Саме так! - підтвердили вони мені у відповідь. Це пласт, це зріз, це натяк, це докір, це вимога. Це фотознімки «Дня»!

І тут розпочалась бесіда про все. Про державу, про націю, про творчість. Але для мене найважливішим спостереженням цьогорічної виставки є те, що ніхто не акцентував свою увагу на знімках з війни. Безумовно, вони ні в якому разі не проходять повз уваги глядача, але війна для нас стала буденністю. Вона вжилась в нас. Стала нашим тілом. Саме від того реакція на неї не апатична, а апріорна. Звісно! - у нас війна! Звісно! - на нас напала Росія! Але це не означає, що українцям не треба тепер народжувати дітей, не треба водити їх до школи, не треба розбудовувати державу, не треба кохати, жити, бути. Пульс знімків і реакції на них доводить - українська нація живе і бореться. А глянець фотопаперу наче лакмусовий папірець робить оцінку нашого стану. Ми боїмось? Ми боремось? Ми живемо? Ми творимо? Ми любимо? Ми хочемо? Ми владні над собою і здатні чинити спротив всьому, що намагається нас знищити, стерти, витравити?

Саме так.

І про це вже Двадцята ювілейна фотовиставка «Дня».

Фото – заклик до підсвідомості. Розум може збрехати, злукавити. Але наша сутність відкривається наглядному образу. І саме зображення відкриває нас, наставляє і надихає.

Два дідусі, які прийшли на фотовиставку, намагаються себе не називати, але охочі до спілкування. Вони говорять, що їм вже під 80 років і тому не хочуть акцентувати на собі увагу. Насправді бесіда з ними довга і глибока. Просто вони не звикли до надмірної уваги до себе від преси і називають себе просто – кияни. І відчуття таке, що Контрактова площа, яка поринула під один з київських пагорбів, де знаходиться Український дім, подарувала образ справжніх українців. Справжніх руських українців а не міфічних росіян), які стримано говорять про себе і чутливо реагують на фотороботи, які вони прийшли подивитись.

- Фото, які ми бачимо тут на фотовиставці «Дня» закарбовуються у великій глибині сприйняття. Я бачу найважливіше – хлопчин, яким 18-20 років на цих знімках. Я думаю про них. А мені за 70-х, - говорить киянин Вадим Миколайович ДУБАНОС, - Можна сказати, що ми лише зараз виходимо «з Єгипту», тобто з окупації. Ми йдемо тривало, але це шлях варто пройти. Наш авангард народу винищили системно. На жаль мало хто усвідомлює це. Хто нас зараз поведе? Повинна з’явитись еліта. Наша українська еліта. І дуже важливим є те, що верхівка має хоч якусь ротацію. Українцям потрібен пошук своє еліти.

Взагалі, тут всім треба дати можливість побути наодинці з фотороботами. Не треба заважати. А тим більше ляками диктофонами або камерами.

Ходимо далі лабіринтами фотознімків та рефлексій. Бабця з онуком. Абсолютно українське середовище.

- Я з десяток років ходжу на виставку і виписую газую «День», - говорить мені Любов Михайлівна СОТНІКОВА. -  Я була на Майдані і маю можливість дати психологічну оцінку всім хто там бум на її сцені. Ми були за правду, зо Україну, за нашу націю. Хоч росіянка. Так! Я росіянка, але після 2014-го року усвідомила, що є моя Росія, а є Імперія. І тут стикаються зовсім принципові протиріччя.

Вона з онуком. Звертає увагу на позитивні світлини. Дає оцінку нашому політикуму крізь образ навіть неочікуваних для подібних аналогій фото.  Тим не менш, вона – українка! По суті, по думкам… Хто як не ми українці?

ВРАЖЕННЯ

«ВІЙСЬКОВІ БУДНІ ЗМУШУЮТЬ ДЕЩО ПО-ІНШОМУ ГЛЯНУТИ НА НАШ СВІТ»

Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія»:

– Я звернув увагу на військові фотографії. Принаймні фотовиставка нам нагадує про те, що, звичайно, є різні аспекти життя, але військовий аспект для нас залишається, певно, одним із найважливіших. І хоча більшість Україні живе в мирних умовах, має, здавалось би, свої проблеми, але свідомо чи підсвідомо ми повертаємося до військової теми. І світлини, представлені на фотовиставці, певним чином повертають нас у цю військову реальність, показують ті військові будні, яких ми на очі в більшості випадків не бачимо. Але ці будні нас змушують дещо по-іншому глянути на наш світ і цінувати те мирне життя, яке ми маємо.

Острозька академія нагородила світлину теж військової тематики – «Розвідник» Анни Чапали. Цей воїн має йти, очевидно, в розвідку і він притуляє до себе собачку. І ця собачка заплющила очі, може, відчуваючи, те, що її господар зараз мусить іти на непросте завдання. Не скажу, що вона прощається з ним, але вона нібито намагається йому допомогти. Це настільки емоційна фотографія, що ми вирішили саме їй дати приз від Острозької академії. Були й інші варіанти. Наприклад особисто мені дуже сподобалась також робота «Ротація» Костянтина Черкая, де зображений боєць на фоні танків – військової реальності – а в нього на плечах сидить кіт.

