Про світ думок Олега Кришталя (Думки-діалоги)

Олег Кришталь. До співу пташок. Приватна подорож до себе: роман-есе. – К.: ФОП ПАЛИВОДА А. В., 2022. – 256 с.

… навчитися співати краще за птахів.
                                       Олег Кришталь 

Поспішай до мене, але до себе – насамперед!
Удосконалюйся, але найперше дбай про те,
аби ти був у злагоді з самим собою.
Сенека, «Моральні листи до Луцілія». Лист XXXV

Сутність людини – бути собою не зрадити себе, свою пам’ять, хоча часто мріємо стати іншими, «Але стати собою набагато складніше, ніж стати іншим» (Володимир Єрмоленко, «Далекі близькі»). Повертаймося до себе, «Бо духовне відродження – це передусім повернення... “Поверни себе – собі ж, – радив Сенека, – якщо хочеш стати вільним”. А в іншому місці: “Живи для інших, якщо хочеш для себе жити”. Бо інші, продовжимо думку стоїка, – це твій народ; ти – його частка. Якщо не житимеш для цілості, то й в частці своїй не житимеш, вільним не будеш...» (Андрій Содомора, «Студії одного вірша»).

Пам’ятаймо й цю неспростовну істину: «Адже не все, що від людини, є людиною… Приміром, гинуть люди, –  а людськість, на зразок якої створюється людина (Творцем нашим небесним – Б. Д.), залишається, і не завдає їй жодної шкоди те, що ті люди страждають, загибають» (Сенека, «Моральні листи до Люцілія». Лист LXV).

Читаю книжку Олега Кришталя «До співу пташок»: «Чи можемо, озирнувшись, пригадати собі ті моменти, коли нам вдалося повернути себе – собі, стати на якийсь час собою?.. Можливо, це й були моменти перелітного щастя?.. Хіба ж то не сумно – покидати самого себе?.. (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).

«Де ховається Бог?» 
«Раптом я здогадався, де ховається Бог.

– Здогадайтесь і ви!» (с. 31). Відповіді нема. Книга написана так, щоб спонукати читача до роздумів і не більше. В цьому і суть РОЗУМНИХ КНИГ.
Курт Гедель доводить, що ми не знаємо і знати не будемо відповіді на поставлене питання. А все ж… Бог не ховається. Він всюди і в усьому. Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО!!! Що ще?

«Бог є Дух…» (Євангеліє від Івана 4:24а). У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією. Як її освоїти? Чи може її задіяти Той, що створив усе і всіх?! Чи здатні ми це бодай зрозуміти? «Через те докази існування Бога є не природничо-науковими доказами, а чимось значно більшим» (Манфред Лютц, «Блеф! Фальсифікація світу»).

Чи усвідомлюємо глибинну сутність Бога? Люди переважно не схильні до осмислення незбагненного і живуть усталеними думками, традиціями й обрядами, які перетворили на обрядовірство. Думання виснажує, втомлює... Чи готові ми осмислити інформацію для думання?

Бог немає ні початку, ні кінця. Ми ж – пилинка пилинки і живемо момент моменту в цьому незбагненному, нескінченному світі! У Всесвіті чотириста мільярдів галактик, у кожній – сто мільярдів зірок...

Курт Гедель (1906—1978) був математиком, логіком і філософом науки. Найбільш відоме досягнення Геделя – це сформульовані і доведені ним теореми про неповноту, опубліковані в 1931 році. Першу згадує з глибини свого розуміння Вадим Скуратівський у післямові про Паскалеві «Думки» («Блез Паскаль і його “Думки”»). У кн. Блез Паскаль. Думки. /Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2009. – 704 с.). В ній йдеться про те, що ми не спроможні пізнати світ, не вийшовши за межі системи в якій живемо. Якщо існує кінець Всесвіту, то за ним – початок…

* * *
Інформація для розмислів: «Щоб виправдати сподівання Спасителя, ми мусимо не тільки зосередитися на прекрасному, а й НАВЧИТИСЯ СПІВАТИ КРАЩЕ ЗА ПТАХІВ. Для цього, насамперед, нам доведеться зрозуміти, ЧОМУ нас зворушують пташині співи. Наша наука вже займається цим» (с. 228).

«Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу ТИШУ полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне» (Михайло Коцюбинський, «Intermezzo»).
ТИША. https://zbruc.eu/node/112115

* * *
Олег Кришталь стверджує: «У наш час більшість читає по діагоналі: схоплюєш сенс і заощаджуєш час, втрачаючи лише несуттєві деталі. Звичка пояснюється тим, що на мові слів нове вичерпується» (с. 10). А чи так воно є? Устрій світу – це устрій мови. Хоча мені здається, що в цьому устрої ми ще несповна усвідомили ДІЮ СЛОВА. Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку. Пам’ятаймо, що «В мовчанні володіємо словами, / Та сказані вже володіють нами» (Сааді, «Бустан»).
ЧОМУ НАШЕ МАЙБУТНЄ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД ЧИТАННЯ…

«Нечитання знесе Україну зі світу» (Євген Маланюк). Людина, яка не читає, то не здатна мислити, творчо мислити. Така людина перетворюється на раба чужих думок.

В наш час виховання, формування світогляду молоді є одним із основних засобів уникнення глобальної катастрофи. Мозок, за визначенням академіка Олега Кришталя (директора  інституту фізіології ім. О. О. Богомольця), найдивовижніший, найскладніший пристрій Всесвіту (що нам доступно на сьогоднішній день) і, щоб його не втрачати, то цей витвір мусить працювати за призначенням...

Мозок вбивають лінощі. Мозок гнучкий в будь-якому віці, але його необхідно вправляти, тренувати, використовувати за призначенням.
Мозок стимулює: ЧИТАННЯ, ПИСЬМО і все, що спонукає до РОЗДУМІВ.

Є книжки, які можна комусь переповідати, а от виважену, сповнену життєвого і наукового досвіду книгу Олега Кришталя треба ПРОЧИТУВАТИ... Адже, згадаймо Катона, «... читати і не прочитувати – то не почитати».

Що таке – відповідальність митця? До чого митець повинен підштовхувати чи скеровувати людину? Найкоротша відповідь – до критичного мислення (https://telegra.ph/fhjk-01-11?fbclid=IwAR1ro-3zbHNM38QyI9AHm-ob53n6VXfII4IF8WidRgqSP3zw-apsQj6d-84).
==========

«ТАТУ, ДЕ ТИ?»

«Це лише гіпотеза, що безсмертя не існує».

…………………………………………………                                        
«Якщо ототожнити Молекулу з Вищою Силою,
то можна створити теорію про те, що пізнаваність
світу – це і є “Дух Святий”» (Олег Кришталь, с. 250, 128).

«Прокинувшись, я відчув на своєму обличчі сльози.
  Залишилося питання:
– Тату, де ти?» (с. 37).

Стосовно біблійних пророцтв, місії Ісуса Христа і призначення людини – питань надзвичайно складних – є сотні різних думок та пояснень... Якщо спостерігати за природою, то зауважуємо, що всі її процеси повторюються й поновлюються. Все минає, аби повернутися, лише людина не має однови... Чи так є насправді, – можливо, тут ідеться про складніші, більш приховані, недоступні звичайному спогляданю процеси?..

Ось деякі міркування вчених, для широкого загалу читачів невідомі: «Ми не знаємо, як відбувається старіння; існує близько двох десятків різних теорій. Часто висловлюють припущення, що старіння починається після того, як деякі кліткові лінії зазнають певну кількість ділень. Однак кожен раз, коли цю гіпотезу піддають ретельній перевірці відповідно до клітин якого-небудь певного типу, вона зазвичай не підтверджується. Наприклад, коли клітини дуже старої тварини поміщають у підходящі умови, вони продовжують жити і ділитися, не виявляючи ніяких ознак старіння впродовж довгого часу після того, як тварина-донор вже загинула. Це дозволяє вважати, що старіння клітин визначається умовами їх існування» (П. Кемп, К. Армс, «Введення в  біологію»).   У травні 2014 року було опубліковано науково доведену інформацію про здатність нервових клітин людини відновлюватися в будь-якому віці...

