Поряд із хрестоматійними картинами легендарного художника куратор Олександр Соловйов зібрав в експозиції невідомі роботи майстра або такі, що багато років не виставлялися.

Олександр Анатолійович Гнилицький (1961 — 2009 рр.) — художник не забутий. Нещодавно у ПінчукАртЦентрі відбулася етапна для історії вітчизняного сучасного арту виставка-дослідження «Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище». Помітне місце в експозиції зайняли саме роботи Олександра Анатолійовича.

Наймасштабнішою і найзначнішою «персоналкою» Гнилицького досі залишалася та, що була у вересні 2011 р. у Національному художньому музеї. А в 2016-му картини художника увійшли  до постійної експозиції НХМУ. Причини уваги арт-спільноти та знавців живопису до одного із «застрільників» української «нової хвилі» зрозумілі. Поряд з Олегом Голосієм творчість Олександра Гнилицького — це один із наріжних каменів українського контемпорарі-арту. Та й основний корпус робіт зберігається в родині, а не розійшлися по руках — їх будь-коли не побачиш... Але чи добре ми в принципі знаємо спадщину майстра?

ОЛЕКСАНДР ГНИЛИЦЬКИЙ БУВ  НЕ ТІЛЬКИ  ПЕРШОВІДКРИВАЧЕМ І КАТАЛОГІЗАТОРОМ СЮЖЕТІВ,  ПРИЙОМІВ, А Й ФІЛОСОФОМ  ВІД ЖИВОПИСУ

— Виявляється, ми взагалі не уявляли собі його масштабів,  — емоційно прокоментував відкриту експозицію у Мистецькому Арсеналі галерист і куратор Павло ГУДІМОВ. — Гнилицький — це всесвітні масштаби, ми до нього просто не доросли... Завдяки виставці «Реальність ілюзії» чітко видно: живопис Гнилицького містить у собі мало не всі сюжети і прийоми вітчизняної «нової хвилі». Він, виявляється, став прикладом для наслідування мало не для всіх колег свого часу і пізніше.

Не менш враженими кураторським проектом Олександра Соловйова були взагалі всі експерти, до яких ми звернулися. Так, для  художника і видавця Віктора Хоменка «відкриттям» для України стали роботи Олександра Гнилицького «мюнхенського періоду». (На початку 2000-х Олександр Анатолійович  декілька років жив і працював у Німеччині й на цей час практично зник з очей навіть київських колег. — Г.П.)

«ФРАНКЕНШТЕЙН», 1992 Р.

Генеральний директор Мистецького Арсеналу Олеся Островська-Люта констатувала, що сама «осмислює побачене». За її словами, сьогодні багато робіт Гнилицького, що колись «гриміли», призабуті через те, що довго не виставлялися. І завдяки виставці в Арсеналі глядачі отримали можливість «свіжим поглядом» подивитися на цю частину творчої спадщини митця. Саму Олесю зачепила присутня в експозиції інтерактивна скульптура — хлопчик із дівчинкою. За її словами, пам’ятає, як з початку 2000-х рухомі «ляльки» виставлялися в Соросовському центрі при Могилянці. Сама Олеся почала працювати в легендарному ЦСМ саме коли там виставлявся О. Гнилицький.

ІЗ ПОЧАТКУ 2000-Х «РУХОМІ ЛЯЛЬКИ» ВИСТАВЛЯЛИСЯ В СОРОСОВСЬКОМУ ЦЕНТРІ ПРИ МОГИЛЯНЦІ, А НИНІ ЇХ МОЖНА ПОБАЧИТИ У «МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ»

«Реальність ілюзії» і справді — ошелешує. По-перше, масштабами. Живопис, а також інсталяції, фото і відео Олександра Гнилицького займають дві третини «нескінченного» першого поверху Мистецького Арсеналу. Значна частина картин надана сім’єю художника, і, окрім цієї експозиції, побачити їх, швидше за все, неможливо. Окремі компліменти — кураторському вирішенню проекту.

Виставка гранично лаконічна: є тільки роботи самого О.Гнилицького з підписами, плюс такі, що не відволікають уваги, невеликі за обсягом текстові коментарі з періодизації. Отже, головне — про час, про самого себе, про своє «місце» і «ролю» «тоді» й «зараз» і т.ін. нібито говорить сам художник.

Голос О. Гнилицького звучить потужно і чисто. І це — не розтиражовані в медіа «штірліци» і «чебурашки». І навіть не оптичні ілюзії «пізнього» періоду. Хоча знаменита «Я — спіральний» в експозиції є. Або, скажімо, не менш відомий «Автопортрет у туалеті» часів Паркомуна.

ВИСТАВКА «РЕАЛЬНІСТЬ ІЛЮЗІЇ» ЗАХОПЛЮЄ СВОЇМИ  МАСШТАБАМИ

Олександр Гнилицький — це і портрети на «вінілах» (вінілових пластинках). І віртуозна графіка в жанрі «ню». А ще пейзажі. «Зони запустіння» і «хмарні завіси» характеризувала колись критик Вікторія Бурлака. Це експерименти з геометрією, включно з відомими більше за описами, ніж «вживу», «Сорочками». Це інтерактивні інсталяції на кшталт «Ковдри». І парафрази веласкесової «Інфанти», й іронічний «Сад каменів» у вигляді... фалосів, і «Піксельна поема», яку проектують на стіну.   

Олександр Гнилицький —  не тільки  першовідкривач і каталогізатор сюжетів,  прийомів, які досі бачимо у творчості його співтоваришів. Він — справжній великий філософ від живопису. «Геометрія» стає на картинах «речами» зі своєю фактурою (будь-то стілець, склянка, штора, і т.ін.) А ті — символами. Весь світ складається із символів-образів. І тільки ми, глядачі, немов застряглі платонівської печері, не в силах зупинити час — і зрозуміти цю просту річ:світ складається із символів. Аж поки нам про це не розповів художник Олександр Гнилицький...