«БАЧЕННЯ ЗУПИНЕНОЇ МИТІ ВРАЖАЄ»

Тарас ЛЕМЕШКО, осавул дитячого табору «Козацька фортеця»:

– Багато натхненних, чудових робіт, бачення зупиненої миті вражає – від Донбасу і війни до дуже мирних пейзажів на озері з човнами. Я побачив на цій фотовиставці країну, у якій багато сонця, літа, дітей. На роботах, знятих дітьми, – більше пасторалей, пейзажів і світу живого, теплоти між людьми. А у дорослих – більше політичних сюжетів. І, звичайно, наша війна на Донбасі. Окрім відзначених нами робіт – це «Разом» Софії Гевко і «Добрий ніс» Дениса Грищука, мені також дуже сподобалися равлики Тетяни Золотарьової з Харкова. Мені дуже подобаються також природні, можна сказати, автентичні фотографії людей із села – тут є чудовий дід із Чернігівської області (ідеться про роботу Сергія Бебика «Іван Дем’янович Юрченко, с. Васьківці Срібнянського району Чернігівської обл. 2017 р.» – ред.)

«ФОТО ТУТ – І ЯК СИМВОЛ, І ЯК МОЛИТВА, І ЯК НАДІЯ»

Ольга КВАСНИЦЯ, доцент кафедри зарубіжної преси та інформації Львівського національного університету імені Івана Франка:

– Чергова виставка газети «День» є не просто історією нашої країни. Насправді це є щоденна радість і щоденний біль, щоденна трагедія і щоденна молитва кожного українця. Редактор «Дня» стверджує, що це є фотопубліцистика високої проби. Я би хотіла додати, що, крім того, фото тут виступає і як символ, і як молитва, і як надія.

Важко сказати, що є якась одна світлина, котра вражає, бо насправді вражає все. Людську душу торкає абсолютно все. Для країни, котра перебуває в стані війни (а стан війни – це все-таки ми на порозі депресії, наші моральні, психологічні, фізичні ресурси вичерпні), саме завдяки газеті «День», таким інтелектуально-культурним проектам, формується оцей позитивний заряд енергії, який дозволяє нам усім жити, а тим хлопцям, котрі перебувають на передовій, – знати, заради чого вони це все роблять.

Тому дуже важко вибрати найкраще. Від світлини з «Ігор Нескорених» до «Милоти» Людмили Гошко. Для тих, хто падає духом, світлини з людьми з особливими потребами є прикладом того, що за всіх обставин людина може жити, повинна жити і в цьому і є сенс життя. І водночас ми від університету обрали роботу «Оптимістичний дощ» Сергія Лесіва. Чорно-біла фотографія – як наше теперішнє життя, яке є знебарвленим у стані війни. Але водночас у цій чорно-білій фотографії є ідея надії, дитини, оптимізму. Того благодатного дощу, заради чого насправді ця виставка відбувається.

«МАЄМО ВЖЕ СЬОГОДНІ ДУМАТИ ПРО НАШЕ ЗАВТРА»

Андрій ТОДОЩЕНКО, співзасновник туристичної компанії «Орнамент України»:

– Я хочу привітати «День». Ми вдячні за можливість співпраці з газетою і раді, що в нас є такий партнер. «День» розвивається і приносить своїм читачам багато інформації – позитивної і корисної. А фотовиставка підтримує багато напрямів у нашому суспільстві. Ми обрали світлину Наталії Шаромової «Сонячний дощ», тому що вона, на наш погляд, може формувати наше майбутнє. Тобто те світле майбутнє, заради якого сьогодні точиться війна, гинуть люди. Ми маємо вже сьогодні думати про наше завтра, і якщо такі фото будуть більше з’являтися на перших шпальтах, думаю, це працюватиме краще, ніж знімки, які ми сьогодні переважно бачимо. Хочемо, щоб більше світлої і радісної інформації було в нашому інформаційному просторі. І, звичайно, у нашому житті.

«ТАЛАНОВИТА МОЛОДЬ – ЦЕ ДУЖЕ ВАЖЛИВО»

Микита ГОЛОВЧЕНКО, уповноважений представник Коледжу преси та телебачення і телеканалу ТАК TV:

– Я не був присутній на перших виставках, але останні років сім її відвідую. Хочу відзначити, що з кожним роком виставка проходить на дедалі вищому рівні. Ви ніколи не зупиняєтесь, це постійний розвиток.

Ми завжди намагаємося обрати найкращі фото саме молодих учасників виставки. Звісно, роботи професійних репортерів – на поважному рівні. Але вони вже самодостатні, а, на нашу думку, варто давати шанс молоді. Показувати, що в нашій країні талановита молодь – це дуже важливо. Тому ми нагородили «Пастораль» Лади Янчук.

Мене особисто найбільше вразило фото із зони ООС, де дуже глибоко передані страждання і жах, які відбуваються на частині території Донецької і Луганської областей. На ньому – розбомблена будівля і поряд із нею люди, безумовно, вбиті горем (ідеться про світлину «Водяне. Приазов’я» Аліни Комарової – ред.).

«РОЗСТРІЛЯНА ШКОЛА У ШИРОКИНОМУ» ВИКЛИКАЛА АСОЦІАЦІЇ З КРИМОМ»

Ескендер БАРІЄВ, голова правління «Кримськотатарського ресурсного центру»

– Ми нагородили світлину Аліни Комарової «Розстріляна школа у Широкиному». Ця робота викликала в нас асоціації з Кримом. Найважливіше, що забирають у дітей, – можливість навчатися в школі. Сьогодні на сході Україні не одна розстріляна школа. А в окупованому Криму наші школи розстріляні по-іншому. Попри те, що вони цілі і в них можна навчатися, у них не можна сьогодні вільно вивчати рідну мову – українську і кримськотатарську.

Загалом виставка справила на нас незабутнє враження, тому що там відтворене сучасне життя і проблеми України: формування української політичної нації, боротьба за виживання… Шкода, що замало робіт про Крим, адже фото як ніщо інше, може показати громадянам України і міжнародній спільноті  трагедію, що виникла через агресію Російської Федерації. Я висловлюю велику вдячність від нашої команди газеті «День» за таку чудову ініціативу, ми з великим задоволенням взяли участь у ній як партнери.