Xорхе Луїс Борхес на околиці старого міста «Вдихав ніч, спокійно відпочиваючи від думок». Відтак побачив зоряне небо й убогі будинки, в жодному з яких не світилося, але все одно вони були уособленням краси та бідності: «Я відчув себе мертвим, відчув себе умоглядним спостерігачем світу; відчув невиразний страх, що його живить знання – найбільше одкровення метафізики. ...я відчув на собі непевний або й неіснуючий сенс незбагненного слова “вічність”».

І ось висновок: «Наше життя надто вбоге, щоб не бути вічним».

В цьому є щось від геніального відкриття, і, очевидно, щоб робити такі висновки і мати такі вагомі думки, необхідно знаходити час для відпочинку від думок. Після такого «відпочинку» Борхес підсумував: «Світ, на жаль, залишається реальністю, а я – Борхесом» («Нове спростування часу»).
Бачити молекулу і вірити в Бога: «Ось так я й живу – без віри і без щастя. Але бачу, що прагнення здобути і те, і те “вбудоване” в мене» (с. 35).

«Людині найскладніше з усіх сущих: у момент народження її мозок – порожня посудина, в яку повинна влитися майбутня Особистість» (с. 161).
Бо ж мозок людини – це вогонь, який належить нам запалити, навчити критично мислити. Ні, не в рабстві жити нам: «Я честь віддам титану Прометею» (Леся Українка, «В катакомбах»), бо ж вогонь – символ перемоги, як символ життя, вважався і є найбільшою святістю…
==========

                      «ЗЕМЛЯ КРУТИТЬСЯ, А НЕБЕСА МОВЧАТЬ»

«Слово дане нам, щоб ми навчились думати»
                                     Олег Кришталь (с. 250)   

Смакуймо гірку думку – мусимо дивитися правді в очі (кулясте око – мозок, винесений на периферію): «Масштабність зусиль указують на безсумнівну серйозність проблеми: Людство й особистість не самодостатні, нам потрібен Бог» (с. 12).

ЗРОЗУМІЙМО НЕСПРОСТОВНУ ІСТИНУ, ЩО НАМ ПОТРІБНИЙ БОГ, А НЕ МИ ЙОМУ! Бога не бачимо, АЛЕ БАЧИМО ЙОГО ТВОРИВО. Що ще?
Найновіші досягнення науки свідчать, що Всесвіт виник із нікчемної порожньої комірки п’ятнадцять мільярдів років тому: «Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання an. Павла до євреїв 11:3). Пригадаймо розмисли Лукреція: «Ex nibilo nibil fit» (З нічого ніщо не виникає) і те, що деякі сучасні філософи розвивають і поширюють гіпотези про смерть Бога, але ж «Бог не з’являється в натовпі» (Серен К’єркеґор).

Лукрецій не користувався Інтернетом і не читав Мічіо Кайку… У книжці Мічіо Кайку «Фізика майбутнього» є розділ «Нанотехнології» (Все з нічого?); за Луї Пастером, – «Значення безмежно малого безмежно велике». Вчені дійшли висновку, що ідеальний вакуум володіє колосальною енергією…

Віра – це цілісний комплекс наших знань і розуміння не бачених очима об’єктів; це те, що неможливо цілісно сприйняти з допомогою наших п’яти органів сприйняття навколишнього світу, до кінця зрозуміти й осмислити: «Власне,  у сфері духовно-практичного знання в наочно-образній формі зафіксовано суто людський, персоніфікований образ світу, наповнений вірою, сумнівами, прозріннями, емоціями й інтуїцією, здогадками, ідеями та ідеалами, прагненнями й оцінками» (В. П. Мельник, «Філософія. Наука. Техніка»).

