Цінності, що потребують популяризації

Фестиваль шістдесятництва та дисидентського руху — щорічний захід для підлітків та освітян, який із 2017 року проводить Національний центр «Мала академія наук України». Його програма базується на підходах неформальної освіти, яка має тривалий просвітницький ефект: після завершення фестивалю учасники згодом самі проводять локальні заходи такого типу. Ініціаторкою фестивалю є Юлія КРАВЧЕНКО, кандидатка філософських наук, завідуюча лабораторії з розвитку критичного мислення НЦ «МАНУ», тренер з методики «Філософія для дітей» Метью Ліпмана. Сьогодні Юлія Кравченко перебуває в Нью-Йорку, адже віднедавна є також фулбрайтівською стипендіаткою в Колумбійському університеті.
    СВІТОГЛЯДНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
     — Як з’явилася ідея проведення заходу з такою тематикою?

— Моя діяльність у Національному центрі «Мала академія наук України» охоплює проєкти гуманітарного напряму з розвитку мислення, м’яких навичок та формування цінностей у здобувачів освіти та педагогів. Це короткотермінові школи з філософії, культурної дипломатії, української культури, а також Фестиваль шістдесятництва та дисидентського руху. Мене турбує те, що шкільна програма фрагментарно висвітлює сенсовартісні теми ХХ століття — спадщину митців «Розстріляного відродження» та творців дисидентського руху. Я вважаю, що, зокрема, ці теми є українським «клондайком» цінностей і сенсів, на базі яких дієво формується ціннісно-моральне виховання та патріотична освіта. До таких висновків я дійшла в своїй роботі під час організації фестивалю та зазначених шкіл.

Я маю власну тривалу історію формування свого світогляду, що ввібрав у себе цінності та життєві принципи, які сповідували дисиденти. На жаль, у 90-ті роки в школі знання з цієї тематики я не отримала, університетська освіта теж їх не виповнювала. В нульових мені пощастило потрапити на заходи та в спільноту, яку гуртувало навколо себе видавництво «Смолоскип». Там я успішно заангажувалася в тематику дисидентського руху. Посіяні тоді зерна проросли за 15 років ідеєю організації заходу для підлітків. Це природно, світоглядні трансформації відбуваються повільно.

У 2011 році на одній із презентацій збірки віршів Василя Стуса в книгарні «Є», директор видавництва «Дух і Літера» Леонід Фінберг зазначив, що «шістдесятництво — це материк, який потребує популяризації серед молоді шляхом проведення фестивалів». Ідея проведення такої події тоді мені дуже заімпонувала. Я задумалася над нею і знадобилося 6 років, щоб її реалізувати. Ось така історія появи Фестивалю шістдесятництва та дисидентського руху для підлітків у НЦ «МАНУ». До речі, принагідно хотіла б подякувати видавництвам «Дух і Літера» та «Смолоскип», які до сьогодні підтримують фестиваль і дарують книги для учасників.

Перші два фестивалі, 2017 та 2018 років, були більш просвітницькими й охоплювали загальний контент. Третій фестиваль був присвячений долям та творчості Євгена Сверстюка та Василя Стуса. Четвертий фестиваль, що відбувався онлайн, мав назву «Жінки в дисидентському русі». Учасники п’яти фестивалів мали змогу почути, поспілкуватися та поставити запитання самим дисидентам — Миколі Горбалю, Богдану Гориню, Йосифу Зісельсу, Раїсі Мороз із Канади, Василю Овсієнку. Запрошеними спікерами були шістдесятниця Маргарита Довгань, Леонід Фінберг, Звенислава Калинець-Мамчур, Тарас Компаніченко, Роман Веретельник та багато інших.

До фестивалю в онлайні були записані інтерв’ю з дисидентками Вірою Лісовою та Інною Чернявською-Набокою, дисидентом Йосифом Зісельсом, запрошеними спікерами — Дмитром Стусом, Елеонорою Соловей, Галиною Стефановою, Оленою Лодзинською, Олексієм Сінченком.

СПІЛЬНОТА АМБАСАДОРІВ ФЕСТИВАЛЮ

— Як реагують діти? Чи їм цікаво?