«ВИТРИМАТИ СТИЛЬ – ЦЕ ВЕЛИКИЙ ПОДВИГ»

Юрій ЩЕРБАК, публіцист, дипломат:

- 20-річчя фотовиставки – це велике свято і для газети, і для українського суспільства. У наш бурхливий час, коли немає нічого сталого, витримати стиль – це великий подвиг. Крім того, кожен рік дарує нам неймовірні художні відкриття. Тут є дуже зворушливі фото присвячені війні, нещастям, які вона несе. Є дуже щемлива фотографія, де дівчинка з Маріуполя стоїть, співає гімн, і робить це невимушено, щиро (Сосновський Євген. «Щирість» - Ред.). Україна на цих світлинах постає такою, якою вона є – бідною, суспільство упосліджене війною. Образ України є, а за 20 років вже прослідковуєш динаміку, що змінюється, що відходить, які теми хвилюють. Можна було зробити антології найкращих фото за 20 років, був би дуже динамічний образ України.

«МИ БАЧИМО ПРАВДУ НА ЦИХ ФОТОГРАФІЯХ, ПРАВДУ, ЯКА ЛІКУЄ»

Ігор СМЕШКО, голова СБУ (2003-2005 гг.):

- Ми бачимо правду на цих фотографіях, правду, яка лікує. Вона дає шанс, що такий народ, з таким потенціалом, обов'язково увійде в коло провідних націй і держав світу.

«І ГАЗЕТА, І ВИСТАВКА ПОВЕРТАЮТЬ ЛЮДЕЙ ДО ТОГО, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ У НАШІЙ КРАЇНІ»

Андрій СЕНЧЕНКО, голова громадської руху «Сила права»:

- Враження від виставки, як завжди, яскраві. На мій погляд, те, що газета «День» організовує цю виставку, не дає суспільству остаточно розділитися на тих, хто воює за країну, і тих хто не помічає цю війну. Нам, для того щоб перемогти ворога необхідна єдність. І от газета, і виставка повертають людей до того, що відбувається у нашій країні. Я, як вимушений переселенець, із задоволенням переглянув фотографії нашого мирного життя, але все ж увага зосереджується на війні.

«ФЛАГМАНОМ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ЩИРОСТІ, ВІДВЕРТОСТІ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ Є ГАЗЕТА «ДЕНЬ»

Віталій СКОЦИК, лідер Аграрної партії:

- Я щиро вважаю, що той час, який ми переживаємо сьогодні, є сторіччям циклічності історії. Все, що відбувалося у нашій державі у 1917-1922 роках, фактично повторюється сьогодні. Я вдячний Ларисі Олексіївні і газеті «День», за те, що вони є чи не єдиним рупором, який чітко аналізує, що відбувалося тоді. Нам важливо розуміти помилки того часу, аби не повторювати їх і рухатися у тому напрямку, аби українська держава відбулася. Вектор України сьогодні вже не зміниться, у нас є сильна армія, буде помісна церква, є і будуть професійні журналісти. Я радий, що флагманом журналістської щирості, відвертості, професіоналізму є газета «День».

«ВИ ВІДРОДЖУЄТЕ У НАС ЕМОЦІЇ, А ЛЮДИНА БЕЗ ЕМОЦІЙ – ПРОСТО ІСТОТА»

Людмила ТАЛАНОВА, постійна читачка:

- Я хотіла звернутися до головного редактора газети із пропозицією організувати цю виставку у Верховній Раді України. Може там проб'є хоч щось людське. Тут зібралися люди, яким не треба нічого пояснювати, ми все й так розуміємо. А там маємо витягнути щось людське, бо є фотографії, які проймають до глибини. Ви відроджуєте у нас емоції, а людина без емоцій - просто істота.

«З КІНЦЯ 1990-Х Я Є «ПРОМОУТЕРОМ» ГАЗЕТИ «День»

Олександр СОЛОНТАЙ, голова політради партії «Сила людей» (цього року «Сила людей» вручала Гран-прі):

- Я з газетою «День» був з перших днів і перших її кроків, коли вона тільки з’явилася і виходила в тому числі англійською мовою. Я навчався на факультеті міжнародних відносин, хотів вивчити англійську мову і брав англійську версію газети на заняття. Мову таким чином досконало я не вивчив, але ще зі студентських років познайомив із «Днем» величезну кількість людей. З кінця 1990-х років я є «промоутером» газети. З того часу читаю її постійно, бував на всіх виставках, але жодного разу не був на відкритті. Дякую редакції за такий чудовий привід завітати на відкриття!

«ТАКІ ЗНІМКИ ЛИШАЮТЬ ШРАМИ У ДУШІ»

Анна ЧАПАЛА, володарка спеціального призу від першого Президента України Леоніда Кравчука за роботу «Повернення 72-ї бригади»:

- Цього року, як на мене, дуже багато сильних конкурсантів і фото. Це світлини з військовими на службі, з військовослужбовцями, які втратили кінцівки. Мені дуже сподобалась серія, де вони грають у баскетбол на візках (серія «Баскетбол на візках» Інни Оскольської. - Ред.). Бачила цю серію до виставки, вона лишає неймовірні враження. Також, як завжди, неймовірно сильні фото Олександра Клименка – люблю його роботи.

Найбільше запало мені в душу і, мабуть, потім цей знімок довго буде у мене перед очима – фотографія «40 днів» Олександра Дурманенка. Мені близька ця тема, я протягом трьох років фотографую похорони бійців. Знімати такі моменти дуже важко. Ти співпереживаєш і проходиш це разом із батьками, матерями, дружинами, сестрами...