На стелі бібліотеки конгресу США вражають слова поета Попу: «Порядок – перший закон небес». Тисячі, мільйони людей проходять під ними, хтось, може, й читає їх, але чи розуміє...
Юрій Канигін вважає, що не за горами історична епоха, яку «можна назвати ерою Живого Бога» («Віхи священної історії»). Так воно чи не так? Адже виходить: у якомусь часі Бог був мертвим...

Зустрічаю знайомого, й почали розмову про сутність віри в Бога. Запитання до мене руба:
– Бог піклується про нас?
– Ні!..
– То для чого мені такий Бог?

І це не поодинокі розмисли: «Якщо перефразувати коментар Аліси про книжку сестри, яку вона побачила до падіння в Дивокрай: “А що за користь із Бога, який не творить чудес і не відгукується на молитви?”» (Річард Докінз, «Ілюзія Бога»).
Нам ніхто нічого не заборгував – у Всесвіті все відбувається автоматично (незалежно від нас): «Яким має бути наше май-бутнє? Яким має бути: Най ся діє Божа воля» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).
Що Бог є, я знаю. Для мене це не віра, а – Абсолют. Усе створене Богом й наділене часточкою Його Духу – мовчить про таїну буття й прийдешнє…

Співпраця з Божими намірами – найвище щастя. Але чи  завжди ми вміємо їх відчитати? Видається, що на якомусь етапі нашого поступу відбувся збій: «...людство на Землі загубило свою божественність... У нас так кажуть: Бог – у людині, людина з Богом… Бо так склалося, що наша цивілізація обрала саме технологічний напрям розвитку. Був інший, духовний, відсунутий десь там далі... Тому людина загубила особливі свої здатности і можливости. Так і йдемо... Зазвичай виникає питання: Куди йдемо? Що нас чекає в майбутньому? Чи не варто змінити напрям цивілізаційного процесу?» (Любомир Сеник, «Райський світ»).

Хліба та видовищ», а думати – зась. Думання втомлює, виснажує – якось воно буде... Не буде, бо під мертві мізки думка-життя, духовна думка не «потече»: «Думка про зроблене заохочує дивитися вперед, згадка про незроблене – змушує озиратися» (Богдан Смоляк, «Альпінарій).

«Рушай, іди – тримайся свого розуму» (Есхіл). Цей процес, попри все інше, мав би нагадувати тренування інтелектуальних здібностей, бо кожна думка мусить мати свій ґрунт, і якщо вона правдива, то є й життєвий результат її дії: «Дивлюся правді в очі… Земля крутиться, а небеса мовчать» (с. 250)…

У невідоме птах летить,
За синім обрієм розтане,
За тим, за берегом незнаним,
Душа для вічности постане,
Хоч днесь – лиш незворотна мить.
                Любомир Сеник, «Таїна»

«Наука – як і будь-який організований людьми вид активності – має риси, подібні до релігії. Її символ віри – пізнаваність світу. Головна догма – “закон достатньої підстави”, підкоряючись якому Лаплас сказав, що в гіпотезі Бога він потреби не має. Потребуючи Бога, як і всі люди, вчені не можуть Його собі дозволити» (с. 13).
==========

                           ВСЯ ГІДНІСТЬ ЛЮДИНИ В ЇЇ ДУМЦІ*

Кращого, Кірне, чогось, аніж думка, нема у людини,
Й гіршого, Кірне, чогось, аніж бездумність, – нема.
                                                                            Теогнід

«Свідомість – це здатність думати, про що я думаю» стверджує Олег Кришталь, бо він відкрив для себе істину розуміння того, що «Я складніший, ніж про себе думаю».
«– Був час, – продовжує думку Олег Кришталь, коли здавалося, що наука дасть людині відповідь на основні питання життя, і воно стане простим і зрозумілим. Проте, в результаті неймовірних дослідницьких зусиль упродовж століть ми повернулися до початку “у великій мудрості багато печалі” (тут йдеться  про перефразовану думку з Книги Екклезіяста: «Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!» [1:18]).

