Чайник, кавник, шоколадник та універсальна чашка для всіх цих напоїв — такі речі входили в набір мандрівника XVIII століття. Сьогодні з таким похідним сервізом довелося б забути про дешеві перельоти, втім, вже давно багато хто подорожує взагалі без посуду. Спростився і ритуал чаювання та кавування: замість сервізів ми нерідко обходимось випадковими чашками. Якщо вам бракує «столової» естетики, відвідайте виставку «На десерт» у Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. У двох залах можна побачити унікальний посуд XVIІI — XX століть для чаю, кави, шоколаду, десертів, при тому більшість експонатів демонструють вперше. Провідна наукова співробітниця Музею Ханенків, куратор виставки Людмила КРАВЧЕНКО розповіла «Дню» про те, як їх виготовляли та використовували.

КИТАЙСЬКА ПОРЦЕЛЯНА, ЄВРОПЕЙСЬКІ СМАКИ

Експозиція починається з «китайської» вітрини. Саме з Китаю наприкінці ХІІІ століття до Європи прийшла порцеляна, «біле золото». Її рецепт європейці намагалися розгадати кілька століть, поки німець Йоганн Беттгер не досягнув у цьому успіху аж на початку XVIII століття (потім він став першим керівником знаменитої мануфактури в Майсені). А до того Китай заробляв чималі гроші, імпортуючи вироби з, по суті, дорогоцінного матеріалу.

«ГАЛАНТНЕ ЗАСТІЛЛЯ». ЖАН-ФРАНСУА ДЕ ТРУА

Китайські піали для чаю варіювалися за розміром і розписом, традиційно були без ручок, що збереглось і сьогодні. Проте серед китайських експонатів є звична нам чашка з ручкою ХІХ століття. Сама ця ручка, за словами Людмили Кравченко, є винаходом майстрів Майсенської мануфактури. Гарячі напої, як-то чай чи кава, поширились у Західній Європі тільки у XVII столітті. Відповідно, європейцям було незвично і незручно тримати в руках гарячу піалу, і на початку XVIІІ століття винайшли ручку. А порцелянова китайська чашка на виставці унаочнює, що на Сході засвоїли цю новацію для товарів на експорт. 

«РИСОВЕ ЗЕРНО», ЩО СВІТИТЬСЯ

Китайська піала періоду Цяньлун (1736—1795 роки) є прикладом використання вишуканої техніки «рисове зерно». Створені так дрібні квіти наче світяться, схожі на напівпрозорі рисинки. Людмила Кравченко пояснює, як досягали такого ефекту: «У порцеляновому тісті, поки воно не було глазуроване, прорізались маленькі отвори, і коли річ глазурували, глазур затікала в ці отвори. Після обпалу глазур стає склоподібною, тому ці квіти наче світяться».

ТЮТЮННИЦЯ. 1750—1760-ТІ РР. КОРОЛІВСЬКА ПОРЦЕЛЯНОВА МАНУФАКТУРА. МАЙСЕН, НІМЕЧЧИНА

З невеликими піалами контрастує ваза гуань періоду Кансі доби Цін (1662—1722 роки), розписана білими квітами сливи мейхоа, це китайський символ Нового року. Гуань використовували для зберігання сухого чаю, зокрема в такій посудині його дарували. Щоправда, людина, яка отримувала такий дарунок, мала висипати собі чай, а вазу повернути.

«ЛЯЛЬКОВІ» ЧАЙНИКИ

Східна тема продовжується у вітрині з японською керамікою та порцеляною. Мініатюрні чайники кюсу, датовані ХІХ століттям, наче призначені для ляльок, але — ні, це цілком дорослий посуд, розрахований на одну чашку. Людмила Кравченко звертає увагу на незвичну ручку у вигляді розтрубу. Туди могли встромляти щось на кшталт дерев’яної палички, і так притримувати чайник, щоб не обпектись. Хоча у випадку з маленькими чайниками це радше наслідування типової форми — бо тоненька, пола всередині ручка не нагрівалась.

ЧАЙНИЙ СЕРВІЗ ЗА МОДЕЛЯМИ ЙОГАНА ЯКОБА ІРМІНГЕРА. 1730-ТІ РР. КОРОЛІВСЬКА ПОРЦЕЛЯНОВА МАНУФАКТУРА

Чайний ритуал прийшов до Японії з Китаю, але речі на виставці «На десерт» демонструють власне японські світські традиції. Серед яскравих полив і квітчастих орнаментів привертає увагу керамічний неглазурований чайник з лаконічним орнаментом в тісті глини — такі речі теж користувалися попитом, бо в Японії шанують просту красу природних матеріалів.