Цього року на конкурс я надсилала фотографії повернення 72-ї бригади Збройних сил України у Білу Церкву зі своїх позицій. Ми возили нашим полтавчанам (Анна живе у Полтаві. - Ред.) нагороди «За вірність народу України», і нам вдалось побачити все це дійство. Ще надсилала фото свого друга, який є розвідником – на світлині він у Мар’їнці, зі своєї собачкою.

Мене дуже радують позитивні фото – люди продовжують надсилати їх з різних куточків країни. Коли потрапляєш до зали з легшою тематикою - діти, природа - настрій трішки змінюється, розслабляєшся. Коли заходиш в інший зал і бачиш там фото з військовими, дещо переоцінюєш певні речі, поринаєш у свої думки і переживання.

Настрій цього фотоконкурсу, порівняно з попереднім, не так, щоб змінився, але все-таки за рік він став іншим. Дуже рада, що підтримується військова тематика - це фото «40 днів», з військовими без кінцівок, з «Ігор героїв», з дівчинкою, яка тримається за руку батька-військового («Доня» Євгена Сосновського. - Ред.). Зараз триває війна, і закрити цю тему просто неможливо. Рада, що ці фото цінують. Такі знімки лишають трохи шрамів у душі і серці. Але їх треба робити.

«ГАЗЕТА «ДЕНЬ» МАЄ ПРЕКРАСНУ «ФІЗИЧНУ ФОРМУ»

В’ячеслав ШВЕД, завідувач відділу історії країн Азії та Африки Інституту всесвітньої історії НАН України:

- Ця виставка показує, що ваша газета має прекрасну «фізичну форму». Чудовий, дуже професійний колектив. На виставці мені найбільше сподобалися кілька фото, на яких висвітлюється тема війни, від них ледве можна стримати сльози. Наприклад, знімок, де старенька жіночка проводжає поглядом солдата, який іде повз. Виникає враження, що вона згадує часи, коли маленькою, можливо, проводжала батька чи діда на війну.

Щодо теми цьогорічної виставки, то думаю, фото першої шпальти має віддзеркалювати головну ідею номера, провідного матеріалу, на який слід звернути увагу.

«ВІЙНА З ВІДКРИТИМ ОБЛИЧЧЯМ»

Євген КАЛЕНСЬКИЙ, президент «Чорноморської телерадіокомпанії»:

- Мені дуже подобається ідея фотобіографії, вона цікава й матиме право на життя з року в рік і надалі. Я бачу, що рівень виставки з кожним роком тільки підвищується. Час від часу буваю за кордоном, дивлюся роботи фахівців з інших країв і бачу, що наші фотографи з ними на рівні. І за кордоном їх дуже цінують.

Ми не перший рік підтримуємо фотовиставку «Дня». Ці чотири - п’ять років виставка присвячена в тому числі й війні на cході. І на цих фото Україна постає не мілітаристичною державою, а, попри все, дружньою і відкритою країною, яка водночас може за себе постояти. Це для мене, якщо можна так сказати, війна з відкритим обличчям. Причому з обличчями не скривавлених, жорстоких людей... Тільки гляньте в очі наших хлопців! На жаль, багатьох з них вже немає, і ми повинні їх пам’ятати.

Подяка Ларисі Івшиній, що вона в цей складний час щороку організовує фотоконкурс. Дуже нелегка справа, але вона її робить. Тому кожен рік ми підтримуємо ці заходи та будемо підтримувати їх надалі.

«МЕТРОНОМ НАШОЇ КРАЇНИ»

Олександр ПІРІЄВ, віолончеліст, продюсер музичних програм Українського радіо:

- Мені здається, що «День» був завжди! Бо за останні два десятиліття  газета стала метрономом нашої країни і вашому виданню я орієнтуюся про те, що відбувається в нашій державі і у світі. Ємко, по суті, аргументовано, яскраво, влучно і це дуже приваблює. Цей фотовернісаж я б назвав метрономом на яву. Останні роки найгучніші кадри, які друкувалися в газеті можна побачити на виставках «Дня». Роботи фантастичні, високопрофесійні і драйвові! Важливо, що «День» підтримує цікаві творчі проекти, зокрема, «Три С» - бо наша музична культура базується нині на творчості трьох класиках сучасності: Євген Станкович, Мирослав Скорик і Валентин Сильвестров. Ви відчуваєте важливе і ми разом не чекаємо ювілеїв, якихось дат, а фіксуємо миті прекрасного – живу музику і видатних композиторів, з якими нам пощастило жити у один час. Бажаю «Дню»подовжувати бути лідером у ЗМІ.

«ДЕНЬ» – ЦЕ АВТОРСЬКА ГАЗЕТА У НАЙШИРШОМУ РОЗУМІННІ ЦЬОГО СЛОВА

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, директорPR-компанії "Дель Арте":

- Фотовиставки «Дня» - це абсолютне свято не тільки медійної  і культурної спільноти, адже давно перетворилися на справжні бієнале сучасних фотографів, фотокорів, фоторепортерів, фотодокументалістів, фотоісториків, які тримають руку не тільки на об’єктиві фотоапарата, але й  на пульсі країни.

Цьогорічна ХХ ювілейна виставка ще раз це довела: актуальність тем, сюжетів, життєвих історій у стоп-кадрі, віддзеркалення найтрагічніших, найсвітліших і просто буденних подій України і українців – все це робить газету «День» -  чи не єдиною газетою в країні, яка залишилася вірною собі і своїм принципам від самого початку. Буває авторське кіно. «День» – це авторська газета у найширшому розумінні цього слова. На церемонії нагородження кращих фоторобіт одна з нагороджувальниць обмовилася, назвавши газету «День» – «Добрий День». Мені здається, в цьому і полягає квінтесенція цього видання і його команди.