Наука – наступна релігія. Чи краще: нова релігія визріває на базі науки. Думаю, що початок цьому перетворенню закладає процес белетризації науки, який широко спостерігається» (Олександр Рожен, Андрій Рожен. https://www.mao.kiev.ua/biblio/jscans/svitogliad/svit-2015-10-2/svitoglyad-2015-2-17-rogen.pdf).

Я ж думаю, що дитину (дорослих також) потрібно навчити любити, думати і бути вдячною, все інше здобувається тяжкою щоденною працею: «Ми не досягнемо жодної з інших цілей, якщо забудемо, що мета освіти – збагачувати розум і душу живих людей» (Кен Робінсон і Лу Ароніка, «Школа майбутнього...»).   

Думки – це не просто пульсування свідомості, що спонукає до мисленного діяння, а й згусток енергії слова, мови, дарованої нам Усевишнім, тож негоже засмучувати нашого Небесного Отця непошануванням Його дару. Кожна наша думка проростає словом рідної мови, бо в ній – правда, сила, глибинні порухи духовного поступу мислячої людини.

Думки, слова («Слово дане нам, щоб ми навчилися думати», с. 250)... У Всесвіті все – інформація. Енергія думки матеріалізується. Людські думки записуються на носіях пам’яті ноосфери, об’єднуються, взаємодіють, пересилаються тим, хто здатний прийняти і реалізувати їх на добро – бачимо це в щоденному нашому житті. Думки передаються подумки й з допомогою слів рідної мови... Дехто вважає, що й Інтернет – діє на ноосферу... Хтозна-хтозна... Матерія, енергія, інформація – нескінченна тріада Всесвіту... В день людство одержує 5 ексабайтів інформації. Вважається, що ми сприймаємо одну мільйонну частку інформації (неможливо це осмислити). Всі ж проблеми розпочинаються, коли ми з автоматичного переходимо на ручне керування (втручаємося в природний плин процесу).

У Всесвіті – Бог, Його Дух всюди і в усьому, і ми маємо змогу співпрацювати з Ним, користати з Його дії, якщо наші помисли не суперечать логіці буття. Бог – Абсолют, безмежно великий згусток енергії ідеального вакууму; ним є і за його допомогою все творить. В інформаційному полі Землі (Ноосферне вчення Вернадського) Бог створив середовище взаємостосункової енергії. Ми співпрацюємо з цим полем. Є люди, які випромінюють енергію, побільшуючи густину цього поля, інші ж приймають енергію – кожен залежно від своєї духовності, віри. Безперечно, є люди, які здатні «забруднювати» це поле інформації. Завдання духовно сильних оберігати його, а в ньому – зберігати стабільну рівновагу (добро мусить перемагати зло; думаймо про високе і добре): «Розвиток МОВ має привести нас до появи Всесвітнього Розуму. Ноосфера, точка Омега – так означили наші мудреці його появу» (с. 244). Чи так воно є? Для кого написано? «Я Альфа й Омега, говорить Господь, Бог, Той, Хто є, і Хто був…» (Об’явлення Івана Богослова 1:8).

Як то воно було, як буде? Думки снують пам’яттю минувшини, працюють у сьогоденні. Думки, думи Тарас Шевченко посилав в Україну «попідтинню сиротами» – тобто без опори, як перекотиполе. Попідтинню знайдуть своїх – хтось їх завжди пригріє, виплекає, виростить, і з них будуть інші світи: «Там найдете щиру правду, / А ще, може, й славу…» (Тарас Шевченко, «Думи мої, думи мої…»). Думки ж бо живі і розумні істоти…

За-дума – щось зависле; думка – лет,
  а дума – тяглість, крила розпростерті.
     Де роз-думи – мислитель там, поет.
        Без-думність погляду – то подих смерті.
           Андрій Содомора, «Пригорща хвилин»

«От і доводиться збиратися з думками, мовби зганяти їх докупи, впорядковувати, перераховувати, чи якась не загубилася. Недарма ж “думати”, латиною, – cogitare, дослівно зганяти докупи» (Андрій Содомора, «Бесіди п(р)одумки»).

