«Рейдерство — це бажання швидкої наживи...»

Довкола однієї з найвідоміших українських компаній Nemiroff не вщухає інформаційний ажіотаж. Нещодавно в пресі з’явилося повідомлення від двох акціонерів компанії про часткове перенесення виробничих потужностей в іншу країну. Чи почався процес поділу компанії? І чи є надія, що виробничі потужності таки лишаться в Україні? Про це та інше «День» запитав директора компанії Nemiroff Vodka Limited Олександра ГЛУСЯ.

— Нещодавно в пресі з’явилася інформація, що Nemiroff частково може перенести виробництво в Росію. А з часом не виключено розподіл цього бренду на український та російський. Ваш коментар.

— Це нова серія гучних, але пустих заяв. Цього не може бути в рамках правового поля жодної країни. Маємо чергові спроби окремих акціонерів маніпулювати українською владою і втягувати її в корпоративний конфлікт після того, як та ж влада так і не стала ні на чий бік. Відбувається рейдерська атака на мене як акціонера компанії та керівника. Це моє розуміння появи цих заяв.

А тепер про те, чому розподілу Nemiroff не буде. Існує компанія Nemiroff Vodka Limited, яка володіє компанією Nemiroff Холдинг, всіма виробничими активами та торговельними марками через холдингову структуру. Управляється така компанія загальними зборами акціонерів, які приймають поточні та стратегічні корпоративні рішення.

Управління торговими марками на сьогоднішній день може здійснюватись виключно всіма акціонерами одноголосно. Низкою європейських судів прийнято рішення, якими заборонено змінювати структуру компанії і, що дуже важливо — порядок управління торговими марками. Тому заяви опонентів є нелегітимними, оскільки вони порушують прямі заборони судів і діючого порядку управління.

Тож розподілу Nemiroff на два бренди та перенесення виробництва в Росію не буде. З юридичної точки зору це просто неможливо. Договір акціонерів і корпоративна структура діє, цього ніхто не відміняв.

— Судячи з заяв у пресі, конфлікт між власниками компанії триває. Чи бачите ви компромісний варіант його вирішення, наприклад, шляхом продажу своїх акцій чи купівлі акцій інших учасників?

— Я готовий купити акції вже давно. Та доки в іншої сторони буде завдання різними шляхами недорого «виштовхати» мене з цього бізнесу, то діалогу, схоже, не буде. Але я готовий хоч зараз сісти за стіл переговорів і розглянути від своїх партнерів всі раціональні пропозиції.

— Як ставитеся до інформації, що в конфлікт втручається третя сила, аби згодом отримати повний контроль над підприємством? І їй, нібито, не потрібен, навіть світовий бренд, бо в планах — випуск дешевої горілки. І головне зараз — розхитати компанію, посваривши акціонерів.

— Як і до інших, не менш гучних, пустих заяв. Немає ніякої третьої сили...

— Ви згадували про рейдерство. А що це за явище у вашому розумінні? Звідки воно виникло в Україні? Як з ним боротися?

— Загалом рейдерство — це коли створюються умови, аби власник/співвласник підприємства на невигідних йому умовах переуступив свою частку акцій в підприємстві або продав їх за дуже заниженою ціною. Це дуже шкідливе явище, яке руйнує працю сотень людей, підриває довіру як до компанії, так і до держави в цілому. Головна причина, яка штовхає людей на це, — бажання швидкої наживи. Його поширення залежить значною мірою від ступеня зрілості окремо взятої держави. От сьогодні я чую, що на ринку лунають заяви про рейдерство. Документів я не бачив, тому сказати, де справді атака, а де ні — складно. Однак, виходячи зі свого досвіду ведення бізнесу, можу сказати, що сьогодні в Україні у багатьох існує спокуса прикритися гаслом про рейдрество, аби не платити ПДВ та податки до бюджету.

Звичайно, рейдерство стає більш інтелектуальним, якщо можна так сказати. Схеми захоплення стають витонченішими з юридичної точки зору. Це вже не рекет, який був у 90-ті роки. Але проблема рейдерства — це не українська особливість. Наша країна — не виключення, бо багато країн світу в своєму розвитку проходили випробування рейдерством.

— На початку року ви говорили про оновлену стратегію розвитку компанії. Вона вже готова, чи через корпоративний конфлікт її розробка відкладається? Чи буде в ній закладена диверсифікація виробництва (входження у виробництво коньяків, вин тощо)?

— Ми сьогодні складаємо бюджет та маркетинг-план на 2012 рік. Розвиваємося. Але впроваджувати нові стратегічні речі, про які ви кажете, можна буде тільки за повної згоди всіх акціонерів (як записано в договорі акціонерів). Поки що її не досягнуто.

— Нещодавно Чиказький інститут тестування напоїв нагородив Nemiroff золотом, чим вкотре підтвердив високу якість продукції. Розкажіть, що було головне в створенні бренду?