ЮВЕЛІРНІ РОЗПИСИ

Важко сказати, хто першим у Європі відкрив секрет порцеляни. Офіційно вважається, що це згаданий Йоганн Беттгер. «І це правда, тому що тверду порцеляну винайшов саме він, — говорить Людмила Кравченко. — Особливість твердої порцеляни в тому, що вона містить білу глину — каолін. Однак близькими до відкриття цього секрету були і французи, які трохи раніше, ще наприкінці XVII століття, відтворили щось на кшталт порцеляни, але без каоліну». Отриманий французами матеріал називають м’якою порцеляною, відповідно до назви вона крихкіша за звичайну, її легше подряпати.

В експозиції представлений чайник саме з такої м’якої порцеляни, зроблений французькою мануфактурою в Сен-Клу в 1720-х роках. Це рідкісна річ, предмет посуду декорований в ювелірній техніці: на поверхню чайника наклеєні шматочки золотої фольги, пайони, потім на це золото нанесли зелену, червону та синю емалі.

ЧАЙНИЦЯ. КІНЕЦЬ XVIII СТОЛІТТЯ

Частина експонатів Королівської порцелянової мануфактури в німецькому Майсені розписані в стилі «шинуазрі», а-ля Китай: півонії та хризантеми, люди, які в уявленні європейців є китайцями. Людмила Кравченко звертає увагу, що нерідко майстри заходили у своїх «східних» фантазіях дуже далеко, адже користувалися малюнками мандрівників, які могли прибрехати, або малюнками людей, які чули розповіді мандрівників.

Також європейські художники наслідували японський стиль какіємон, зазвичай це сюжети з зображенням скель і птахів.

МОДНІ КОМАШКИ

Європейці зазвичай «селили» на свою порцеляну жучків, метеликів та інших комашок. Багато їх можна бачити, наприклад, на чашці з блюдцем 1730-х років з Майсенської мануфактури.

«Існує легенда, що таких комашок почали домальовувати, навіть якщо це не відповідало тематично, щоб приховати дефекти порцеляни. Наприклад, під час обпалу з’являлась тріщинка або якийсь пухирець, і художники замальовували це жучками, — розповідає Людмила Кравченко. — Легенда стверджує, що замовникам настільки сподобались ці комашки, що вони почали просити малювати їх спеціально. Потім з’являються суто ботанічні, зоологічні сервізи з квітами та пташками, такі розписи увійшли в моду».

ЦУКОРНИЦЯ. 1784 РІК. РОЗПИС - ЕДМЕ-ФРАНСУА БУЙА-БАТЬКО (1758 – 1800). КОРОЛІВСЬКА ПОРЦЕЛЯНОВА МАНУФАКТУРА. СЕВР, ФРАНЦІЯ

Взагалі — і це можна побачити на різному посуді — на початку XVIII століття, коли європейці тільки відкрили рецепт порцеляни, їм хотілося милуватися цим матеріалом, його білизною, тому розписи були мінімалістичні. У ХІХ столітті на чайниках і кавниках перемальовують цілі гравюри — сцени в лісах і гаванях, посуд вкривають густою позолотою тощо.

ЯК ГОТУВАЛИ ШОКОЛАД

Частина виставки присвячена споживанню шоколаду, який у XVI столітті в Європу завезли іспанці. Поряд із порцеляною експонується «зірка» колекції Музею Ханенків — «Натюрморт зі збивачем для шоколаду», рідкісний твір живописця Хуана де Сурбарана, датований 1640 роком. На цій картині можна побачити традиційний посуд, який використовували для приготування шоколаду: круглі луб’яні коробки, в яких власне імпортували продукт з Південної Америки, ступку-хікару, зроблену з гарбуза, — в ній шоколадну масу збивали з молоком і водою до густої піни, а робили це за допомогою молініло — дерев’яного збивача, який і дав назву картині. Пили шоколад з китайських порцелянових стаканчиків — їх у далекосхідній країні робили суто для європейців.

З Іспанії традиція споживання шоколаду поширилась на Францію та інші країни Європи. Венеційська республіка перша почала робити бізнес на торгівлі шоколадом. На виставці «На десерт» можна побачити доволі рідкісний венеційський стаканчик для споживання шоколаду, зроблений на мануфактурі Вецці між 1720 і 1727 роками. У Венеції прийшовся до смаку міцний гіркий шоколад, тому стаканчики для нього виготовляли невеликі. Щоб не перекинути напій на себе, використовували металевий підстаканник, який закріплювали через невеликий отвір у блюдці. Такий отвір можна побачити і на блюдці в експозиції, але сам підстаканник не зберігся.