Відсутність особистої думки руйнує людське в людині, її дух, духовність, тож мусимо усвідомити, що вже своїм народженням взяли на себе тягар жити людським життям: «У нас багато людей вірять у власну місію, що забувають про найпростішу – залишатися Людиною...» (ГОВОРИТЬ Євген БАРАН..., «Щоденникові медитації, афоризми»).
До праці, щоб у нас було «…тих думок, як у зайця скоків»: «Що може бути важливішим заняттям для істоти, яка мислить, ніж досліджувати той орган, завдяки якому вона мислить» (с. 12). Carpe diem**, щоб Ваша праця, пане Олеже, була на добро…
______________________
* Блез Паскаль, «Думки».
** Цей вислів з Горацієвої оди до Левконої – дня не змарнуй, в афористичних збірниках переважно – лови день (Андрій Содомора, «Афористичні етюди»).
==========

МОВА ДУМОК

Абсолютна істина – поза нашим розумінням; знаємо частинно, розуміємо частинно і відтворюємо для себе лише частку Абсолюту. Неможливо знати все і розуміти все в усьому. А частинно знаємо, то й частинно роздумуємо, й робимо все для того, щоб частково змінити своє «Я» і впливати частинним знанням на оточення. Тож розмисли про глобальне будуть безуспішними, якщо не працюватимемо локально над зміною того, що можемо змінити. Праця – не розмисли, а дія, в якій думка веде перед. Нехай ця дія мізерна, але вона наближає нас до розуміння того, що ми здатні робити, крокуючи дорогою пізнання Абсолюту, Творця, таїни вічності, незбагненного. Виходимо на цю дорогу. Кожен правдивий крок сприяє життєвому поступу. Рухаймося вперед, пам’ятаючи, що інколи слід озирнутися, повернутися до свого «Я», пересвідчуючись у перспективності обраного шляху.

«Якось у Давньому Римі велика юрба зібралася послухати Івана Златоуста, котрий проповідував новаторські ідеї Христа (до речі, вони є одним із найяскравіших прикладів використання метамови). Так-от, за саркастичним свідченням Тацита, юрба слухала Златоуста доти, доки не почалися заздалегідь оголошені перегони. Всі пішли туди» (с. 245).

«Думка прийшла. Щоб стати доступною – для “Я” і для інших, Urbi et Orbi – їй потрібно стати словами… Розуміння обмеженості мови слів посилає нам важливий сигнал: ми переросли цей спосіб міжособистісного спілкування. Водночас, не лише евристична природа мислення («Ага!»), а й щоденний досвід свідомого існування (наприклад, здатність діяти швидше, ніж говорити [Саме існування, а не життя, бо ДУМКА  мусить випереджати дію: «Міркуй, коли кладеш стрілу на лук, / А не тоді, як випустиш із рук» (Сааді, «Бустан») – «Deliberando discitur sapientia» (Роздумуючи, набираємося мудрості. – Публілій Сір) – Б. Д.]) вказує, що наші ПК оперують мовою вищого рівня, зі складністю та повнотою, яку неможливо виразити словами. Це, власне, МОВА, що складається не з слів, а з ДУМОК. Назвемо її “МЕТАМОВОЮ”» (с. 241, 242).

Ліна Костенко у вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» стверджує, що «...всі слова були уже чиїмись». Саме так – наші слова, думки, але, звісно, щоразу по-іншому, особистісним розумінням речей і здебільшого про сьогодення сказані власним «Я». Слово рідною мовою, доки воно є, – є й ми! Людина цілісна тоді, коли «Не слово при людині, щоб бути словом, а людина при слові, щоб бути людиною» (Андрій Содомора. «Поезія. Проза»), бо ж «слово, як сонце, не чахне» (Любомир Сеник, «Таїна»).

Устрій світу – це устрій мови. Хоча мені здається, що в цьому устрої ми ще несповна усвідомили ДІЮ СЛОВА. Мова – це насамперед діяльність, адже СЛОВО передає думку. «Арістотель вважав, що думка і мова відповідають одна одній, тобто, що зі структури мови можна дійти висновку щодо структури дійсності» (Марія Фюрст, Юрген Тринкс, «Філософія»). Якої дійсності ми бажаємо? Чи віримо в силу слова?.. «Не можна здогадатися, як функціонує слово. Про це можна дізнатися, лише побачивши його застосування» (Л. Вітґенштайн, «Філософські дослідження»).

