на зйомки. Як складається ваш роман з кіно? Є кінопроєкти, які би ви самі виділили?

—  Якщо відповідати простою мовою соціальних статусів, то в моєму особистому романі з кінематографом «усе дуже складно». До 2012 року я активно знімався в кіно в петербурзьких проєктах. Зазвичай це були серіали. Основним місцем роботи був театр, але трішки заробляв і на не дуже якісних серіалах. Серйозного ж кіно поки не було, але сподіваюсь, що обов’язково буде. І вірю, що наш роман не змусить на себе довго чекати і ми з новими силами спробуємо почати все по новому. Не було в мене, поки що, від українських режисерів ні пропозицій, ні гідного сценарію, який би я міг розглянути. Кастинг-директори, зазвичай, мене знають за виставами, але, на жаль, не запрошують. Я, звісно ж, не ображаюсь, тільки кажу, що, напевно, мого кіно ще не написали. Хоча, все ж таки, в мене є один дуже важливий фільм у фільмографії — «Моя русалка, моя Лореляй» (робоча назва «Федір») Нани Джорджадзе. Цікава робота, в якій граю одну з головних ролей. Зустріч з Наною, — однією з культових режисерок — стала великим щастям у моїй кінематографічній кар’єрі. Усі інші кінороботи не можу відзначити, як якійсь прорив чи щось подібне. Не було, щиро кажу, не було такого кіно. Крайня ж робота з одеським режисером Олександром Біляком — гротескна комедія «Нереальний капець», що має вийти у вересні-жовтні цього року.

— Що може вилікувати актора від смутку, депресії під час тривалого перебування поза театром?

—  Я вважаю, що вилікувати актора від депресії у період відсутності в його житті  театру, насправді, нічого не зможе. Театр — це найважливіший спосіб реалізації акторського нутра (сутності). Адже кожен актор, не побоюся цього слова, є адреналіновим наркоманом, який виходить на сцену та отримує заряд бадьорості та енергії. Мене ж у період карантину рятувала можливість самозанурення: я кілька разів був на риболовлі, де зміг залишатися на самоті в оточенні природи. Після ж остаточного виходу з важкого карантину нас може врятувати велика кількість роботи, яка приноситиме велику радість та реалізацію. Адже в першу чергу артист втрачає форму і не тільки фізичну. Хоча вже бачимо: хтось набрав вагу чи навпаки — втратив, хтось встиг навіть постарішати за цей карантин. І це все позначиться на роботі. Але найгірше, коли артист втрачає емоційну творчу форму, адже це теж своєрідний живий організм. Найважливіше для артиста — його душа. Найскладніша проблема та найжахливіше, що може статися  — зачерствіти душею...

«СЬОГОДНІ НАШ ТЕАТР АКТИВНО, ЯК САД, ОМОЛОДЖУЄТЬСЯ»

— Ви вірите в акторське братерство? У трупі театру є відчуття акторського братерства?

— Акторське братерство, звісно ж, існує! Акторське братство, як цінність, нам прищеплювали ще в театральних інститутах та училищах, які ми закінчували. Відчуття єдності в театрі, безумовно є. З часом у театрі, ти стаєш частиною акторської спільноти, це навіть щось більше, ніж просто братство. Ти знаєш, що окрім рідні, маєш ще близьких за духом людей. А інколи, ти знаєш партнера навіть значно більше, ніж його жінка та близькі люди, тому для мене акторське братство — це невід’ємна частина життя нормального здорового театру.

— Ваш театр критики називають серед лідерів південного театрального регіону. Погоджуєтеся? Які проблеми має подолати театр після завершення карантину?

— Ми дійсно давно займаємо лідерську позицію на півдні країни і я сподіваюсь, що втримуватимемо її й не зіб’ємося на манівці, бо ми дуже сильний театр. Після карантину нам було б непогано додати нові постановки до нашого постійного репертуару. Вивести ті вистави, які вже граємо на новий якісний рівень, щоб глядач розумів, що тільки тут, у нашому театрі, його почастують винятково якісним продуктом. Упевнений, що все в наших руках і залежить тільки від нас усіх: акторів, режисерів, адміністрації,  художнього керівництва та директорки. Я вважаю, що перше, що нам варто взяти за правило — повага до глядача. Наразі триває період спроб та помилок на шляху до оновлення й осучаснення. Сьогодні наш театр активно, як сад, омолоджується, наповнюється новими артистами, новими виставами та режисерськими рішеннями. Ми вийшли на правильний шлях, а дорогу подужає той, хто йде. Тому давайте йти не озираючись.