«Суть майстер-класів – надихнути, даси енергетичний посил та напрямок, куди йти»

Галицьке музичне товариство та Львівський органний зал нещодавно презентували вокальний майстер-клас всесвітньовідомої співачки Зоряни Кушплер, солістки Віденської опери, почесної президентки Галицького Музичного Товариства. Це були насичені три дні інтенсивного навчання для десятьох учасників, які показали свої результати на заключному Гала-концерті.
Ми розмовляли  про творчо-професійну реалізацію, а також пані Зоряна розкрила деталі тих речей, які надихають співачку, про її співпрацю з Віденською оперу, та враження від співаків, які пройшли її майстер-клас

ЛЬВІВ -  ГАМБУРГ

— Після освіти в Львівській музичній академії ви поступили до Гамбурга. Чи існували певні мотиви у тому, щоб отримати саме німецьку освіту?
— Ні, так просто склалось. Відверто кажучи, моя сестра перша поїхала вчитись у Гамбург. А в нас була така «домовленість»: якщо їде одна, то «витягує» другу.

— Які були перші враження від студіювання оперного співу в Німеччині та чи можете назвати наявні відмінності з українською освітою?
— Перше, що я одразу замітила – це те, що у Німеччині менше загальноосвітніх предметів. Але, з іншої сторони, у Гамбурзі були уроки історії сценографії або фехтування - аж чотири семестри!, якого, як я знаю, в Україні немає. Це дуже цікавий досвід. А потім одна із перших моїх вистав у Віденській опері була «Парсифаль» (Р. Вагнера), і там я мусила фехтувати. Однак, вже вміла це робити.
Також, в Гамбурзі більш урізноманітнений вокальний репертуар. Завдяки цьому я ближче познайомилась саме з німецьким репертуаром, зокрема з німецькою піснею Deutsches Lied: Шуман, Брамс, Вольф, Малер, Штраус... Тобто це такий репертуар, який рідше використовувався під час навчання в Україні, а якщо і виконувався, то виключно кілька пісень і все. А там, підкреслю, ми вчили все цілісними полотнами. Це, звичайно, дуже розвинуло мене. 
Ще одна відмінність: у Гамбурзі велике значення приділяли іноземним мовам. Викладачі там були німецько-, англійсько-, італійсько-, французькомовні і нас завжди відправляли саме до того, хто є носієм. Таким чином, ми детально вчили як правильно вимовляти текст. В Україні, нажаль, на це не так звертають увагу.
Ось такі відмінності мені дуже допомогли. Але скажу чесно, що і українська, і німецька освіта – надзвичайно гармонійно поєднують одна одну. Без Гамбургу мені було б недостатньо української освіти і без Львова мені було б недостатньо німецької. Це був дуже хороший синтез.

БЕРН - ВІДЕНЬ

— Початок вашої професійної реалізації можна вважати вже ангажемент у Швейцарії. Що можете сказати про цей досвід, та чому Ви не залишились там?
— Я не залишилась у Швейцарії, бо в мене елементарно закінчився дворічний контракт, а вже на наступний рік для мене не було репертуару. Це нормальна практика західних театрів, які працюють по системі «staggione»: прем’єри випускаються, але вже наступного сезону вони не повторюються: ідуть нові вистави. Це і є головною відмінністю від «репертуарного» театру, як ось у Львові, чи Відні.
І добре, що так сталось: якби я залишилась у Берні, то навряд потрапила б до Віденської опери, бо в такому випадку не довелося б шукати будь-яке прослуховування. А так через пів року після закінчення швейцарського контракту я вже працювала у Відні.
Це і порада для молодих співаків: не втрачайте присутності духу. Бо ж, напевне, Господь готує для вас дещо цікавіше.
Який момент у кар’єрі був для вас найважчим?
Напевне, коли я лишень прийшла до Віденської опери: за чотири місяці мені потрібно було вивчити 14 нових партій і у 8 з них вже дебютувати! Я прокидалась і засинала разом з ними. При чому, цей репертуар був максимально різний: від Моцарта до Штрауса. Я співала «Арабеллу» Штрауса, Джульєтту із «Казки Гофмана» Оффенбаха, Третю Даму із «Чарівної Флейти» Моцарта, Паж із «Саломеї» Штрауса… Тобто практично увесь матеріал – незнаний та новий для мене.

ВОКАЛЬНІ УНІВЕРСИТЕТИ

— Чи можете назвати імена особистостей, які по-особливому вплинули, чи впливають на вас?

— Безумовно, це Юдіт Бекман – мій викладач у Гамбурзі та її чоловік Ірвін Бекман. Для мене вони золоті люди: я їх навіть називаю своїми «американськими батьками» («my American parents»).

