Про наші «милі» властивості

Україна продовжує бити рекорди щодо захворюваності на коронавірус. Але на широкий загал це великого враження не справляє. За часів Чорнобиля багато людей не звертали уваги на радіацію — її ж не видно. Цей тип мислення з дивовижною точністю нещодавно відобразив президент Білорусі Олександр Лукашенко в інтерв’ю журналістці. Стоячи біля бортика хокейного майданчика, сам у спортивних обладунках, президент прорік: «Я ось тут ніякого вірусу не бачу, а ви бачите?» Мовляв, якщо не бачимо, отже, нічого й немає. Щоправда, останніми днями Лукашенко визнав, що перехворів на коронавірус. Але він людина стійка, його нічим не візьмеш... Хоча його український колега взагалі гігант здоров’я, Зеленський примудрився не заразитися від рідної дружини, у неї «корона», а у нього жодних проявів... Але самогубною легковажністю вирізняються не лише верхи, а й низи. У масках ходять одиниці. Соціальної дистанції дотримуються, тільки якщо їм влаштувати скандал. А гумові рукавички — це вже взагалі щось зі сфери фантастики.

Нещодавно відвідав місцеве кафе. Туди увійшов чоловік, певна річ, без маски й з порога бадьоро проголосив: «Маски — для відмазки!» Як потім мені сказала продавчиня, це був колишній лікар. А його родич досі працює головним лікарем однієї з районних лікарень. Якщо так мислять деякі медики, то що говорити про людей без медичної освіти?

Ми не хочемо й боїмося говорити про соціальну якість наших людей, але ж саме вони обирають депутатів і президентів. Чи не занадто рано ми перейшли до загального виборчого права, де голос алкоголіка дорівнює голосу архітектора, голос «ідіота» (так стародавні греки називали абсолютно байдужих до суспільного життя громадян) дорівнює голосу активіста, голос зрадника дорівнює голосу патріота?

Причому люди, не готові навіть до найменших жертв в ім’я суспільства, можуть становити стабільну більшість...

А на канал «Еспресо» зателефонував молодий чоловік з Тернопільської області й розповів, що він сьогодні намагається поговорити зі своїми земляками, які на виборах 2019 року проголосували в складі знаменитих і легендарних 73%. Мовляв, як вам нинішнє життя в Україні, як результати вашого голосування, чи не шкодуєте... Але вони навідріз відмовляються з ним обговорювати ці теми, заявляючи, що політикою не цікавляться, телевізор не дивляться... То якщо не цікавитеся політикою, навіщо на вибори пішли й обрали Україні вельми важку долю? А тепер прикидаєтеся дурниками, мовляв, ми самі не місцеві, ховаєтеся в кущах від відповідальності.

Одна з наших найнеприємніших рис характеру — це впертість у помилках. Ми вважаємо себе християнським народом і при цьому всіляко уникаємо покаяння. Але ж ідея гріха й покаяння — одна з центральних у християнському віровченні. Замість того, щоб зізнатися чесно й відкрито — «так, я помилився», як казали у давнину на латині «Mea culpa» — «Моя провина», ми готові пускатися на всі заставки, аби лише не визнавати свого гріха. А отже, повторювати його знов і знов. Звідси й сумнозвісні українські «граблі», від невизнання помилок.

Щодо Тернопільській області аргументи, якими зазвичай пояснюють електоральну поведінку областей півдня й сходу, не проходять. На Тернопільщині найвищий у країні відсоток етнічних українців, Тернопільщина брала найактивнішу участь у національно-визвольному русі 40-х—50-х років минулого століття. І ось такий результат сьогодні.

Завдяки зусиллям пана Зеленського, переживаємо 29-е перемир’я на Донбасі. Влада України заявляє, що все чудово, ну, там іноді стріляють зовсім трішки, а щодо іншого все чудово. А «Українське радіо» з посиланням на ОБСЄ говорить про 219 обстрілів після перемир’я... Банкова погоджується лише на 4... Дивно, ОБСЄ, яку важко звинуватити в симпатіях до України, звинувачує «ту сторону» (як полюбляє висловлюватися Зеленський), а офіційний Київ «ту сторону», яка обстрілює його солдатів, захищає...

Те, що на Банковій називають «проривом», насправді — провал. РФ одразу заявила, що ніякої відповідальності на себе з приводу припинення вогню не бере. Гаряче любима Зеленським Росія в черговий раз одягла на нього ковпак блазня. Ну й скільки ще треба провалів Зеленському, щоб він дійсно почав щось розуміти?

Стати навколішки, зазирнути в очі Путіну, припинити стріляти — вся ця геополітична мудрість «95-го кварталу» лише погіршує становище України. І господар кабінету на Банковій наступатиме на ці «граблі» рівно 95 разів на честь свого кварталу? А ситуація страшна. Нашу армію на лінії фронту верховний головнокомандувач роззброїв. Навіть на каналі «1 + 1» визнали, що армія не може вести ні авіа-, ні безпілотну розвідку, а в той же самий час над українськими військами висять російські дрони...

У разі атаки Росії наші війська навряд чи зможуть стримати удар. Зеленський цього хотів?

Ну а тепер, після того, як Кучма пішов, сформували нову групу переговірників на чолі з Кравчуком. Замість старого Кучми (82 роки), українську делегацію в Мінську очолив юний орел Кравчук (86 років). Я спостерігав діяльність президента України Кравчука на початку 90-х років ХХ ст. у Криму й Севастополі. У результаті весь Чорноморський флот дістався Росії, Україна майже нічого не отримала. Хоча мала право (за внеском у союзний бюджет) не лише на нього, а й іще на Каспійську флотилію. Українські Військово-морські сили не отримали у повне володіння жодної севастопольської бухти. З самого початку боротьби Кравчука за національні інтереси України на півдні росіяни вели себе як господарі, а українців постійно тримали у становищі квартирантів. З цим намагався боротися перший командувач українського флоту віце-адмірал Борис Кожин, але був Кравчуком знятий з посади. А на знак протесту проти капітулянтської політики Кравчука пішов у відставку перший міністр оборони незалежної України генерал-полковник Костянтин Морозов. Крок за кроком Кравчук відступав перед Москвою, закладаючи цим відступом фундамент подій 2014 року... Тепер у Мінську буде те саме? Хитрий Кучма пішов, щоб не пов’язувати своє ім’я з капітуляцією. А Кравчук увійшов у процес... Раніше у нього був шанс гідно увійти в історію України. Тепер це стає проблематичним... Зеленський вирішив у черговий раз врятувати Путіна в складній для останнього ситуації? Він врятував Путіна від вельми неприємних санкцій за невиконання рішення міжнародного трибуналу з морського права, не дочекавшись усього кілька днів до настання штрафного періоду й забравши наших моряків на російських умовах. І знову... У Путіна підгорає, димить його власна хата, вже три тижні тривають масові протести в Хабаровську, причому під такими радикальними гаслами, яких немає у нашій Україні, яка воює. Ось, наприклад, такий: «Путин будет казнен!» Або: «На чужой край — рот не розевай!», «Мы все устали от Москвы!» і т.д.

Путіну конче потрібна символічна перемога на Донбасі.

І тут з’являються безвідмовні й послужливі Зеленський, Кравчук і Фокін, щоб виплутати Путіна з його проблем, продовжити московському диктатору політичне існування.

Господар Банкової мусить, нарешті, зрозуміти, що плазування перед Кремлем ні Україні, ні особисто йому ніяких благ не принесе. Путін прагне наслідувати Сталіна, а кремлівський горець одного разу сказав, що вдячність — це собача хвороба...