В останній день зими в Домі митрополита на презентацію видання зібрались представники духовенства, високопосадовці та мистецтвознавці.

«День» попередньо повідомляв про цю подію, а читачі вже добре знайомі з Музеєм Волинської ікони.

У каталозі зібрані рідкісні волинські ікони періоду Середньовіччя. Гордість книжки, найбільша християнська святиня,  зображена на обкладинці – Холмська чудотворна ікона Богородиці XI століття.Завдяки старанням реставраторів у альбомі відтворено більше сотні іконописних шедеврів, що по праву гідні називатися культурним та історичним надбанням українців.

Видання такого альбому – унікальне явище, оскільки  до цього представникам влади, науковцям та громадськісті не вдавалось так плідно сконсолідуватись. Книжку-альбом видано в Києві у видавничому домі «АДЕФ Україна» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга». Алла Істоміна, виконавчий директор видавничого дому «АДЕФ Україна», де вийшла друком новинка, повідомляє, що альбом буде доступним для українців – примірники з додаткового комерційного накладу  можна буде придбати у видавництві, або ж у фірмовому магазині «Академкнига»:  «Усередині книги не лише репродукції, а й найважливіші відомості про ікони українською та англійскими мовами. Зверніть увагу, що поруч із зображенням ікони – збільшені важливі елементи. Наприклад, сталеві декоративні фрагменти на Холмській іконі.  Це доволі рідкісний випадок, коли ікона так оздоблена. Феномально: у світі ікон цього періоду збереглося не більше десятка, і одна з них – в Україні».

Музей Волинської ікони, де зберігається чи не найбільша українська колекція, на 4 роки молодший від незалежної України, але, попри такий вік, має надзвичайно цінну і велику колекцію. І після екзпозиції у столиці, Холмська ікона повернеться додому до Луцька.

Людмила Міляєва, дійсний член Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства, професор Національної Академії образотворчого мистецтва і архітектури, заслужений діяч мистецтв України під час презентації висловила думку, що нині ікони в небезпеці, оскільки на них полюють приватні колекціонери.

«Ми з Григорієм Логвинем у 70-х мріяли створити суцільну інвентаризацію пам’яток, що знаходяться в церквах. І навіть зробили першу експедицію із студентами, але нас ніхто не підтримав, і тому музеї збирали інформацію за своєю ініціативою і власними силами. Розумієте, в Польщі таке було зроблено і видано. І зараз є величезна загроза. Справа в тім, що все те, що знаходиться в церкві – належить державі, а фактично – ні. Раніше було безпечніше тому, що іконами не торгували. А тепер громада не відповідає за те, що є в церкві. Наприклад, з іконостасу, розписаним Іваном Рутковичем, іконописцем XVIIстоліття, нахабно вийняли майже увесь перший ряд, простіше кажучи, вкрали! Але найбільше, що мене хвилює, те, що багато говорять про Великі Сорочинці (єдиний старовинний іконостас на Лівобережній Україні, що зберігся – у тій церкві хрестили малого Гоголя), видали альбом, але в Сорочинцях цінні експонати знаходяться без охорони. Вночі священик зачиняє церкву – і все!» - обурюється мистецтвознавець .

Із твердженням, що Україну намагаються обікрасти, погоджується Дмитро Степовик, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної Академії наук України (ІМФЕ НАНУ), професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського Вільного Університету в Мюнхені. Він вважає, що ототожнення і присвоєння історії, і як наслідок культури, – теж грабіж.

 «Знаєте, у 2012 році в діяльності Державного рідіомовлення і телебачення відчувається прорив до української книжки. Хоч і доволі скромний, в порівнянні з такими країнами, як Словаччина чи Угорщина, де видаються десятки досліджень. У нас справді багата культура. Але, скажімо Росія, постійно наповзає, що Україна – це ніяка не Україна, а частина «древнерусского государства». Це страшна абракадабра для світу. Захід погано знає цей  етап середньовічньої історії  і тому так реагує.  А Волинська школа іконопису – особливо оригінальна. Вона разюче відрізняється від Київської та навіть від Львівської. Волинь перша прийняла західний стиль – там є дуже оригінальні  елементи ренесансної культури, і особливо барокової, – вона та галицька йшли паралельно. Волинь – це передовий форпост, який посвідчує, що українська культура, і особливо сакральне мистецтво, має під собою європейський контекст», -  вважає пан Дмитро.

Попри це, присутні не втрачають оптимізму у відстоюванні своїх цінностей. Олена, гостя заходу переконана, що сам факт видання такого каталогу  знаменна річ: «Знаєте, я думаю, що ікону не знайшли – це вона сама знайшла осіб, котрі б її зберегли і зуміли показати такій кількості людей. Це знак. Що ми не безнадійні. Альбом цінний навіть не розкішною поліграфією, а своїм змістом – коштовним наповненням святих для українців речей, тобто ікон».