Гідно піти з життя

За даними Українського центру суспільних даних, наразі у мобільних службах паліативної допомоги працює удвічі менше фахівців, ніж потрібно. Справа в тім, що ця служба тільки-но почала розвиватися, а з початком пандемії зміни у цьому секторі медичних послуг дещо загальмувалися. Український центр суспільних даних проаналізував, що понад 300 тисяч осіб щороку потребують паліативної допомоги.

— Уперше таку оцінку розраховано для міст районів та обласного значення, було оцінено понад 600 міст та містечок. Ці результати ми отримали на  основі даних Держстату, Медстату, канцер— реєстру, тубреєстру тощо, — розповів голова Українського центру суспільних даних Андрій ГОРБАЛЬ. — Ми оцінювали дані про причини смертності та рівня захворюваності. Загалом 570 тисяч українців помирає щороку: дорослих — майже 260 тисяч (найбільше — зі злоякісними новоутвореннями), дітей — майже 60 тисяч. 60% з них можуть потребувати паліативної допомоги. В Україні маємо перекос у бік стаціонарів (більшість хворих отримують паліативний догляд саме тут — Ред.), хоча є рекомендація, щоб 40% паліативних пацієнтів обслуговувалися мобільно.

За даними дослідження, показники потреб у паліативній допомозі значно різняться у залежності від регіону, цифри можуть коливатися від 1% на 100 тисяч населення у Запорізькій, Харківській, Чернігівській, Дніпропетровській  областях і, відповідно, до 0,6% у Тернопільській, Чернівецькій та Івано-франківській областях. У деяких містах, приміром, у Слов’янську, Краматорську, Бердянську, досі  не має жодної паліативної служби.

— Люди, які потребують допомоги, не обліковуються статистикою. Коли ми розробляли програму на 2020 рік, то орієнтувалися не на потребу в паліативній допомозі, а на те, яку кількість послуг можуть надати надавачі. Бо надання послуг розвинене мало в Україні, — сказала директор департаменту замовлення медпослуг та лікарських засобів Національної служби здоров’я Альона ГОРОШКО.

У Міністерстві охорони здоров’я додали, що паліативна допомога має стати частиною програми «Електронне здоров’я». Також планувалося, що розвиток паліативної допомоги в Україні пожвавиться разом із другим етапом медичної реформи.  «У нашій роботі ми окреслили три кити, на яких базувалася робота: збір даних і розрахунок потреби, створення нормативно-правового поля й інтеграція цієї документації до електронної системи, третє — фінансування програми (розрахунок вартості послуг і адаптування їх до реалій України), — пояснила  представниця фонду «Відродження» Ксенія ШАПОВАЛ. — З усього вдалося лише зібрати дані. Ми не бачимо підтримки від МОЗ. Хоча паліативна допомога увійшла в гарантований пакет послуг, але ми переконані, що вона не повинна фінансуватися за залишковим принципом. Наші пацієнти помирають наодинці, ми не забезпечуємо можливості їм гідно піти з життя. Але готуючись до 2021 року, хотілося б побачити з боку МОЗ більш ґрунтовну позицію щодо затвердження документів із паліативної допомоги».