Альтернатива підстаканнику — високий бортик у центрі блюдця. Французи називали такий посуд «трамбльоз», від слова «тремтіти». Оскільки шоколад у Європі зазвичай пили зранку, іноді просто в ліжку, забезпечити стійкість стаканчиків з гарячим напоєм було вкрай важливо.

Між іншим, блюдце як таке теж є європейським винаходом — такий предмет посуду придумали, щоб підтримувати чашку і не обпектися.

ПОРЦЕЛЯНОВІ ЕГОЇСТИ

Виявляється, егоїст — це не лише людський типаж, а й шоколадник, розрахований на одну чашку. Такі експонати другої половини XVIII — початку ХІХ століття є в експозиції виставки. Взагалі перші шоколадники були металеві і, як правило, більші за порцелянові. Під час трапези шоколад згущувався і застигав, на поверхні утворювалися острівці жиру, а металевий посуд могли підігріти на горілці. З порцеляною такий номер не проходить, тож приємніше швидко випити шоколад з маленької посудини, поки він не загус.

ГЛЕЧИК ДЛЯ ВЕРШКІВ. 1730-І РР. КОРОЛІВСЬКА ПОРЦЕЛЯНОВА МАНУФАКТУРА. МАЙСЕН, НІМЕЧЧИНА

Втім, і порцелянові вироби зберегли металеві елементи. Так, в одному з шоколадників на виставці отвір для палички, якою розмішували напій, закривається вишуканою металевою квіточкою.          

ЗОЛОТО ТА «ОЧІ КУРІПКИ»

Чашки для шоколаду, виготовлені на Віденській мануфактурі у ХІХ столітті, називаються літронами, характерна риса такої форми — прямокутна ручка. Ці чашки могли використовувати і для інших напоїв, як-то кава. Цінними ці експонати Музею Ханенків роблять характерні для віденських майстрів золоті рельєфні розписи. 

Франція, законодавиця мод у XVIII столітті, задавала тон у тому, яким має бути посуд. Славилася цим Королівська порцелянова мануфактура в Севрі. Її майстри придумували вишукані декори, які називали не менш вишукано. Наприклад, чашка з блюдцем 1768 року (відоме навіть ім’я майстра, який її розписав — Жан-Франсуа Мішо) оздоблена дрібним декором, схожим на квіти: пурпурові цятки навколо синьої, називається це «очі куріпки». А дрібні золотисті цятки називаються «саблє», від слова «пісок».

ТІНЬ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Геть окремо стоять вироби знаменитої англійської мануфактури Джозайї Веджвуда. «Веджвуд був радше керамістом і шукав, як зробити кераміку твердішою, міцнішою — як порцеляна. І представлені у нас експонати по суті є гібридом між порцеляною та керамікою», — розповідає Людмила Кравченко.

Також Веджвуд експериментував з кольорами, його мануфактура уславилась виробами з блакитної «яшмової» маси, яка нагадувала цей природний мінерал. Ще «яшмова» маса могла бути зеленкуватою або рожевою. Веджвуд орієнтувався на неокласицистичний стиль, нерідко його вироби прикрашались рельєфним декором в античному стилі. Більш того, часто використовувалась маса rosso antica, або «червоний античний», що нагадує стародавню теракоту. Проте сюжети апелювали до сучасності. Так, чайник 1815 року, оздоблений у давньоєгипетському стилі, походить із сервізу, присвяченого перемозі контр-адмірала Нельсона у битві біля Абукіра.

ЛІКУВАННЯ СОЛОДОЩАМИ

Друга зала виставки присвячена десерту. У XVII—XVIII століттях солодке було дорогим. Екзотичні фрукти могли собі дозволити лише заможні люди, як цукор і навіть конфітюри, що продавались в аптеках як ліки.

Людмила Кравченко каже, що французи першими надали значення десертній частині обіду, започаткували традицію подавати солодке останнім — як найсмачніше, і загалом придумали сервірування зі зміною блюд, тоді як європейці ставили на стіл усе разом: і м’ясо, і рибу, і фрукти.

БЛЮДА ДЛЯ КОМПОТУ

У центрі другої частини виставки — десертний сервіз Севрської мануфактури, зроблений у 1770—1780-х роках. Поверхня усіх предметів вкрита, так би мовити, фірмовим кольором «небесно-блакитний». Такі вироби коштували недешево і виготовлялись тільки на замовлення. 

В експозиції акцентували саме на тих предметах сервізу, які сьогодні є незвичними. Наприклад, три компотьєри: круглий, квадратний та у вигляді мушлі. У компотьєрах подавали фрукти: нарізані і ні, оздоблені спеціями, цукати або компот. Але під компотом, зазначає Людмила Кравченко, французи розуміли не звичний нам напій, а приварені перетерті фрукти або просто приварені фрукти в солодкому сиропі.

