Талант любити Своє!

Позавчора в столичному Палаці спорту яблуку ніде було впасти (практично всі сидячі місця зайняті, й тиснява у фан-зоні) — легендарні «Воплі Відоплясова» відзначали 25-річчя! Разом з «Бумбоксом», «Ляпісом Трубєцким», «Ноггано», «Аукціоном», «Ленінградом»!

Після концерту пам’яті Сергія Кузьмінського з «Братів Гадюкіних», що відбувся в червні цьогоріч, здавалося, що подібного аншлагу нашим гуртам не зібрати. Принаймні найближчим часом. На те є свої причини: українцям наполегливо нав’язузується чуже життя, а відповідно й чужа музика. Як результат, своя опинилася в штучному андеграунді. Згадані події засвідчили, що в цьому андеграунді перебувають тисячі людей.

— Очевидно, тут зібралися всі, хто любить СВОЄ, — вигукував на початку концерту Фоззі з «ТНМК», який прийшов привітати «вевешників». — А тепер піднесіть руки ті, які усвідомлюють, наскільки важливо підтримувати українську музику саме зараз.

Ліс рук.

Українська музика завжди сприяла відчуттю власної приналежності. Творчість «ВВ» — й поготів. По суті, за радянських часів то був перший україномовний гурт, що «засвітився» на весь СРСР. («Гадюкіни» «вибухнули» через три роки — на «Червоній руті’89»). На початках Олег обрав роль такого собі паяца. А паяц, як відомо, у жартівливо-викривальній манері говорить правду.

— «Воплі» першими продемонстрували, що можна грати альтернативний рок українською мовою, — вважає музичний оглядач Юрко ЗЕЛЕНИЙ. — Щоправда, вони це робили у варіятській (хуліганській. — Ред.) стилістиці. Припасувавши до себе роль неука з периферії, Скрипка багато що піддавав критиці. Наприклад, у одному з перших кліпів іронізував над радянськими парадами та демонстраціями. Важливо, що він кривлявся інтелектуально, тобто не ковзав по поверхні, а йшов у глибину проблем. Дедалі ватага перетворювалася на явище. Чимало її пісень стали символами. Ті ж бунтарські «Весна» та «Країна мрій». «Весна прийде», інакше кажучи, зміни на краще все ж настануть. А «Країна мрій» — про ту державу, проект якої є в наших головах і серцях, а в реальності за неї ще треба боротися.

За словами Саші КОЛЬЦОВОЇ з «Крихітки», в радянському, а потім у пострадянському просторі український рок асоціювався не з шкірянкою, як зазвичай в інших країнах, а з червоними штанями та баяном. (Між іншим, вдома в Олега сім цілих і п’ять порваних баянів. Як спогад про те, що були деньки... — Ред.). А його посил звучав не «Make love» чи «І hate myself», а «Весна, весна, весна прийде» — й далі — «Бу-бу-буй, бу-бу-бу-бу-бу-буй».

— Вперше я почув «Воплі Відоплясова» в школі. Вони були популярною групою на шкільних дискотеках, де грав, — згадує Андрій ХЛИВНЮК з «Бумбоксу». — Мені стало ясно, що український рок-н-рол популярний і що українською можна і треба співати. Вплив «ВВ» був значно ширший. Захопившись ними, ми, черкаські школярі, перестали вважати україномовних учнів «селюками».

— І не думав, — продовжує Андрій, — що коли-небудь доведеться заспівати «вевешну» «Країну мрій» — пісню, яку співав під гітару у дворі. Не просто співав, а її прожив. Вона била рекорди всіх моїх хіт-парадів.

На концерті можна було робити перекличку: «Луцьк є?», «А Рівне?», «Тепер Житомир?»... Багато приходили сім’ями: колишніх хіппі, які їздили на перші «Червоні рути», а тепер є успішними менеджерами/піарщиками/маркетологами транснаціональних компаній, до того ж, поважними татусями і мамами; їхні діти, нещодавні випускники університету або ще студенти чи старшокласники; навіть малеча. Так, домогосподарка Наталя ШИШАЦЬКА привела чотирирічного сина Ореста і півторарічну доньку Власту — щоб, так би мовити, добрий смак прищеплювати змалечку. (Ви, може, подумали, що Наталя зі Львова? Ні. З Дніпропетровщини). Каже, що тим, хто не знає нашої культури, радить починати знайомство, зокрема, з «ВВ». А ведучий «5 каналу» Сергій ДОРОФЕЄВ, який, до речі, переїхав сюди з Білорусі, зазначає:

— У мене мама з Луцька, а тато — з Рівного. Тут поховані бабусі й дідусі. Найперше від батьків, для яких свобода — велика цінність, знав, що відбувається в Україні. Із «ВВ» познайомився на початку 90-х. Тоді працював на різних білоруських радіостанціях і цікавився музикою загалом. До речі, пам’ятаю доволі часті виступи команди на тодішніх російських каналах. Це завжди було колоритно і самобутньо. На мою думку, «ВВ» не просто віддзеркалює історію музики чи культури, а й історію усієї країни. Адже в творчості групи проглядається весь той шлях до Незалежності й впродовж двадцяти років самостійного шляху.

Оскільки в «Дні» висвітлюємо чи не всі події, пов’язані з «Воплями» чи сольними проектами Олега, природно, неодноразово з нашими експертами намагалися вивести, що називається, формулу успіху гурту. Зійшлися на тому, що хлопці спромоглися створити власну музичну культуру, замішану на українському фольку, гуморі як ідеології та панк-року європейського формату.

Браво, «ВВ»!