— Коли я розпочала підготовку до першого фестивалю в 2017 році, в мене та серед мого дорослого оточення був деякий сумнів: чи вдасться провести цікавий і змістовний захід дітям із такою складною темою та контентом, грамотно й коректно донести інформацію про травматичний досвід, який довелося пережити дисидентам. На мою велику педагогічну радість як організаторки, результати перевершили очікування і не справдили жодних страхів. Може, дещо впевнено звучить цей вердикт, але він засвідчує реальність. За чотири дні заходу діти демонстрували неабиякий рівень мотивації, натхнення, включеності. Їхні відгуки в анкетах-рефлексіях не можна було читати без сліз. Сприйняття дітьми запропонованого освітнього продукту дало підстави продовжувати ініціативу.

Я вважаю, що на складні історичні, культурні, соціальні, економічні, політичні, психологічні теми зі шкільною молоддю треба говорити, але важливо це робити в певний спосіб — екологічно, конструктивно й за допомогою підходів неформальної освіти.

— Що стало запорукою успіху першого та подальших фестивалів?

— Секрет успішності заходу криється в дизайні його програми, яка базується виключно на неформальних освітніх підходах. Його завданнями є формування знань (hard skills), цінностей та гнучких особистісних навичок (soft skills).

Після другого фестивалю неабиякий інтерес виявили до нього педагоги. Тому 2019 року частину учасників становили освітяни. Щороку їхня кількість зростає. Фактично вже сформувалася спільнота, учасники та учасниці якої є амбасадорками фестивалю в своїх локальних громадах (шкільних та адміністративних) і активно імплементують тематичні знання, отримані на фестивалі, в свій програмний шкільний контент, а також прийоми неформальної освіти — в організації навчального простору за прикладом фестивальних. Формування спільноти відбувається саме завдяки педагогам, бо учнівська авдиторія змінна. Учні дорослішають, стають студентами, в них з’являються нові інтереси та зацікавлення. Хоча є вихованці, які з розряду дітей-учасників стають спікерами події і менторами локальних проєктів.

Із 2019 року Фестиваль перетворився на подію, що триває фактично впродовж року, завдяки тому, що його учасники проводять локальні проєкти в своїх школах. Локальним проєктом Фестивалю є захід, який проводиться в своїй шкільній громаді й популяризує тему шістдесятництва та дисидентського руху. Немає обмеження формату й навіть звуження до тематики, яка була саме на фестивалі. Вражає різноманіття проєктів: від мультиплікацій до проведення конкурсів на рівні районних відділів освіти. Результатом Фестивалю «Жінки в дисидентському русі» 2020 року стали 20 локальних проєктів у різних регіонах України, які тривали до червня 2021 року і в яких узяло участь приблизно 1000 осіб.

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ЯК МІСЦЕ, ДЕ МОЖНА ВІДШУКАТИ СЕБЕ»

— Методи неформальної освіти, про які ви кажете — що саме мається на увазі? Як це виглядає на практиці?

— Неформальна освіта передбачає організацію простору, планування часу та змістовне наповнення заходу в такий спосіб, щоб учасники почувалися комфортно й були вмотивовані навчатися (отримувати нові знання та тренувати навички). Тому важливим є дизайн програми, який включає палітру дидактичних активностей, завдяки яким у роботу поперемінно включаються різні ділянки мозку здобувачів освіти. Активностями за формою є інтерактивні лекції, вправи з розвитку критичного та креативного мислення, арт-сесії, проєктна робота в групах, екскурсії, перформанси, воркшопи з успішної комунікації та емоційного інтелекту, квести. Співпраця та взаємодія всіх учасників навчального поля базується на принципах демократичності та партнерства. Програма кожного фестивалю містила екскурсію до музею шістдесятництва в Києві, візити до Бібліотеки імені Василя Симоненка, видавництва та книгарні «Смолоскип».

— Ви сказали, що фестиваль сприяє формуванню цінностей. Які це саме цінності?