На мій спів безпосередньо вплинула Красіміра Стоянова (болгарська оперна співачка.). Коли я почула, як вона співає, то зрозуміла для себе, наскільки важливий «блиск» у голосі. Ми трохи займались із нею.
Також, Марина Мещерякова – солістка багатьох світових театрів, з якою ми до сьогоднішнього дня продовжуємо працювати. Але основним моїм вчителем, другом і порадником був мій батько, Ігор Кушплер, в якого я навчалась усе своє життя до його трагічної загибелі у 2012 році. Після того, як його не стало, я зрозуміла, що лишилась без вокального контролю. При такому шаленому обсязі репертуару, голос може втратити так звану «лінію». А щоб цього запобігти, завжди потрібне «вухо». Ним і був мій батько. Зараз цю роль виконує вже Марина: вона дуже правильно і добре мене відчуває, підтримуючи мій голос «молодим». Я помічаю, що він не втомлюється, виблискує! І це через те, що притримується «гігієни», що є дуже важливим для співака.

— Розкажіть детальніше, що маєте на увазі під словами «гігієна голосу».
— Найперше – щоденні розспівування, аби утримувати вокальну форму. А для регулярності такої роботи, звичайно, завжди потрібна мотивація. Тому навіть в моменти, коли немає жодних виступів, я сама для себе видумую якусь діяльність: чи це проекти, чи майстер-класи. Потрібно залишатися у формі. Бо ж, наприклад, коли була пандемія, найважче, що тоді існувало – це заставити себе займатись, не дивлячись ні на що. Я собі це завдання поставила в рутину: у день можу робити те і те, але в конкретні години я співаю – хочу цього, чи ні.
І слава Богу, що я це робила! Бо локдаун коронавірусу несподівано відмінили, і всім довелось «несподівано» співати так, як до пандемії. І тоді були великі проблеми: до цього співаки регулярно співали, а потім, раптом, – нічого. Ми ж як спортсмени: при відсутності регулярності –  «м’язи» відвикають.

«ДРУГИЙ ДІМ»

— Повернімось трішки до Відня, адже ви ще з 2007 року проживаєте там і є солісткою його оперного театру - одного із найвідоміших у світі. Чи існує там якась особлива атмосфера, яка впливає на вас? 
— Однозначно, є. Звичайно, Львів був і залишається моїм першим домом та місцем сили: коли приїжджаю сюди, я відчутно наповнююсь енергією рідної землі та людей. Та я дуже люблю і Відень – це стовідсотково мій другий дім. Він також мене надихає: красиве місто, яке перегукується зі Львовом, особливо в плані архітектури. А це дає ще більше відчуття, наче я вдома.

— Назвіть декілька улюблених місць у Відні, які вас надихають: кав’ярня, собор, сквер тощо.

Насамперед, це наше помешкання. Воно дуже красиве, знаходиться у центрі міста з великою терасою та виглядом на собор св. Стефана. Взагалі, люблю весь центр Відня: мені там гарно та добре. Тому улюблених місць, направду, дуже багато.

— А якщо говорити про Віденську оперу: які наявні відмінності ви замічаєте між нею та Львівським оперним театром? 

Найперше це відмінність в обсязі репертуару. Але, відверто кажучи, це стосується, напевне, усіх театрів, бо такої кількості вистав немає в жодному у світі: 54 опери щороку від бароко до модерну. Відповідно, це і значно більший ансамбль співаків. Ще б я звернула увагу на те, що у Відні практично кожного вечора у виставі бере участь запрошений гість: чи то диригент, чи режисер, чи співак. Себто, завжди прилучається величезна кількість світових зірок. У нас же, в більшості, все локально.
І, безумовно, відмінність існує у кількості прем’єр: цього року, наприклад, їх було аж десять! Деякі з них відбулись онлайн, деякі офлайн. Попри те, хочу замітити, що на кожній із них щоразу був інший режисер. А сталого режисеру театру, як такого, у Відні просто немає. На постановках завжди є помічники, які після прем’єр ведуть вистави вже самі, інколи поновлюючи хіба склад артистів. Таким чином, це завжди породжує новий досвід за рахунок нової «крові».