— Все починається з людей, а виливається, в підсумку, в гроші. Я добре пам’ятаю переживання свого батька, який по крихтах зі справжніми партнерами починали будувати бренд. Головне в становленні було — люди з чітким баченням кінцевого продукту та розумінням, як цього досягнути. Я ніколи не забуду, як 1992 року вдалося залучити в таку «глухомань» як Немирів у Вінницькій області першого іноземного інвестора — компанію «Бітнер». Потім, звичайно, були проблеми з гіперінфляцією, яка лихоманила всю країну. Але попри це інвестор прийшов, бо він побачив готовність людей і чітке розуміння реалізації цієї ідеї. Так само було і з створенням горілки «Українська медова з перцем». В ідею батька тоді ні я, ні інші не повірили, але він сказав: «Ставляйте на полиці». Добре — поставили. А через три місяці побачили реальність цього задуму. Це і є основна цінність досвіду мого батька в горілчаній галузі. Тобто головне у витоків формування будь-якого бренду — люди, які вірять в ідею, живуть нею і кожен день працюють над її реалізацією. Сьогодні Nemiroff — це компанія, успіх якої в першу чергу забезпечує трудовий колектив, команда професіоналів і однодумців. Та через конфлікт втрачають всі: і компанія, і бренд, і люди.

— Як вважаєте, за умови інтеграції України в єврозону, поява вітчизняних брендів — це обов’язкова умова успішного освоєння європейських ринків чи ні?

— Тут спрацює принцип — виживе сильніший і ефективніший. Але не варто забувати, що в усіх європейських державах існують механізми захисту внутрішнього ринку. В Україні ж вони практично відсутні, за умов відкриття кордону з ЄС.

— Тож ви підтримуєте введення мінімальних роздрібних цін на імпортний алкоголь?

— Це завдання номер один. На імпортний алкоголь мінімальна роздрібна ціна має становити мінімум 26 гривень за 0,5 літра. Це той мінімум, при якому буде зрозуміло, що в пляшці імпортної горілки — легальний спирт. А з пляшки сплачено акциз, отже, ці гроші пішли до бюджету. В такому разі на ринку будуть рівні умови роботи для всіх учасників.

— А відчуваєте підтримку від місцевої влади в робочих питаннях?

— Сьогодні і місцева, і регіональна влада обережно ставляться до компанії, бо не хочуть бути учасником конфлікту. І навіть коли ініціюються зустрічі представників компанії з представниками влади, попередньо узгоджуються всі робочі питання. Решта — справи компанії та її акціонерів

— Вам як представнику бізнесу стало легше працювати після запуску в Україні низки структурних реформ?

— На жаль, конфлікт дуже сильно відволікає від поточної роботи і не завжди вистачає часу і можливостей оцінити ефективність реформ.

— Поставлю питання інакше: чи задовольняє вас чинне антирейдерське законодавство?

— Мене задовольняє те, що коли була спроба здійснити рейдерську атаку на основний завод Nemiroff, я зміг захистися, діючи виключно в рамках правового поля. Хоча не заперечую — в українському законодавстві є багато «дірок», над якими владі ще треба працювати.

ІНША СТОРОНА

В інтерв’ю «Українській правді» від 14 грудня 2011 року два акціонери компанії Nemiroff — Анатолій КІПІШ і Яків ГРИБОВ — виклали свою версію конфлікту, що виник. За їхніми словами, вони володіють акціями компанії й лише хотіли вийти з бізнесу, продавши свою частку. Наводимо деякі цитати з їхнього інтерв’ю.

Анатолій КІПІШ: «...Кожен продає тоді, коли це йому потрібно. Якщо я можу продати за 100, а завтра на чомусь іншому заробити 200, то мені не потрібно чекати, коли це коштуватиме 150. Ми ж нормально сказали, що стали кваліфікованими інвесторами. Я хочу продати — це моє!»

Яків ГРИБОВ: «25 грудня 2010 року ми говорили з Олександром Глусем, продажу компанії немає, IPO немає, і ми говоримо — тоді потрібний незалежний директор. Так, він погодився, мовляв, шукаймо. Тобто перед ним сиділи 75%, які кажуть, що ми за паперами, згідно із законом, за нашою життєвою помилкою, як потім з’ясувалося, не маємо права тебе (тобто Олександра. — «УП») поміняти».

«...Писати про те, що рейдерство — це добре, що 75% — це рейдери... У моєму розумінні, це... шкода для країни».

«Це закінчилося тим, що ми перенесли всі російські обсяги (експорту з заводу в Немирові. — «УП») — починатимемо виробляти в Російській Федерації, частину експорту вироблятимемо в Білорусі. Мало того, що програму виробництва в Білорусі було розпочато за Глуся, і Глусь туди вклав багато сил і енергії — я це визнаю, але те, що з Білорусі ми тепер експортуватимемо замість того, щоб із України. Те, що з України ми вже не повеземо до Росії, — це означає лише одне: півмільйона тонн зерна, які раніше з України експортувалися у вигляді переробки, тепер просто продаватиметься.

Ми експортуємо там 22 — 24 мільйони тонн, і ось тепер півмільйона тонн можете туди додати. Раніше вони перероблялися тут. А тепер вони перероблятимуться десь. Це — робочі місця. Тепер це буде російська склотара, а не українська. Етикетка — теж буде російська. Люди будуть російські, а не українські. І так далі і тому подібне. Ось вам і шкода для цієї країни».