Про людський матеріал, з якого нас зроблено

У Дніпропетровському університеті ім. Альфреда Нобеля за участю представників ПЕН-клубів України, Польщі, Литви й Білорусі відбулася дискусія на тему: «Чеслав Мілош та інтелектуальна еліта країн Центральної та Східної Європи після війни: «поневолений розум» і зміна ролей інтелектуалів». Проводили її в рамках проекту «Уроки Мілоша для України» за підтримки Міністерства культури і національної спадщини Польщі, Польського інституту в Києві й Інституту книжки. Таким чином, наша країна приєдналася до масштабних заходів, присвячених 100-річчю від дня народження видатного мислителя і поета, лауреата Нобелівської премії, на честь якого нинішній рік у Польщі названо Роком Мілоша. Перша міжнародна дискусія в рамках проекту відбулася ще 17 вересня у Львові, на Форумі видавців. Місце проведення другої вибрали теж не випадково. Дніпропетровський університет ім. Альфреда Нобеля послідовно розвиває нобелівський рух в Україні. Крім того, цей виш має традиційно міцні наукові й ділові зв’язки із сусідньою Польщею. Відкриваючи дискусію, ректор університету Борис Холод підкреслив, що як мислитель і поет Чеслав Мілош «присвятив своє життя тому, щоб люди краще розуміли одне одного». Ця думка неодноразово лунала у виступах учасників круглого столу: перекладача і літературного критика з Польщі Адама Поморського (його інтерв’ю також читайте в «Прес-клубі «Дня»), прозаїка і драматурга з Литви Геркуса Кунчюса, білоруського поета і перекладача Андрія Хадановича, публіциста і видавця з України Андрія Павлишина. У ролі модератора дискусії виступив львівський історик Ярослав Грицак.

Під час дискусії йшлося не так про поезію Мілоша, як про книгу «Поневолений розум», в якій автор після втечі з комуністичної Польщі виклав свої роздуми про моральний вибір інтелігенції. У післявоєнний період учасник антифашистського Опору Ч. Мілош сам співпрацював із просталінським режимом і навіть служив польським дипломатом у Нью-Йорку та Парижі. 1951 року він не повернувся із зарубіжного відрядження на батьківщину і, ховаючись від спецслужб, написав у Франції книгу, яка стала маніфестом польських дисидентів і активістів руху «Солідарність». «Ця книга не така проста, — зауважив А. Поморський. — Чеслав Мілош був лівим ще з довоєнних часів, але коли зіткнувся з реаліями післявоєнної Польщі, то його погляди змінилися».

Нагадаємо, що відповідно до Ялтинських угод, кордони Польщі пересунули зі сходу на захід, її територія зменшилася на третину, і країна стала моноетнічною — без євреїв, литовців, українців, німців. Як образно висловився сам поет, що володів кількома мовами, Польща «осиротіла». Але ще більші зміни спричинив тоталітарний режим, в умовах якого польська інтелігенція змушена була пристосовуватися, «піддавшись спокусі матеріальних благ». Багатьом інтелектуалам Польщі довелося «одягнути маску», яка часто «зросталася з обличчям», сказав А. Поморський.

Для іншого учасника дискусії — Геркуса Кунчюса — цінність творчості Ч. Мілоша, який народився в його рідній Литві, — у мультикультурності. «Я порівнював, що такий же шлях подолали литовські інтелектуали, — сказав він. — Перед війною і в Литві були письменники, які прославляли Сталіна, але багато хто з них закінчив життя трагічно. Їхні твори сьогодні долучено до підручників літератури, їх вивчають у школах і вишах. Щось подібне ми спостерігаємо в житті й творчості Ч. Мілоша». Але якщо гість із Литви вбачав паралелі в комуністичному минулому, то поет і перекладач із Білорусі Андрій Хаданович пізнає їх в сучасності. «Я не можу сказати, що приїхав із вільної країни, — відверто заявив він. — Білорусь і тепер тоталітарна країна, де є «чорні списки», де політики і письменники сидять у в’язницях, де наявний феномен «повзучого конформізму». А. Хаданович роздумує про те, що відбувається в головах сучасної інтелігенції і студентів, які мовчки приймають все, що відбувається в їхній країні. «Інколи, сказав він, навіть в Європі запитують, чим нам не подобається Лукашенко, адже він протистоїть хаосу...» «Поневолений розум», написаний понад півстоліття тому, поет уважає «по-білоруськи актуальною книгою».

Утім, сучасною ця книга, вочевидь, є не лише для Білорусі. Як зауважив український учасник дискусії Андрій Павлишин, що свого часу очолював Українську асоціацію «Міжнародної амністії», книга Ч. Мілоша «дуже потрібна українським інтелектуалам». Уперше уривки з «Поневоленого розуму» було опубліковано в нас ще в роки горбачовської «перебудови» в журналі «Всесвіт». Але й тепер цю книгу важко знайти українською мовою. Порушуючи тему конформізму в інтелігентському середовищі, А. Павлишин зауважив, що в роки незалежності багато колишніх комуністів перефарбувалися в націоналістів, але вони здатні й на подальшу «еволюцію». «Більшість бажає бути конформістами, і це явище не тільки білоруське чи українське, — констатував він. — Сьогодні люди знову готові міняти свободу на стабільність. І справа тут не в ідеології, а в людському матеріалі, з якого ми зроблені». Символічно, що білоруський поет А. Хаданович подарував дніпропетровським письменникам декілька томів Чеслава Мілоша, багато творів якого вже перекладено білоруською мовою. Українським інтелектуалам і видавцям, мабуть, належить виконати цю роботу найближчим часом.