«ФЕНОМЕН ВАШОГО ВИДАННЯ У ТОМУ, ЩО ВИ ВМІЄТЕ ВІДЧУТИ ПУЛЬС КРАЇНИ»

Леся ОЛІЙНИК, проректор Національної музичної академії України, секретар правління Національної спілки композиторів України:

- Газета «День» для мене найрідніша  і найулюбленіша з усіє української періодики. Феномен вашого видання у тому, що ви вмієте відчути пульс країни у політиці, науці, економіці, мистецтві… А ще «День» зараз єдине щоденне видання у просторі нашої держави, де віддзеркалюються події дня, тижня, місяця, року і місяця... Ця виставка представляє роботи фотомитців і вони вражають піднятими глибинними пластами. Газета вміє зацікавити читачів різними темами.

«КОЖНА ВИСТАВКА – ЦЕ БРЕНД І ВИСОКА ЯКІСТЬ»

Лариса КАДОЧНІКОВА, актриса Національного театру ім. Лесі Українки:

- Кожна виставка – це бренд і висока якість. Експозиція правдива і чесна. Тут не прикрашають нашу дійсність, а показують те, що зараз відбувається у нашій країні. Часто несподіваний погляд на прості речі. Серія «Нескорених» дуже потужна в емоційному плані. Теплі роботи де зняті дітки і тварини. Це викликає посмішку і дає надію, що мир і спокій повернуться на нашу землю… Фотороботи всі потужні і важливо, що ними вже зафіксовані моменти нашого сьогодення. Я кожного разу у захваті, що ви – така серйозна і популярна газета, такі молодці і проводите такі важливі, і такі потрібні зараз імпрези. Ви йдете вгору і ведете за собою тисячі читачів. Бажаю, аби тиражі росли, а армія шанувальників «Дня» зростала! А ще велика подяка за те, що завдяки таким подіям збираються різні люди, яких приємно побачити, поспілкуватися, а ще почути один-одного.

«ЦІ СВІТЛИНИ ПОТРІБНО УВАЖНО РОЗДИВЛЯТИСЯ»

Ірина ПОЛСТЯНКІНА,  президент Міжнародного благодійного фонду конкурсу Володимира Горовиця:

- Щорічно фотовиставка «Дня» - це подія, яка хвилює актуальністю і високим рівнем представлених робіт. Ці світлини потрібно уважно роздивлятися, вони хвилюють і нікого з відвідувачів не залишають байдужими. Військова тематика, життя у «сірій зоні» - це знімки, які увійдуть у фотолітопису нашої країни! Дуже сильні портрети людей різних професій. Мені дуже сподобалось фото «Сонячний дощ» Наталії Шаромовой - ця світлина дуже яскрава, з настроєм! Приємно було побачити в експозиції й фото під назвою «Божественна» де мій улюблений автор – фотокор «Дня» Руслан Канюка вхопив потрясаючу мить – виступ a cappella нині зірки світової оперної сцени Вікторії Лук‘янець, яка до речі, закінчила наш Київський інститут музики ім. Р. Глієра, у Софійському соборі на фоні мозаїчного шедевру - Богоматірі Оранта. Знаєте, Руслан – тонкий майстер фото, впродовж багатьох років знімає конкурси ім.В. Горовиця, які прикрашають наші сторінки і документують прекрасні моменти творчого змагання молодих піаністів. Дуже речі, дуже потужна в емоційному плані ще одна робота Канюки – «Крути-2» (за неї автор отримав приз від організації «Сила і Честь» - Т.П.).

Ми радіємо успіхам «Дня», а нашим подарунком для цьогорічного фотосвята став виступ молодого колективу студентів 2, 3 і 4 курсів Київського інституту музики ім. Р. Глієра – струнного квартету під орудою Ольги Заяць, завідувачі секції струнних інструментів КІМ. У репертуарі мають твори класиків, популярних і сучасних композиторів, а також самі роблять аранжування музичних кінохітів. Квартет тільки починає свій творчий шлях, але у цього колективу велике майбутнє.

«ТУТ Є ВСЕ – ДРАМА, ТРАГЕДІЯ І НАВІТЬ КОМЕДІЯ… СХОПЛЕНІ У МИТТЄВОСТЯХ ЖИТТЯ»

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, голова Правління Київського місцевого творчого відділення Національної спілки театральних діячів України:

- Є світова мрія спіймати і  стати героєм миті – саме це відображається у фотографії. Світлина може надати відчуття неповторності, незвичайності…можливо це прості люди, або хтось із відомих особистостей, коли митцю вдалося зловити незвичний ракурс. Гетівське «Зупинись мить» найбільше відповідає цій події – фотовиставці «Дня». Газеті вдається більше 20 років тримати пульс, а виставки кожний раз дають поштовх до бажання уважно подивитись навколо. Тут можна побачити, як формується український характер, як вдосконалюється і стає кращою кожна людина, як наш талан перестає бути провінційним, а є яскравим і нам є чим і ким пишатися. Тут є все – драма, трагедія і навіть комедія… схоплені у миттєвостях життя, у повноті, неповторності і митях, які ніхто не режисирував. Єдине, що шкода, що такі виставки відбуваються раз на рік. Судячи з розмаїття робіт і зафіксованих подій ви можете презентувати такі імпрези частіше. Думаю, що ваші світлини різних років можуть скласти потужну експозицію музею нашої країни за остання 20-ліття.

