Останній день літа 2015-го року відзначився трагедією в самому серці столиці — загибеллю чотирьох бійців Нацгвардії. Тоді біля стін парламенту активісти протестували проти ухвалення змін до Конституції у першому читанні в частині децентралізації. Все виглядало як звичайний мітинг, хоч деякі націоналістичні партії виявляли певну агресію навіть до протестувальників. «Свободівці» та РПЛ намагались монополізувати трибуну. В самій Верховній Раді було скликано позачергове засідання парламенту для того, щоб в останній день перед відкриттям сесії ухвалити законопроект про зміни до Основного закону.

У числі затриманих 31 серпня був 21-річний доброволець батальйону «Січ» Ігор Гуменюк, якого звинуватили в тому, що це він кинув гранату, внаслідок чого загинули нацгвардійці. Другий обвинувачений — Сергій Крайняк, який, за версією слідства, створював димову завісу для маскування метання гранати. Слідство триває досі. Обом підозрюваним грозить довічне ув’язнення. Того ж дня глава МВС Арсен Аваков звинуватив у подіях під Верховною Радою партію «Свобода» та особисто Олега Тягнибока.

ПІД ЧАС ВІДКРИТТЯ 31 СЕРПНЯ 2017 РОКУ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ В ПАМ’ЯТЬ ПРО ЗАГИБЛИХ ПІД СТІНАМИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ НАЦГВАРДІЙЦІВ КОМАНДУВАЧ НГУ ЮРІЙ АЛЛЕРОВ ЗАЯВИВ: «КОЖЕН НАРОДНИЙ ОБРАНЕЦЬ МАЄ ВІДДАТИ ШАНУ ПРАВООХОРОНЦЯМ, ЯКІ ПОКЛАЛИ СВОЄ ЖИТТЯ БІЛЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ»

Варто сказати, що незважаючи на зухвалість злочину, відповідальність на себе мають взяти Президент і депутати, які почали «гратись» у зміни до Конституції. Прецедент змін до Конституції, по-перше, нівелював факт війни, адже в умовах стану війни такі зміни неможливі. Цей момент був реверансом перед Путіним, якому потрібні будь бодай найменші зміни до Конституції України. З іншого боку, багато хто піддав критиці наміри Президента під виглядом децентралізації, навпаки, узурпувати владу на місцях за допомогою префектів. Але ще більш небезпечним було те, що це був крок до визнання окупованих земель Донбасу територіями з «особливим статусом», що було прописано в підписаних Порошенком Мінських угодах. Йшлося про те, що «особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей визначаються окремим законом». Таким чином, парламентарі на догоду Президенту і Путіну погоджувалися з тим, що окупація частини Донбасу насправді не є окупацією, а окуповані території — це щось окреме від іншої території України, де порядки мають регулюватись окремими законодавчими актами.

Суспільство негативно сприймало такі наміри, і те, що під Радою пролилася кров, було певною мірою наслідком безвідповідальності влади.