Львів розпочав перший літній робочий тиждень разом із «Днем». У Національному університеті «Львівська політехніка» продовжуються Дні нашого видання. В епіцентрі уваги, звичайно ж, традиційна фотовиставка, яку вже встигли відвідати сотні львів’ян та гостей міста. Цього року в стінах університету експонують відібрані найкращі світлини ХІХ Міжнародного фотоконкурсу газети. А загалом, на фотоконкурс «День-2017» надійшло понад 3500 робіт від майже 240 учасників із усіх областей України та з-за кордону.

Головна ідея ХIХ Міжнародного фотоконкурсу «Дня» — «фото-синтез», адже на виставці представлено свіжий погляд-антидепресант, який допомагає боротися з «суспільним авітамінозом», синтезує радість та енергію, виробляє «кисень» для українського суспільства.

ДУМКИ ЛАРИСИ ІВШИНОЇ, ЩО СХВИЛЮВАЛИ

Розпочалася фотовиставка 31 травня. В цей день також львівська інтелігенція, студенти та загалом усі зацікавлені зібралися на традиційну розмову з головним редактором газети «День» Ларисою ІВШИНОЮ. Темою зустрічі був «Національний діалог: традиційні акції Дні «Дня» у Львові, «робота» просвітницьких проектів «Дня» та їх результати».

Детально про зміст зустрічі, яка була традиційно інтелектуально насиченою і цікавою, можна прочитати в матеріалі «Розширювати простір нашого думання» (див. сайт «Дня» day.kyiv.ua). Пропонуємо найцікавіші думки Лариси Івшиної, які схвилювали аудиторію:

• Живе людське спілкування ніщо не перевершить. Тому нам так сьогодні потрібні публічні лекції інтелектуалів із трансляцією і в «Фейсбук», і в «Твіттер», і через будь-який інший канал.

• Завдяки мережам ми маємо надзвичайну можливість для комунікації. Інше питання — чим ми наповнюємо сьогодні мережі? Яка якісна складова цього спілкування, яке пропонуємо? Що «розганяють» інші журналісти? До чого вважають обов’язковим долучитися? Тому що як є обов’язковий «список книг» для прочитання, так є й обов’язкова інформація для поширення кожною людиною, яка відчуває себе приналежною до певної спільноти. 

• Наповненість, осмислене життя, осмислений день — доволі рідкісні явища сьогодні. Тому що багато з нас — вихідці з минулого плину, інерційного, який давав можливість жити, не особливо відповідаючи на ці питання. І навіть глибинний струс національного організму 91-го року з набуттям нового формату, на мою думку, не звільнив більшість людей від інерції. Тому позбутися інерції — один із наших найбільших викликів.

• «Зараз настає час особистої відповідальності, а це те, чого у вас так довго не було», — казала до українців Маргарет Тетчер після розвалу Радянського Союзу. В мене склалося враження, що українське суспільство недостатньо відчуло та зрозуміло ці слова. Суспільство не побачило велику проекцію для цієї особистої відповідальності, відповідальності еліт за той образ України майбутнього, який мав би бути сконструйований ще тоді. Навіть такі емоційні бурхливі хвилі, як Майдани, не знесли інерції.

• Ми в газеті «День» не боїмося своїх архівів. Тим часом як дуже багато видань свої архіви «почистили». Ба більше, в газетному книжковому проекті є такі безцінні, на мій погляд, речі, як «Екстракт 150» і «Екстракт +200». На той час це були відібрані тексти, про які я знала, що ми випереджаємо суспільний дискурс, можливо, років так на 15 — 20.

• Важливо намічати для себе велику перспективу. Сьогодні багато пишуть про політичні події, беруть інтерв’ю в лідерів думок, політичних лідерів... А що ми бачимо на горизонті? Яку ми бачимо для себе тему, що могла би всі ці роки наснажувати? Що буде важливо? Якраз це важливе ми вмістили в наш книжковий проект, який усі ці роки створювався на ваших очах.

• Сьогодні в умовах надзвичайних можливостей, не може бути не сформовано інтелектуальний тренд і запит. Люди не мають права ухилятися від можливості бути Людьми, високорозвиненими, якщо в них є можливості. Потрібно розширювати простір нашого думання.