ГАЛИЦЬКЕ МУЗИЧНЕ ТОВАРИСТВО

— Ваша «співпраця» з Україною є доволі тісною. Ви є «Людиною року – 2016», а у 2020 році стали почесною президенткою Галицького Музичного Товариства. Що це для вас означає і чи є певні майбутні плани для реалізації в Україні?
— Я пишаюсь цим і мені дуже приємно, що Україна мене цінує та визнає. Звичайно, я намагаюсь вести тут активну діяльність. У мене є плани із Львівською національною оперою: та поки не буду видавати подробиці. І, звичайно, – це майбутні майстер-класи.
Галицьке Музичне Товариство мене надзвичайно надихає! І дирекція Органного залу, яка все зробила для мого майстер-класу. Дуже хочу «поставити» такі рейки, аби схожі події відбувались не лише з моєю участю, але й з різними викладачами усіх галузей. Я справді бажаю робити все більше для України. Бо був певний період, коли я збирала досвід, а тепер прийшов час цим ділитися.

— Перейдемо до вашого вокального майстер-класу. Як часто були учасницею таких заходів? Чи є конкретний майстер-клас, який направду дуже допоміг вам у свій час та змусив подивитись на певні речі по-новому?
— У своєму житті я була на двох майстер-класах, як учасниця. Один із них – у Тереси Бергансії, який справив на мене величезне враження! Вона, до речі, до мене тоді поставилась із великою цікавістю: запрошувала у свій клас, пропонувала мені відкривати та закривати концерти. Я дійсно багато чого від неї взяла.
Того разу я і зрозуміла суть таких майстер-класів: за три дні ти не навчиш співати, але піднімеш рівень та планку, даси енергетичний посил та напрямок, куди йти. Це, власне, є завдання зірок – надихнути молодь. Я це бачу саме так.

«ПОВИННА БУТИ ВОКАЛЬНА ЛІНІЯ»
 

—Як би оцінили загальний рівень та потенціал учасників вашого нещодавнього майстер-класу? Чи бачите таких співаків, які могли б сміливо ступати у західноєвропейський світ?
— У мене було вже доволі багато майстер-класів, але рівень цього –  дуже високий! До слова, це мій другий майстер-клас у Львові: перший із них був ще десять років тому. А цього разу навіть брала участь співачка – Аліна Діденко, яка була і минулого, кажучи: «Зоряна Ігорівна, я чекала десять років на те, щоб ви приїхали знову!». І вона таки була моя зірка на цій події. Але, скажу знову, це був дуже високий рівень, і всі-всі-всі мають великий потенціал. Мене також втішило, що учасники були з різних міст: Тернопіль, Київ, Одеса, Львів та інші. Тобто всеукраїнський рівень, що надає події особливих переваг.
Ми ще трішки «повправляємось» і в перспективі я хочу підняти цей майстер-клас на міжнародний рівень, щоб до Львова приїздили інші. Ми маємо таку можливість, маємо чим привабити і можемо запропонувати високий рівень організації проведення таких заходів. Вважаю, що Львів – перлина України, а для мене – однозначно. Тому, маю надію, що наступні рази це буде вже інтернаціонально.

— Ми розмовляли про різницю у підходах та принципах навчання вокалістів в Україні та в Німеччині. Беззаперечно, у вас вже є певна синтезована власна методика вокального співу, яка склалась впродовж тривалих років навчання та практики. Які основні її принципи ви застосовували під час майстер-класу: себто, на що спершу звертали увагу, що було провідним для Вас у співі учасників, які загальні переваги та недоліки виникали у роботі з ними?
— Один із загальних недоліків, особливо в Україні, на який я звертала увагу – це те, що не надають належного значення правильності вимови іноземного тексту. Інколи співають «що-небудь», бо в залі «не розуміють». Але ж я розумію. А ще сидять люди, які все-таки співали за кордоном, чи просто знають мови і усе чують. Ми ж таки вже вийшли на інтернаціональний рівень: все більше бажаючих їхати на міжнародні конкурси, а там точно всі розуміють. Тому, потрібно звертати увагу на текст, правильну вимову, ходити до викладачів іноземних мов та з ними проговорювати слова, записувати на диктофон і проробляти усе вдома ще самостійно. Це дуже важливо.
І, звичайно, я звертала велику увагу на голосоведення. Я маю свою уяву про те, як це має звучати, що потрібно визвучити, і якою повинна бути вокальна лінія. За цим я слідкувала особливо строго.

— Які поради можете дати для тих, хто стоїть на початку реалізації своєї вокальної кар’єри та мріє потрапити на престижні сцени світу?
— Їздити на міжнародні конкурси! Сто відсотків. Там сидять директори театрів, чи агенти. Тобто, треба орієнтуватись: що за Конкурс, чи підходить програма і хто присутній в журі. Наприклад, конкурс Монюшка – це прекрасна платформа: там завжди дуже хороша «компанія». Чи міжнародний конкурс імені Ганса Габора Бельведера. Загалом, існує багато таких, на які варто поїхати: можна себе показати та почути інших. Попри те, можна не отримати премію, але отримати контракт, що вже неодноразово відбувалось.