Леся Українка як інтерпретатор Платона

Декому назва цієї статті може видатися дивною. Адже який стосунок має Леся Українка до одного із титанів давньогрецької філософії? Зрештою, Леся Українка — не філософ, а поетеса й письменниця. Що їй робити в філософській царині? Та потрібно зважити на те, що Леся Українка чудово знала європейську культуру. У тому числі її давні пласти. Вона володіла латиною і давньогрецькою мовою, читала твори античних авторів у оригіналі. Більший інтерес вона виявляла до Стародавнього Риму. Низка її драматичних творів написана на сюжети, які стосувалися давньоримської історії. Та все ж є в неї твори, де так чи інакше присутні давньогрецькі міфи. Наприклад, це стосується драматичної сцени «Іфігенія в Тавріді» та поезії «Орфеєве чудо». Також у творах Лесі Українки звучить відлуння Прометеєвого міфу. Неодноразово зверталася вона й до творчості Гомера, інших давньогрецьких авторів, зокрема Геродота.

Не могла Леся Українка оминути увагою й постать Платона. Йому вона приділяє чимало уваги у своєму літературознавчому творі «Утопія в белетристиці». Він цікавий для неї як творець філософської утопії.

Леся Українка доволі стримано говорить про художньо-літературний талант Платона. Відзначає «сухість» його діалогів, відсутність у них психологізму. «Творець утопії філософської Платон, — зазначає письменниця, — не був з натури своєї белетристом, хоча межи вченими критиками розпросторена думка ніби він був «поетом у душі». Леся Українка не погоджується (і загалом слушно) з цими «вченими критиками». Вона стверджує, що в діалогах Платона «ми не бачимо ні художньої психології, хоча би такої примітивної, як у прадавніх легендах, ні яскравих почуттів і палкого почуття, як у пророчій публіцистичній поезії. Темперамент діалогуючих людей у Платона не виявляється ніяк, діалоги його через те зовсім не нагадують, напр[иклад], драматичних діалогів великих грецьких драматургів, а скоріше скидаються на записи академічних дискусій». Справді, з цими міркуваннями не можна не погодитися. Коли читаєш діалоги Платона, то впадають у вічі їхня певна штучність та «академізм».

Звертає увагу Леся Українка й на один із головних творів Платона — «Держава». Вона іменує цей твір так, як він звучить в оригіналі — «Політейя».

У цьому творі Платон пропонував свій проєкт ідеальної держави. На його думку, в ній мають співіснувати три суспільних стани, кожен із яких відповідав би розумному, вольовому й чуттєвому началам людської душі.

На чолі держави мають бути правителі-філософи, в яких би переважало розумне начало. Ці люди зобов’язані прагнути істини, вміти піднятися над змінною речевістю світу, бути незворушними. Філософи повинні здійснювати повноцінне, розумне управління державою, уникаючи дріб’язковості. Мислитель писав: «Доки в державах... філософи не матимуть царської влади або так звані теперішні царі та правителі не почнуть шанобливо й належно кохатися у філософії і поки це не зіллється в одне — державна влада та філософія, а тим численним натуристим людям, які порізно пориваються або до влади, або до філософії, не буде перекрито дороги, — до того часу... держава не матиме спокою від зла і... рід людський також».

Другим суспільним станом в ідеальній державі Платона є воїни, в яких переважає вольове начало. Їхнє завдання — захищати країну. Це важлива функція, яка забезпечує існування державного організму. Військова ж справа трактується як уміння розумно воювати і завдяки розуму перемагати ворога. Тому воїни є наближеними до філософів.

І філософи, і воїни не повинні володіти власністю, а також мати сімей.

Третім, найнижчим суспільним станом є працівники, в яких домінує начало чуттєве. Вони суттєво відрізняються від філософів та воїнів. Для них головне в житті — отримувати чуттєві насолоди. Тому їхня функція — забезпечити себе, а також правителів-філософів і воїнів їжею, питвом та різними життєвими благами.

Як поєднання трьох чеснот (мудрості, мужності й помірності) дає четверту, вищу чесноту — справедливість, так і поєднання трьох суспільних станів у державі забезпечує справедливий суспільний устрій.

Леся Українка вважала, що ця утопія не відповідала психологічним особливостям людини. «Нам зовсім не відомо, — писала вона, — як уявляв собі Платон психологічні причини і наслідки того «ідеального» громадського ладу, що він виложив у своїй «Політейї» та в діалогах. Чи він гадав, що індивідуум погодиться без боротьби з таким ладом, де всяке індивідуальне почуття буде привнесене без вагання в жертву громадським інтересам? Чи він думав, що громада під орудою «правителів-філософів» може так легко вправитися з непокірними індивідуумами, аж не варто про це говорити? Можливо, що грек-республіканець, надто спартанського типу (хоч Платон був афінянин, але мав симпатії спартанські), і міг би свідомо пожертвувати свої особисті почуття для громадського добра, можливо, що ті почуття і не були в нього розвинуті так, як у сучасних нам людей, але ж щоб він був зовсім позбавлений їх — це неймовірно...» Леся Українка натякала на те, що Платон не враховує психологію людей. І саме це робить проєкт його ідеальної держави утопічним.

Письменниця справедливо зазначала (на жаль, на це не дуже звертали увагу дослідники), що, конструюючи свій проєкт ідеальної держави, філософ виходив із афінських реалій, творив «ідеальні Афіни». «Платон, — зазначає вона, — описує у своїх утопічних діалогах стародавні Афіни такими, якими вони ніколи не були, надавав їм ідеальні звичаї і закони, але опис його не має пластичності справжньої легенди; Платон ставить ідеалом своє рідне місто Афіни, але живої любові до рідної країни ми якось не чуємо в тій ідеалізації».

Леся Українка наполягає, що в філософській утопії Платона «відсутня людина», у ній «ми бачимо модель громадянського механізму, але не бачимо людини. Ми знаємо, напр[иклад], що там немає приватної власності і через те немає ні вбогих, ні багатих, але яким чином це позначається на психічному складі тих ідеальних громадян, ми того зовсім не бачимо, та показувати це й не входило, певне, в заміри самого Платона».

Геніальна людина в усьому геніальна. Леся Українка, розглядаючи творчість Платона, дистанціювалася від «вчених критиків» і спробувала дати об’єктивний та глибокий аналіз поглядів Платона щодо ідеальної держави. І цей аналіз справді заслуговує на увагу. Письменниця підмітила низку важливих моментів у філософській утопії Платона. Шкода, що на її міркування, фактично, не звернули увагу, в тім числі й наші «вчені критики».