«ЗВОРУШЛИВО І ЩЕМНО»

Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик:

- Найприкметнішою особливістю виставки газети «День» є, на мій погляд, прагнення фотохудожників здійснити образне осмислення сьогоднішніх подій. Відтак не зрідка вдається в минущому побачити щось універсальніше. До прикладу, «Бастіон знань» Миколи Тимченка. Фронтальна світлина шкільного ганку, з вітальним гаслом над дверима і юною школяркою – на освітянському порозі. Одначе ж поруч складовано мішки, цей символ військової прифронтової пори. Бастіон знань – він ще й прихисток людський. Смисловий простір розширюється: хочеш захистити своє і чуже життя – навчайся, засвоюй увесь огром знань.

Пластична культура світлин так само на висоті. Скажімо, фото «Пошук загиблих біля Лисичанська» (автора не зафіксував). Люди, що розсипались полем у скорботній своїй роботі. А по цей бік невеликого горбочка лежить дерев‘яний хрест,  замикаючи композицію надвиразним символом.

Багато портретних світлин. Деякі запам‘ятаються надовго. Скажімо «Життя продовжується» Тетяни Барвінської (із серії «Про тих, хто вижив і хто не повернувся»). У кадрі протезні ноги учасника бойових дій на Донбасі. А в шлемі, опущеному донизу, іграшкова качечка… Зворушливо і щемно про поєднання жорстокої прози життя і наївної віри в казкові перетворення – попри все.

Таких світлин чимало. Фотомистецтво розвивається,  подібні виставки дозволяють побачити це чіткіше, аніж коли фото доходять до тебе окремими, осібними зблисками. 

«ДО «ДНЯ» Я «ПРИКУТИЙ» ВЖЕ БІЛЬШЕ ДВОХ ДЕСЯТИЛІТЬ!»

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України:

- Пригадую перші виставки «Дня», то думав що це добре, але ну чим сьогодні можна здивувати людей. Я навіть не передбачав, що ці акції можуть мати такий широкий громадський резонанс. Коли дивлюся світлини, то складається враження, що бачу іншими очима навколишній світ. Це зафіксована печать часу і є відчуття чим зараз живе країна. П‘ятий рік на нашій землі йде війна на сході, анексований Крим, а тому багато болючих сюжетів, де розгорнута панорама нашого життя і це вражає і захоплює. Мене потрясли цілі цикли наших бійців, які пройшовши горнило боїв, отримавши поранення, не скорилися долі і мають сили, наприклад, займатися спортом. Зокрема, це роботи «Олександр Зозуляк, якого на війні двічі переїхав танк, готується до «Ігор Нескорених» Миколи Тимченка,  – «Нездоланий оптимізм» Валерія Соловйова, «Баскетбол на візках» Інни Оскольскої. Життя продовжується! А ще ми бачимо , що таке війна і це не лише втрати територій, зруйновані будинки, а й покалічені люди…які мужнього борються і відроджуються. Це говорить про, яка могутня сила – наші українці і правда все одно переможе!

До «Дня» я «прикутий» вже більше двох десятиліть! І це солодка «галера». Я сприймаю газету, як найбільше інформаційне вікно у світ. Практично не дивлюся ТБ, лише новини, а про те, чим живе Україна і світ дізнаюся саме з вашого видання. Найбільше вражає те, що послідовна, чітка політика редакції на пробудження національної пам‘яті, утвердження віри на світле майбутнє України, на формування українства, як консолідованого у найближчій перспективі суспільства. Я начав писати статтю, яку назвав «Що «День» прийдешній нам готує?» де піднімаю питання про те, що ви готує нову Україну. Редакція думає і про молоду зміну, щорічно влаштовуючи «Літню школу журналістики» для студентів вишів із різних міст. А книжки із серії «Бібліотеки «Дня» чекаю і завжди отримую багато цікавих відкриттів, Зокрема, остання новинка  - «Ave. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського», яка мене вразила, чимало невідомого для себе відкрив, а ще необхідного для нас є у цій книзі. Це  формування національно-свідомої, патріотичної еліти і це перехиляється у наше сьогодення! Треба вчитися на помилках історії і не повторювати її.Знаєте, публікації  вашої газети мене збадьорюють духом і тому і впевнений, що все у нас буде добре!

«ВСІ АВТОРИ РОБІТ – ЦЕ ФОТОМАЙСТРИ!»

Михайло РЕЗНИКОВИЧ, генеральний директор-художній керівник Національного театру ім. Лесі Українки:

-  Вже стало традицією, що восени у Києві відбувається фотовиставка «Дня», яка кожен раз дивує цікавими роботами. Автори робіт – це фотомайстри! Вони вміють вхопити дуже важливі речі нашого сьогодення. Тут можна побачити глибинні кадри, де є об‘єм, а тому я скажу своїм студентам режисерського факультету Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім.. І. Карпенка-Карого, щоб вони обов‘язково прийшли подивитися цей фотовернісаж. Є знімки, які відразу б‘ють у серце, наприклад, «Ласкаво просимо!» де приміщення школи забите мішками і всьому велика правда, і великий біль, а ще схоплено дуже майстерно і це фото зафіксована мить того, що відбувається нині на сході нашої країни. Чимало робіт демонструють без прикрас ситуацію у зоні Операції об‘єднаних сил…Я вважаю, що така репортерська фотожурналістика – це високий професіоналізм і якщо людина талановита, то це відчувається у його роботах. Майстерно відібрані кадри і це нікого не залишає байдужим.

Я є багаторічним шанувальником вашої газети. Нині іншого, такого потужного щоденного видання, як «День» у нас в країні немає. УАнтуана де Сент-Екзюпері є така відома фраза про те, що «абсолютне не тоді, коли вже нема чого додати, але коли вже нічого не можна відняти!». ( рус. «совершенно  не тогда, когда уже нечего прибавить, но когда уже ничего нельзя отнять»!)

Так у вас цього не можна відняти – професіоналізм і єдине видання де можна дізнатися про події в нашій країні і за кордоном, а ще пише про найрезонансніші  мистецькі акції.

