Філософія і школа

Всесвітній день філософії (World Philosophy Day) відзначається щорічно в третій четвер листопада з 2005 року за рішенням 33 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. В документі йдеться, що «Проголошення Всесвітнього дня філософії має сприятливо вплинути на популяризацію викладання філософії, яке відсутнє в навчальних програмах багатьох країн..., поступовому включенню філософії в навчальні програми, щоб заохочувати тренування рефлексивности та критичности в мисленні та міркуваннях». Усесвітній день філософії відзначається більше ніж у 70 країнах. В Україні теж зростає кількість заходів, приурочених цьому дню, так само, як і увага до філософської освіти в школі.

ФІЛОСОФІЯ — РОЗКІШ ЧИ НЕОБХІДНІСТЬ?

Люди часто запитують: «Для чого нам філософія? Що вона може дати людині в повсякденні?» На перший погляд дивне питання для тих, хто філософією займається професійно чи самостійно вивчає, і цілком зрозуміле — з точки зору складності самостійного опанування змісту філософських текстів та досвіду вивчення предмету «Філософія» в навчальних закладах. Таке ставлення до філософії як до незрозумілої і непотрібної розкоші панує не лише в Україні, а й світі в цілому. Однією з причин наявної ситуації, на мою думку, є неефективні освітні підходи в її вивченні.

Важливо також розрізняти професійне вивчення філософії задля висновування нових рефлексій про наявний стан речей у світі, формування теорій і гіпотез та базовий необхідний рівень володіння навичками філософування, щоби вміти самостійно робити висновки, ставити запитання, уникати логічних помилок у власній мові та бачити їх у інформаційному просторі, у такий спосіб захищаючи себе від маніпуляцій (політичних, економічних, соціальних).

Професійному читанню філософських текстів має передувати тренування навичок філософування. Про це йдеться в чудовій статті Альдони Побоєвської «Для чого, кого і як учити філософії?» в часописі «Філософія освіти» (2014р., №2). Пам’ятаю особистий досвід навчання на філософському факультеті: як було складно після школи, де не тренувалися відповідні навички (і так, на жаль, є сьогодні в більшості українських шкіл) читати тексти, формулювати запитання, вибудовувати зв’язок між теорією та практикою.

МЕТОДИКА З РОЗВИТКУ МИСЛЕННЄВИХ НАВИЧОК

Приємно констатувати, що підхід успішного тренування філософських навичок у дітей є, і він не такий уже й новий. Ідеться про Програму «Філософія для дітей» (Philosophy for Children (P4C) Метью Ліпмана, професора Колумбійського університету. Своє відкриття Ліпман зробив на основі факту про те, що більшість студентів не вміють формулювати власних суджень та аргументувати свою позицію. Корінь проблеми філософ побачив у вадах шкільної освіти, що базувалася на принципі запам’ятовування та передачі знань.

Результатом дослідження проблеми постала згадувана методика з розвитку мисленнєвих навичок, а конкретніше з формування критичного, креативного та піклувального мислення. Осердям програми Ліпман вважав логіку, вивчення якої мало бути цікавим і зрозумілим дітям. Для цього він написав перший філософський роман «Пригоди Гаррі Стоттлмайєра» для учнів віком 11 — 12 років, у якому виклав засади логічного мислення. Текст роману було успішно апробовано в школах м.Монклер у 1970 році, що впевнило автора рухатися далі в цьому напрямку, зібрати команду однодумців, з якими був створений корпус філософських романів для дітей усіх вікових категорій, починаючи з п’яти років, та посібники для педагогів.

У 1974 році спільно з Енн-Маргарет Шарп Ліпман заснував Інститут з розвитку філософії для дітей (Institute for the Advancement of Philosophy for Children (IAPC) у Монклерському університеті, який до сьогодні залишається центром світового руху філософської освіти. Вислів «філософія для дітей» у світовій практиці чітко асоціюється з розробкою Метью Ліпмана, якого також називають батьком світового руху запровадження філософської освіти в школі. Успіх програми «Філософія для дітей» очевидний — сьогодні її застосовують у понад 70 країнах світу.

ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ В УКРАЇНІ

На щастя, Україна теж є серед них! Уперше українські освітяни на професійному рівні познайомилися з методикою в 1999 — 2001 роках у межах грантової співпраці між Кіровоградським державним педагогічним університетом (сьогодні це Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка) та Монклерським державним університетом (США) за фінансової підтримки Бюро з освітніх та культурних питань США. Американський виш відвідувала делегація українських освітян з метою навчання програм з розвитку критичного мислення і, зокрема, Р4С.