НАУКА ПОДАВАННЯ МОРОЗИВА

Серед солодких делікатесів XVIII століття було звичне нам морозиво. Посуд, в якому його подавали на стіл, виконував роль холодильника. Типова морозивниця — і така є в «небесно-блакитному» севрському сервізі — схожа на велику каструлю. В її нижню частину вкладали подрібнений лід, зверху ставили посудину з морозивом, схожу на горщик, все це накривали кришкою, у високому бортику якої теж лежав лід. Між іншим, кришка дісталась морозивниці від французької сковорідки, тільки в неї накладали вугілля, щоб їжа залишалась теплою.

Чашки для морозива з’явились лише у 1754 році. Людмила Кравченко розповідає, що першою їх замовила — якраз на Севрській мануфактурі — маркіза де Помпадур, легендарна фаворитка короля Людовіка XV. «Це зафіксоване замовлення, тому нерідко вважають, що такий посуд — саме її ідея», — додає кураторка виставки. Йдеться про невеликі чашки у формі дзвіночка, з ручкою, зазвичай вони виставлялись на окремому блюді. Оскільки порції були маленькі, а також завдяки видовженій формі чашки і мінімальному контакту рук з її стінками морозиво тануло повільно. 

ПОРТАТИВНИЙ ХОЛОДИЛЬНИК

Охолоджувати треба було не лише морозиво, а й напої, чарки і скляний посуд загалом. Знов-таки, на прикладі севрського сервізу можна побачити великий кулер для пляшки вина, менший, з перегородкою, для лікерів, і посудину з хвилястим бортиком для охолодження чарок — їх ставили туди чашею донизу, чіпляючи за ніжку до бортика.

До кінця ХVIII — початку ХІХ століття у Франції не виставляли на стіл скляний посуд. «Посередині столу стояли загальні страви, у кожного була своя тарілка та прибори, однак чарки підносили, — пояснює Людмила Кравченко. — Слуги підносили чарку і пляшку в охолоджувачі. Гостю давали чарку, наливали туди напій, той випивав і віддавав чарку. Потім усі ці речі залишали на сервірувальному столику».

Під час звичайного обіду використовували не такі нарядні охолоджувачі, як у севрському сервізі: кулери могли бути керамічні або металеві і взагалі скромно стояли під ногами.

НАПІЙ ІЗ ЗАЛИШКІВ ДЕСЕРТУ

Траплялося, вищий світ переймав якісь рецепти чи традиції від слуг — принаймні, є такі оповідки. Одна з них пов’язана з виникненням крюшону. На виставці «На десерт» експонується великий посуд для цього напою: прозора скляна крюшонниця з металевими оздобами в стилі арт-деко, датована початком ХХ століття і зроблена на Вюртемберзькій металевій фабриці в Німеччині.

«За поширеною легендою, слуги, які прибирали зі столу— і бачили, що залишаються якісь нарізані фрукти, вино — якось подумали, чому б не злити це вино в якийсь дзбан, додавши фруктів, трохи витримати й вийде класний напій, — змальовує, як все могло бути, Людмила Кравченко. — За всіма легендами крюшон це напій для слуг. Імовірно, хтось дав скуштувати це господарю і ближче до ХІХ століття крюшон став популярним напоєм і «переїхав» на десертний стіл».

Суть проста: вино, поєднане з найрізноманітнішими фруктами і спеціями, також туди могли додавати шампанське, а англійці, за словами кураторки виставки, мали свій додатковий інгредієнт — пиво. Спільним було те, що крюшон зазвичай подавали у великих розкритих посудинах або взагалі в скляних, щоб можна було милуватися різнобарв’ям фруктів.

ЩОБ ПРИКРАСИТИ ЖИТТЯ

Це лише невелика частина цікавих історій, які можна дізнатися на виставці «На десерт». Більше їх можна почути під час кураторської екскурсії або на запланованих тематичних салонах — щоб нічого не пропустити, стежте за анонсами на фейсбук-сторінці події. Сама виставка триває до 31 березня.

«Якщо люди не цікавляться порцеляною чи мистецтвом взагалі, все-таки раджу подивитися на ці речі і зрозуміти, наскільки ми змінилися, — каже Людмила Кравченко. — Для нас вже не має значення, з якого посуду та як щось куштувати, ми звикли до паперових стаканчиків. Не стверджую, що треба повернутися до тих традицій, але про них цікаво знати і, можливо, варто трохи уповільнити свій час і той самий шоколад і каву куштувати більш нарядно. Сподіваюсь, виставка надихне людей милуватися такими речами».