«ЦЕ ФОТОВЕРНІСАЖ ПОТРІБНО ПОКАЗУВАТИ У РІЗНИХ МІСТАХ НАШОЇ КРАЇНИ»

Зоя ЧЕГУСОВА, мистецтвознавець, арт-критик, президент Української секції Міжнародної асоціації арт-критиків АІСА під егідою ЮНЕСКО :

- Я, як мистецтвознавець, що багато років займається високим мистецтвом –образотворчим, декоративним, графікою, скульптурою, коли мене вперше запросили на фотовиставку, то подумала – ну , що може здивувати, це з другорядне мистецтво… Але вже перший вернісаж полонив щирістю і професіоналізмом робіт. Стараюсь не пропускати ваші фотоімпези, бо зараз вони дуже потрібні. Світлини документують наше сьогодення у його різнобарв‘ї життя, у горі і митях радості… Нині представлені роботи різні за жанрами. На першому плані – військова тематика бо це зараз найважливіша тема, а ще потрясаючі серії «Нескорених», які викликають повагу і захоплення мужністю наших людей, які попри обставини, є сильними духом. Дуже теплі роботи представили молоді фотографи – діти. Інколи наївні, але дуже щирі.  Мене потрясають світлини де є яскраві портрети літніх людей і молоді. Це неймовірно зворушливо! Окрема тема – «Капелани» бо нині Збройні Сили України сильні не лише зброєю, але й духом, яким разом із бійцями доводиться переживати трагічні моменти на передовій… Коли дивлюся на ці роботи, то весь час комок у горлі! Це пронизливі витвори мистецтва. А посмішку дарують жанрові знімки малечі – нашого майбутнього держави. Я вважаю, що цей фотовернісаж потрібно показувати у різних містах нашої країни.

«Дню» бажаю не зупинятися, боротися із труднощами і перемагати!

«СТІЛЬКИ ФАКТАЖУ ПРО НАШЕ ЖИТТЯ СКОНЦЕНТРОВАНО В ОДНОМУ МІСЦІ»

Алла СЕРГІЙКО, актриса Театру на Подолі:

- Я вдруге на виставці і як і у торік, коли дивлюсь світлини – не можу втримати сліз. Багато світлин про найболючіше – війну на сході і це бентежить серце і душу. Я під таким враженням, що подзвонила колегам і сказала, що фотовиставку «Дня» треба обов‘язково побачити. Стільки фактажу про наше життя сконцентровано в одному місці ніде немає. Редакція вашої газети робить важливу справу – документує події, які нині відбуваються у нашій державі. Кожна робота хвилює але найбільше припала до серця світлина«Сила справжніх» Олександра Хоменка (автор отримав Гран-прі XX Міжнародного фотоконкурсу «День 2018» . – Т. П.). Цей вернісаж – подія для нашої столиці.

Люблю ваше видання, часто читаю його в Інтернеті бо не завжди вдається купити газету у кіоску. «День» - об’єктивне видання, яке не тільки інформує, а заставляє читачів аналізувати прочитане. Мені цікава думка знаних людей про ту, чи іншу подію. Інколи важливі теми подані під різними кутами і це добре, бо є можливість подивитись на проблему у широкому аспекті…Бажаю «Дню» процвітання у морі періодики. Ви є флагманом у друкованих ЗМІ і так тримати!

«ДІАЛОГ МІЖ ТИМ, ХТО НА СВІТЛИНІ, І ТИМ, ХТО НА ЦЮ СВІТЛИНУ ДИВИТЬСЯ»

Анна ДАНИЛЬЧУК, проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:

– Щороку чекаю на фотовиставку від газети «День», щоб налаштуватися на правильне сприйняття. Коли вручаю подарунки на сцені, розумію, що нічого путнього сказати не можна, – ти під враженнями! Адже фотографії подекуди сильніші за слова. Ця фотовиставка (і я трішки підслухала враження інших) більш оптимістична, ніж попередні. І хочеться, щоб так було й надалі. На світлинах багато облич, людей, важливих моментів і абсолютно буденних і тривіальних. Мені здається, що це унікально, настільки вибудовується діалог між тим, хто на світлині, і тим, хто на цю світлину дивиться.

Ми особливо уважно вивчили дві роботи. Вони належать Артему Сліпачуку. На одній зображений Левко Лук’яненко, світлина називається «Наш «дід Левко», і ми розуміємо, настільки важливою була ця постать. Зараз його треба пам’ятати, згадувати і розуміти, бо він НАШ, навіть якщо його з нами більше нема. А друга світлина дівчини з Маріуполя «Наш отче» – про військового священика, який у камуфляжі, але з дуже красивим виразом обличчя і радістю. Він демонструє інше обличчя війни, сповнене віри, любові і переконання в перемогу. Обрали дві портретні роботи, оскільки цінність у людях. Саме фотографія іноді зображає людину так, як вона сама себе не може побачити. Ми бачимо двох прекрасних людей, які на різних фронтах боролися і борються за Україну».

«ПРОСТІ ЛЮДИ ТАКОЖ МОЖУТЬ БУТИ ЕЛІТАРНИМИ»

Володимир МОЗГУНОВ, декан філологічного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса:

– Знаєте, в контексті ідеї елітарності, яку пропагує Лариса Олексіївна Івшина і газета «День» і яку я, власне, підтримую, бо нація повинна мати свою еліту, фотовиставка демонструє, що прості люди також можуть бути елітарними. І можливо, та ситуація, у якій ми всі опинилися, дала можливість людям, які елітарні своїм духом, показати цю елітарність. І перша думка, яка до мене прийшла, коли я почав розглядати ці фотографії, така: газета «День» тим, власне, що вона робить, і цією фотовиставкою не дає людям «освинитися». Для суспільства, навіть не для країни, і не для держави, а для людей – це надважливо. Мене вразила фотографія із зображенням школи у Широкиному, бо я був у цій школі до війни кілька разів. Бачив її живою, з дітьми, які на перервах бігали і бешкетували. А тепер вона в такому стані. Це страшно, боляче і цей катарсис ми повинні переживати.