• Я вже не раз говорила про своє враження: наше суспільство нічого не хоче знати про моральних авторитетів, а моральні авторитети нічого не знають про нашу політику.

• Зараз багато можливостей як для розвитку, так і для деградації. І завдання — формувати розуміння людей, щоб вони могли зробити свій вибір. І нести за нього відповідальність.

• Поки що загальний національний діалог ведеться не зовсім у продуктивному руслі. Ми постійно дивимося ефіри на телебаченні: але за що там «зачепитися»? І де там може впасти якась цілюща «росинка»? Буває інколи, але нечасто. В нас є море можливостей, а натомість маємо інтелектуальний і духовний дефіцит. У нас є ті, до кого варто дослуховуватися. Але з ними потрібно більше ефірів, більше текстів, більше публічного інтересу, тому що ми маємо вершинні явища і повинні звертати на це увагу.

• 2018-й ми назвали Роком століття Гетьманату Павла Скоропадського. Багато людей казали: «Хто? Що? Для чого? Хто вас буде в цьому підтримувати?» Я тут притримуюся думки Ґолди Меїр, яка казала: «Я не знаю, що наш народ хоче, але я знаю, що йому треба». Я точно знаю, що нашому народу потрібно знати свою аристократичну історію, свою Високу історію. Хай він «брикається» зараз, але все одно народ до цього прийде, тому що це є нормою... Мені здається, що всі наші розумові зусилля мають бути кинуті на те, щоб народ цього не боявся, усвідомлював і захотів.

«У МОЇЙ РОДИНІ «КОРОНУ...» ПЕРЕДАВАТИМУТЬ ВІД ПОКОЛІННЯ ДО ПОКОЛІННЯ»

Дні «Дня» — подія, яка фокусує увагу не лише на фотовиставці, а й на всіх інтелектуальних продуктах видання, спонукає дедалі більше ними користуватися. Зокрема, йдеться і про Бібліотеку газети «День». Символічно, що в день відкриття виставки стенд із книгами «Дня» був розташований біля фотороботи Олександра Клименка «Уламки цивілізації». На ній зображений український військовий, під ногами якого — сотні книжок. Ними встелена вся підлога колишньої бібліотеки госпіталю для ветеранів війни та праці в Мар’їнці.

Біля стенду відвідувачі цікавилися книжками, гортали їх, знайомилися з ними, обговорювали і, звісно ж, купували. Зокрема, вкотре примірник бестселера «Корона, або Спадщина Королівства Руського» придбала львів’янка Арета БЛАВАЦЬКА. Її історія та позиція варті особливої уваги. Пані Арета в радянські часи була в числі репресованих, відбувала заслання в Сибіру. Вона відзначає, що «ціле своє життя докладала зусиль, щоби Україна була такою, як потрібно». Пані Арета купує примірники «Корони...» і дарує їх своїм родичам, друзям та знайомим.

«Важливо, що «День» знову і знову приїжджає до Львова. Знаю чудово, що в «Короні...» викладена та пояснена давня історія Галичини та України загалом. А ми — всі галичани — не знаємо добре цієї історії, тому цю книжку необхідно активно поширювати. В моїй родині «Корона...» буде передаватися від покоління до покоління — і так має бути в кожному українському домі», — каже Арета Блавацька, тримаючи в руках черговий примірник «Корони...».

Тим часом чимало учасників Днів «Дня» охоче ділять враженнями про фотовиставку та свій «День».

«ЕТИМОЛОГІЧНО «ДЕНЬ» — ЦЕ СВІТЛО...»

Андрій СОДОМОРА, перекладач, письменник, учений, філософ:

— Передусім мені завжди приємно сприймається сама назва «День». Хоча це слово односкладове й коротке, але воно, звичайно, об’ємне. Мені згадуються знову ж таки античні, які казали: «Який би ми не взяли день, нічого в ньому не знайдемо такого, чого не відбувалося в житті загалом». І це, власне, так є. Назва газети «День» дуже зобов’язує. І колектив газети «День» робить усе для того, щоб у цей нинішній день, насичений безліччю подій, пропорційно та правдиво було висвітлено те, що відбувається в світі, те, що відбувається в нас.