Приємно знати, що Україну з навчальними тренінгами відвідав тоді зірковий склад експертів з філософії для дітей: Ен-Маргарет Шарп, Девід Кеннеді, Меган Ловерті, Мо Грегорі. Результатом впровадження гранту стали переклади філософських романів Метью Ліпмана «Елфі» та «Піксі» для учнів початкової школи, а також супровідні посібники для вчителів. На жаль, практичне застосування методики в її класичному варіанті серед українських освітян не постало результатом цього проєкту.

Програма «Філософія для дітей» не є легкою в опануванні й потребує тривалого практико-орієнтованого навчання. Існує дискусія щодо того, чи можуть учителі без філософської освіти опанувати її. Метью Ліпман та Ен-Маргарет Шарп як основні розробники вважали, що опанувати методом філософського запитування (Philosophical Inquiry), який є ключовий у програмі, можуть учителі різних дисциплін і провадити філософування в класі з учнями. Я з цим погоджуюся і додам, що не всі вчителі з філософською освітою можуть проводити заняття за методикою(!). З моєю позицією можна дискутувати. Я поясню, що це зумовлено підходами та правилами програми в організації навчальної атмосфери на занятті чи уроці.

По-перше, принцип модерації вимагає вибудовування партнерської співпраці між учителем та учнями. Це інша поведінкова модель, якій треба навчитися, бо вона вимагає ламання звичних стереотипів у стандартній шкільній моделі «учень — учитель».

По-друге, треба створити простір, у якому діти не бояться помилятися. По-третє, є модератор — слухач із високим рівнем активного слухання, який чує ключові сенси й допомагає спільноті через запитування їх розвивати.

«ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ» І ДІТЕЙ, І ДОРОСЛИХ

Високий рівень володіння цими та іншими навичками перетворює педагогічний процес у мистецтво співдії й діалогу задля творення нового знання. Педагог, який опанував програму і практикує її, є людиною «до» Р4С і «після». Самокорекція як навичка тренується і стає частиною характеру педагога. Методика здійснює «підвищення кваліфікації особистості» і дітей, і дорослих. Таких висновків я дійшла завдяки десятирічному вивченню програми та активної її апробації останні п’ять років у освітньому процесі зі здобувачами освіти та освітянами в Національному центрі «Мала академія наук України» (НЦ «МАНУ»).

НЦ «МАНУ» є майданчиком позашкільної освіти. Саме завдяки цьому є можливість апробувати сповна нові методики та підходи в педагогіці. З 2016 року програма «Філософія для дітей» Метью Ліпмана була ключовою в організації шкіл для школярів з «Філософії», «Культурної дипломатії», «Української культури», в яких за п’ять років узяли участь близько 500 осіб. Батьки відзначали зміни, що ставалися в поведінці та мисленні дітей після участі в п’ятиденних школах. Наголошувалося на покращенні навичок аргументації та комунікації, підвищенні мотивації навчатися. Одночасно проводилася презентація програми для освітян у столиці та в регіонах.

Масштабною подією впродовж місяця став п’ятий візит корейського професора Джинвана Парка (відомого міжнародного експерта програми) до України в червні 2016 року. Робоча програма візиту включала: тренінг у America House для вчителів права; школу з філософії для дітей, участь на форумі освіти в Арсеналі Ідей, тренінги для освітян у Рівному, Львові та Тернополі, круглий стіл у Міністерстві освіти і науки України за участі колишньої міністерки освіти та науки Лілії Гриневич.

Наразі згадані заходи відбуваються в межах лабораторії з розвитку критичного мислення (онлайн через пандемію).

Якщо порівняти зацікавлення українського суспільства філософською освітою в школі в 2011, 2016 та 2021 роках, то з великою радістю можна констатувати, що воно видимо зростає. Підтвердженням цього є поява предмету «Філософія» в шкільних програмах, особливо приватних шкіл, виступи, інтерв’ю, публіцистичні статті інтелектуалів та науковців, платні освітні філософські програми для дорослих, на які є попит. Цьому сприяють як освітні світові тенденції та різні рейтинги вимірювання корисних м’яких навичок, так і дорослішання українського суспільства (особливо після Майдану 2013 року), яке активно формує запит на діалог про цінності, ідентичність, самоідентичність, свободу, права людини. Зростання «обізнаності громадськості про важливість філософії», є частиною завдань, сформульованих у декларації ЮНЕСКО, які повільно зі слів на папері стають дійсністю. Діє універсальний принцип — «Спочатку було Слово»!