Магдебурзька Україна — ядро нашої європейськості
Магдебурзьке право полягає у широкому міському самоврядуванні, вільному розвитку ремесел і торгівлі, загальної та фахової освіти, культури та мистецтв. Власне, в магдебурзьких містах сформувались ідеї та процедури європейської демократії, місцевого самоврядування, мирного співжиття і толерантності представників різних народів, культур та релігій. Свобода, вільний розвиток особистості, можливість освіти і самовдосконалення народили тисячі геніальних митців, учених, діячів культури, якими так пишалося європейське середньовіччя і яке заклало основи сучасної європейської цивілізації.
Магдебурзьке право прийшло в Україну ще за часів короля Данила Галицького й охопило всю тодішню українську етнічну землю від Сянока аж до Чернігова, Ніжина, Стародуба, Полтави, Козельця, Новгорода-Сіверського. Повне або часткове магдебурзьке право мали понад 400 міст і містечок лише на землях Західної України. Воно доповнювалось або замінювалось Литовським Статутом, українським міським, зокрема Холмським, правом, місцевими традиціями та звичаями тощо. У містах і містечках проживало понад 15 % населення, а їх вплив поширювався на всю територію країни. Тривале існування магдебурзького права на українських землях сприяло виділенню міського населення в окремий суспільний стан, було одним із найважливіших чинників культурного та правового наближення України й українців до Західної Європи, зробило нас європейцями.
На етнічних українських землях першими здобули самоврядування за німецьким правом Новий Сонч (1292), Володимир-Волинський (1324), Сянок (1339), Львів (1356), Київ (1494). Повне магдебурзьке право мали лише окремі міста (Київ, Львів, Кам’янець-Подільський тощо). Неповне право не дуже різнилося від повного, зокрема міста на неповному праві мали окремого, незалежного від міської ради війта або старосту. Неповним воно було в Гетьманщині, але все одно, хоч і з запізненням, виявилось важливим чинником культурного, соціального та правового розвитку і чинником наближення цих земель до європейських традицій і цінностей. Після приєднання західноукраїнських земель до Австро-Угорщини магдебурзьке право замінялось австрійським державним, а на українських землях у Росії воно діяло зі значними обмеженнями аж до середини ХІХ століття, коли повністю втратив чинність Литовський статут (1842 р.).
Тим часом малозаселені українські землі півдня і сходу країни царська Росія намагалася використати у власних геополітичних цілях, формуючи там форпости антиукраїнства для свого колоніального панування. Міські населені пункти формувались як військові фортеці чи гарнізонні поселення, заселялись прийшлим людом. Так виникла так звана Новосербія, окремі регіони поселення болгар, греків та інших народів. Там європейське самоврядування українців заміщалось імперським самоуправством. Імперія намагалася довести, що там не Україна, а Новоросія. Особливим було й формування населення Донбасу та інших промислових центрів півдня і сходу України, в яких розвивалася важка промисловість і були потрібні пролетарські кадри. Українці як спадкові хлібороби не дуже охоче йшли працювати в шахти і на заводи, тож для цього набирались робітники з усієї імперії. Можливо, звідси і йде міфологія про конфлікт заходу і сходу України, про нібито дві неоднорідні її частини, через що слід розчленити нашу державу.
Спроби знищити українство, розчленувавши його, вороги здійснювали протягом багатьох століть. Проте Україна-Русь попри все дивувала світ своїм оптимізмом і внеском у людську цивілізацію. Так є тепер, так буде завжди. Слава Україні!