Коли ходиш вулицями Києва чи Вінниці, іноді у мене складається враження, що або люди настільки звикли до війни, що вони забувають інколи про те, що з нами коїться і що ми живемо в країні, яка в стані війни. Або дехто навіть і не зрозумів, що насправді війна ударила по кожному з нас і навіть не тоді, коли хтось з рідних чи добрих знайомих загинув на передовій. Тому що кожна українська родина вже розплатилася або ще розплачується… Поблизу будинку, де я винаймаю квартиру, жінка щоранку виходить на прогулянку зі своїм чоловіком після інсульту. Ми познайомилися тому, що я також водив свою матір на прогулянки. Одного разу розговорилися. Вона розповіла, що її чоловік росіянин. Коли він зрозумів, що в Україні почалася війна, і що це війна з Росією, його просто «розбив» інсульт, настільки він важко переніс ці події. І зараз вона бореться за його життя. Через війну…

«СТАЛО БІЛЬШЕ УВАГИ ДО ДІТЕЙ»

Світлана МЕТЧИНСЬКА, бренд-менеджер ТМ «Фармона», представник компанії «NATURPHARM»:

– Ми намагалися оцінити нові можливості наших фотографів. Відзначили, що у цьогорічних роботах більше радості. Більше радості в очах українців. У попередні роки були гордість, сміливість, наполегливість, а зараз додалася крапля впевненості, стало більше уваги до дітей, до різних і рівних – особливих дітей, які не втрачають віру в себе. Вони можуть набагато більше, ніж вони дозволяють собі зрозуміти. Тому, як на мене, 80% виставки – це позитивні емоції.

Додам, що фотовиставка, як і інші проекти газети «День», повинна тривати. Хтось має нести цю соціальну культуру в маси. Це важко, але важливо для багатьох людей, брендів і компаній. А якщо хтось, можливо, не зміг знайти чи познайомитися з цими проектами, то від цього лише втратив, бо «День» створює прекрасну промоцію культурного життя, дає можливість знаним фотографам і любителям зібралися в одному залі, показати свій фотозвіт і переконати, що кожен з них достойний перемоги.

«ЗАВДЯКИ ФОТОВИСТАВЦІ МИ КОНЦЕНТРУЄМОСЯ НА ХОРОШИХ ЕМОЦІЯХ»

Світлана ГОРБУНОВА, бренд-менеджер ТМ «НАТУРА ХАУС», представник компанії «NATURPHARM»:

– Я традиційно обираю «мі-мі-мі-шні» роботи, які зробили або діти, або жінки. Саме вони вміють помічати ніжні образи й емоційні сюжети – посмішки, равлики, яскраві бантики... Це так мило і важливо, бо на чому ми концентруємося, те й розширюється. Завдяки фотовиставці ми концентруємося на хороших емоціях. І якщо моїй колезі Світлані подобається те, що люди ніколи не здаються, їхня перемога над собою чи сила духу, то мені – дитячі емоції. У мене й бренди такі, які більше пов’язані з дітьми. Тому я на них завжди звертаю більше уваги.

Спочатку ми обрали кілька робіт – традиційних фотокорів, а потім передумали і вирішили цього року будемо відзначити новачків, адже заохочувати треба всіх. Тим більше команду «Дня». Треба міцно тримати свій креативний колектив усіма можливими способами. Адже все, що створюється, створюється людьми. А коли є міцний кістяк, коли всі разом йдуть до однієї цілі, – тоді підкорюються вершини.

«ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЛЮДЯНОСТІ В УКРАЇНІ СТАЛО БІЛЬШЕ»

Олександра РОМАНЦОВА, виконавча директорка Центру громадянських свобод:

– Ми вручили сертифікат Інні Оскольській на організацію виставки на міжнародному заході, який буде присвячений правам людей і відбудеться незабаром. Номінація називається «Людяність». Дуже цікаво було спостерігати за обговоренням робіт, які ми виставили на своїй платформі. Звучали різні аргументи: «Вони надихають на те, щоб люди ставали добрішими», «Якщо подивитися на світлини, то перша асоціація – це саме людяність», «Дивишся і все ніби просто, але так глибоко». Відзначали якість фотографії, що не менш важливо. Фанати фотографії дивувалися, як ця майстриня змогла концентруватися на стосунках (ідеться про серію «Баскетбол на візках» – ред.). І для нас насправді дуже важливо, що такі світлини є на виставці газети «День», тому що фотографія допомагає закарбувати момент і він має настільки вразити людину, щоб у неї виникли думки, а вони перетворилися у позицію, позиція – в рішення, а рішення – в дії, які цю людяність впроваджують у життя. Фотографія – це інструмент для того, щоб людяності у житті, в Україні, стало більше. Гарне ставлення людей один до одного це як цінність. Тому нам дуже важливо, щоб саме такі роботи, як авторки Інни, були на перших шпальтах найвідоміших українських газет. Скрізь – де їх можуть побачити і надихнутися ними».

Нагадаємо, що кожен відвідувач виставки може долучитися до «народного плебісциту», проголосувати за краще, на його думку, «фото першої шпальти». Чекаємо вас на ХХ Міжнародній фотовиставці «Дня», що триває в Українському домі з 27 жовтня до 5 листопада, з 11.00 до 18.00. Вхід – вільний