Щоденник

18 січня

Напевно, ми живемо в час, коли дедалі більшою стає потреба в глибокому духовному спілкуванні. Ніби й технології маємо, спрямовані заощадити ті крихітні хвилини, які раніше витрачалися на побут. А, втім, весь час кудись поспішаєш: не вистачає часу на щире спілкування з рідними, близькими, з родиною. Телевізор і радіо, на жаль, нині роблять акценти на розважальних складових сімейного спілкування, часто упускаючи такі потрібні програми для «людини думаючої». Новорічні вогники знову не порадували якимись «глибокими» мотивами і смислами. І знову вони були ніби кальковані у «сусідів». Відчуваю себе розгубленою, усвідомлюючи, що і гумор наш втрачає найкращі вишукані традиції «слова з перчинкою», стає дедалі примітивнішим та вульгарнішим, немає високої внутрішньої та культурної підготовки у тих, хто пише нинішній «ширвжиток».

Якось відходить культура людського спілкування, яка раніше передавалася від батьків до дітей, а набута з віками мудрість була в пошані. Втрачається також прагнення зрозуміти й осягнути свій внутрішній світ і придивитися до духовних надбань тих, хто поруч із нами, часто-густо — і до надбань своєї родини, які, по суті, мали б дати внутрішній старт нашим життєвим пошукам. Нам намагаються пояснити все простіше. Навіщо?

Збагатити свій внутрішній світ через пізнання того багажу, який мають інші, через аналіз тих подій, що з нами відбуваються, і зробити потрібні висновки — це, мабуть, одна з головних життєвих сходинок, яку ми мусимо пройти.

Переглядаю свій сімейний альбом і бачу, що мені є чого повчитися у моїх бабусь і дідусів. Родина по татовій лінії пережила голод. Двічі дідусеві доводилося відбудовувати згорілу дотла хату. Останнього разу вона горіла разом з дітьми, двох із яких так і не вдалося врятувати. Однак, попри всі сімейні трагедії, в перевагу над усіма матеріальними набутками тоді все ж ставили людяність, щирість та чуйність. Щира взаємодопомога — ось що єднало більшість людей, які спільно пережили голод і війну, які основну опору вбачали в духовності. Тому нам, мабуть, за нашого мирного й більш-менш матеріально забезпеченого життя, напевно, гріх випускати з головних пріоритетів саме духовне життя. А «депресія прагнень» — то розкіш для тих, кому ліньки взяти себе в руки, щоб зайнятися закутками своєї душі.