Минулого тижня увесь світ відзначив Міжнародний тиждень нечуючих. У такий спосіб ООН звертає увагу світової спільноти до людей з порушенням слуху, які живуть поруч з нами і беруть участь в активному суспільному житті. Важливою є й інклюзія нечуючої людини в культурне середовище суспільства.

Мистецтво повинно бути доступне для кожного: як для майстра, так і для відвідувачів. Таку мету має виставка «Відгомін тиші», яка розпочала свою роботу в самому серці Києво-Печерської лаври, у Великій дзвіниці. Тут представлені роботи нечуючих художників з України, Білорусі, Молдови та Латвії.

На відкритті митці залюбки спілкувалися з відвідувачами. В цьому допомагали сурдоперекладачі. На перший погляд розмова здається чужою, адже ви не можете порозумітися без сторонньої допомоги. Проте за кілька хвилин ти перестаєш відволікатися на інші звуки і зосереджуєшся лише на своєму співрозмовнику, його міміці та жестах. На мить ти зупиняєшся і з розплющеними очима споглядаєш за конкретною людиною, намагаючись відчути і зрозуміти саме її.

ЄВГЕН ФІНЕНКО. ПІВДЕНЬ УКРАЇНИ. МУЗЕЙ ПИРОГІВ. 2018 р.

Важливі для авторів робіт слова промовила Наталія ПАПІРНА, українська художниця, чиї картини належать до багатьох європейських колекцій. «Роботи надихають не тільки звичайних людей, але також і професійних художників. Нечуючі митці зуміли проникнути навіть глибше, ніж у саме життя. Відчувається, що від кожної роботи лунає звук. Це стає можливим тому, що на кожному полотні спійманий ритм життя, ритм серця. А всі мистецтвознавці знають, що найголовніше в картині — це ритм», — пояснила Папірна.

Так, на одній з картин Галини Інгули перед нами постає мрійлива дівчина, яка крокує серед квіткового поля. За словами художниці, їй дуже подобається споглядати, як ростуть квіти. Вони можуть набувати будь-яких форм та кольорів залежно від настрою спостерігача. Це справжня «магія», якою наповнені квіти.

Багато картин, представлених на виставці, написані учасниками Київської спілки нечуючих художників «Натхнення». Її очільником є Олексій НАШИВОЧНІКОВ, який пише картини з трьох років, а нині — надихає інших говорити мовою мистецтва.

ГАЛИНА ІНГУЛА. ПІСЛЯ ПРОГУЛЯНКИ НА СТАРОМУ ВЕЛОСИПЕДІ. 2017 р.

«У кімнаті — тепло, а за вікном — зимно. Донька стоїть і дивиться у своє майбутнє, а поруч лежить наш улюблений кіт», — розшифровує одну зі своїх найінтимніших картин «Зимове вікно» Олексій Нашивочніков. Це метафора батьківського суму напередодні розлуки з дорослою донькою, яка покинула батьківський дім та створила свою сім’ю. Коли емоції переповнюють митця, переповідає їх мазками пензля.

«Я не згоден з думкою, що нечуючі не можуть писати картини, бо не чують музики. Так, люди з вадами слуху не можуть почути справжню музику, але через ритм, кольори, переживання творять власну внутрішню мелодію, яку прописують у своїх картинах», — зазначає художник.

Виставка — це прекрасна можливість показати, яким різнобарвним є внутрішній світ нечуючої людини. Полотна, немов справжня веселка, грають яскравими та життєрадісними кольорами, показуючи, наскільки сильною є людина як зовні, так і всередині.