— Життєві історії та позиції дисидентів є наочним прикладом утілення в життя таких цінностей, як гідність, свобода, права людини, свобода слова, повага, справедливість, відповідальність, віра, чесне ім’я, добро, чесність, порядність, вага слова, чесність із собою, Батьківщина (Україна). В одному зі своїх інтерв’ю про цінності Євген Глібовицький сказав: «Цінності — те, за що люди вмирають». На жаль, дисидентам довелося саме так сплачувати за обстоювання своїх принципів і переконань. Ціна була різною — власне здоров’я, особисте щастя, добробут, самореалізація, а найцінніше — життя. На жаль, переважна частина українців мало знає про це, і таке невігластво знецінює наявність особистих прав і свобод, які ми сьогодні маємо та й узагалі відновлену незалежність України.

У своєму виступі на минулорічному фестивалі «Чому вчить історія: права людини та боротьба за гідність» відома правозахисниця Олександра Матвійчук сказала: «Перше, що мене навчили люди, які в шістдесятих роках мали мужність і гідність виступати за права людини і свободи, це те, що виявляється можливо говорити те, що думаєш, і жити так, як говориш». Коли діти знайомляться з проявом цієї максими — «говорити те, що думаєш, і жити так, як говориш» — на конкретних фактах біографій Василя Стуса, Валерія Марченка чи Алли Горської, їх це вражає, спонукає замислитися над власним досвідом, зробити верифікацію цієї максими в своєму життєвому світі. В лінгвістичний ужиток учасників фестивалю входить стусівська метафора «прямостояння» з її ціннісним наповненням.

Для мене шістдесятники і дисиденти — переможці в довготерміновій перспективі. Омріяна ними незалежна Україна сьогодні є. Є такою, на жаль, що нам треба продовжувати їхню справу — поширювати українськомовний простір, розвивати культуру, боротися за чесність владних структур, боротися за співвітчизників, які потерпають у полоні на окупованих територіях та російських в’язницях — із тією різницею, що умови сьогоднішнього життя не до порівняння кращі й комфортніші від тих, у яких жилося дисидентам.

Усвідомлене знайомство з життям і творчістю представників дисидентського руху формує в дітях громадянську й особисту відповідальність. Історія рідної країни перестає бути формальністю в підготовці до ЗНО, а виявляється цікавим місцем, де можна відшукати себе справжніх, дізнатися про себе.

«ІЗ ПРОСВІТНИЦЬКОГО ФЕСТИВАЛЬ СТАЄ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЦЬКИМ»

— Як виглядатиме фестиваль цьогоріч?

— Цьогорічний фестиваль, який відбудеться онлайн із 19 жовтня по 18 грудня, присвячено літературознавиці, перекладачці та дисидентці Михайлині Коцюбинській. 18 грудня їй виповнилося б 90 років. Із просвітницького наш захід трансформується в науково-дослідницький. Ми маємо тепер дворівневу авдиторію. Прийдуть учасники, які майже нічого не знатимуть про шістдесятництво (як відомо з досвіду попередніх фестивалів). Їм треба буде переглянути більше відеоматеріалів та прочитати більше базових статей, щоб ознайомитися з контекстом. А будуть ті, хто добре володіє темою. Тому робота в онлайн-сесіях, як цінному часовому ресурсі, триватиме у воркшопах із текстології, перекладознавства та правозахисту. Перші два воркшопи занурюють у наукові сфери, в яких працювала пані Михайлина Коцюбинська, а третій — у сферу її громадянської позиції. Для допомоги в організації локальних заходів учасниками буде проведено воркшопи з проєктного менеджменту. Впродовж листопада очікується проведення учасниками локальних заходів.

— Яке майбутнє фестивалю в довготривалій перспективі?

— Мені приємно, що тема шістдесятництва та дисидентського руху стає дедалі популярнішою в медіа та освітніх заходах, на неї зростає суспільний запит. Надихає те, що фестивальна спільнота зростає. Є бажання розвинути його освітні продукти. Зокрема, розробити програму, методичні матеріали для гурткової роботи НЦ «МАНУ» та позашкільних заходів, зробити подкаст і діджиталізувати канали комунікації з різними цільовими авдиторіями.