Олександр Потебня стверджував, що визначальну роль у мисленні відіграє слово, мова – ословленого світу таїна. Світ – Боже твориво, і ми мусимо його ОСЛОВИТИ: «“Кожне мистецтво – наслідування природи” – дійшли  висновку античні» (Андрій Содомора, «Наодинці зі словом»). Як тут не згадати книжку відомого львівського науковця Євгена Нахліка «“І мертвим, і живим, і ненарожденним”, і самому собі» (Шевченкове ословлення минулого, сучасного й майбутнього та власної екзистенції / НАН України. Інститут Івана Франка. – Львів, 2014. – 471 с.).
«Потебня зазначав про об’єктивність причиново-наслідкових зв’язків і відносин, про те, що матерія містить причину в самій собі, де мислення є властивістю матерії. Засадами пізнання вважав чуттєвий досвід, джерелом якого є об’єктивна реальність. Однак, на думку Потебні, чуттєве сприйняття хоча і є основою пізнання, саме собою воно ще не дає нам знання субстанції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. …ВИЗНАЧАЛЬНУ РОЛЬ У МИСЛЕННІ ВІДІГРАЄ СЛОВО, МОВА» (Філософія мови Олександра Потебні. У кн. І. С. Захара «Українська філософія»).

Слово рідної мови дає плід, «що в ньому насіння» (Буття 1:11). Слова-насінини плодоносять, засівають людське єство вірою, надією, любов’ю, коханням, добром, наснагою до праці: «Лише завдяки мові людина змогла піднятися до вершин наукової творчості, бо тільки мова є засобом утворення понять і суджень, без яких неможлива жодна наука, інтелектуальна діяльність загалом» (Олександр Потебня. У кн. І. С. Захари, «Українська філософія»)...

«Мати (читаймо також – Україна. – Б. Д.) передала дітям не тільки життя, вона їх навчила рідної мови, довірила їм повільно зібране протягом віків – духовну спадщину, яку одержала колись на зберігання вона сама, – скромний запас традицій, понять і легенд, усе, що відрізняє Ньютона і Шекспіра від печерного жителя» (Антуан де Сент-Екзюпері, «Планета людей»). У цьому й суть «Материзни», про яку не раз нагадував Пантелеймон Куліш: «Хто вміє пошанувати свого батька й матір, той зрозуміє, яку пошану повинен він мати до рідної мови» (Михайло Возняк).

Мусимо сьогодні стерегти свого «краю», як у-країн-ці, бути свідомими такої своєї місії – проповідувати центр всесвіту в серці Людини (кордоцентризм), живий, а не мальований сенс буття людини, а значить творення долі життя цілого народу в надії та оперті на власні духовні і фізичні сили. Тільки працюючи для власного духовного, інтелектуального життя нації, народу, об’єднаного словом рідної мови, можна бути цілісним і незалежним українцем у будь-якому куточку планети, а на своїй землі й у своєму часі перш за все: «Розвиток мов має привести нас до появи Всесвітнього Розуму» (с. 244).

«Риторичне запитання-загадка:
– Що дає нам змогу спілкуватися “із повнотою, не доступною для слів”? Що дає нам змогу ділитися почуттями, емоціями, образами та ідеями занадто складними, щоб бути вираженими вербально?» (с. 243).

Жодне соціальне передбачення не збулося – і не збудеться. А втім… Тож до праці, щоб «…навчитися співати краще за птахів» (с. 228).
Працюймо, щоб повернути часи, коли слово «мало найвищу хвалу і шану», мозок  думав, а не рахував; бо любов до Батьківщини – це любов до рідної мови, бо ж наша мова – це серце України, наше серце.

Богдан ДЯЧИШИН, доктор філософії (канд. тех. наук), доцентм, член НСПУ, м. Львів