І мені особливо важливо, що газета включає у свої матеріали гуманітарні питання. Вони надзвичайно важливі в час такої потужної технізації та технічних засобів спілкування між людьми. В цей час дуже важливо відновлювати давню гуманітарну канву, на якій трималися різні дисципліни, різні спеціальності. І є це в газеті «День».

Етимологічно «День» — це світло. Хочеться побажати, щоб навколо нас більшало світла і меншало темряви, яка ще, на жаль, є. Хочеться, щоб газета «День» мала дедалі ширше коло читачів: щоб це світло ширилося серед нас і допомагало жити в такі нелегкі часи.

«НА ЦІЙ ФОТОВИСТАВЦІ ДО КОЖНОГО З НАС ПРОМОВЛЯЄ УКРАЇНА»

Iрина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка»

— На цій фотовиставці до кожного з нас промовляє Україна. Вона промовляє очима наших воїнів із окопів, зі східної України, з Авдіївки і не лише. Вона промовляє розбитими шибками поруйнованих будинків і спалених церков. Вона говорить очима дітей, які хочуть від нас великої праці і чекають на неї. Вона промовляє очима і руками, порепаними, змученими, спрацьованими наших найрідніших дорогих бабусь. Це скарб наш, і ми повинні зробити усе, щоб було їм добре. Ця виставка нашими воїнами, покаліченими, але не зламаними духом, закликає нас: «Зупиніться! Подумайте. Встаньте. І йдіть, як це робимо ми!» Тому я думаю, що це великий поштовх, великий імпульс, велике натхнення для праці кожного і кожної з нас.

Ми щасливі. Усі: політехніки, студенти, викладачі, МІОК. Ми зробили багато корисних справ. Ми з вами посадили Сад світового українства — дерева ростуть і плодоносять. Ми віримо і знаємо, що ці зерна, які засіяла газета «День», теж будуть проростати і давати гарні плоди. Зараз фотовиставка газети «День» уже вдесяте приїхала до Львівської політехніки. А ще було багато розмов, були круглі столи, конференції, дискусії, діалоги, більш вдалі, менш вдалі, але завжди неймовірно цікаві.

Ми надзвичайно цінуємо, що «День» є в житті України, в житті Політехніки, в житті нашого Міжнародного інституту і в житті кожного з нас.

«ЦЕ ІНШЕ ЖИТТЯ, ІНША ЖУРНАЛІСТИКА»

Марія НИТКА, випускниця Літньої школи журналістики газети «День»:

— Дні «Дня» у Львові були дуже очікуваними для мене, як випускниці Літньої школи журналістики газети «День», та, що приємно, для інших студентів, викладачів та інтелектуалів міста також, адже людей зібралося чимало.

Це добра традиція — прийти на відкриття фотовиставки, поспілкуватись із Ларисою Івшиною й вкотре нагадати собі про те, якою має бути наша система координат. «Аби ми пам’ятали», — так би я окреслила цьогорічну галерею світлин. Для мене вона стала особливою. Хоч і найбільший акцент, що вже стало звичним останніми роками, мимоволі поставлений на військовій тематиці, цьогорічні знімки відображають більше наслідки, аніж сам процес.

Не випадково, бо 2017 рік, як на мене, став для України роком переосмислення. XIX «Фото-синтез» — це своєрідний моніторинг подій минулого року. Це не дивно, адже «День» — це не стільки про інформування, як про глибинну аналітику. Тут менше говорять про те, «що» сталося, й значно більше «чому». Ніколи читач газети не забуде ні про Джеймса Мейса, Любомира Гузара чи Георгія Гонгадзе. Тут живе пам’ять про важливе. Жодна сенсація не зіб’є журналістів «Дня» з поставленого шляху. Це інше життя, інша журналістика.

«ФОТОВИСТАВКА — ЦЕ НЕ ЛИШЕ НАСОЛОДА ДЛЯ ОЧЕЙ, А Й ПОЖИВА ДЛЯ РОЗУМУ І СЕРЦЯ»

Юліана ЛАВРИШ, релігійний журналіст, доцент кафедри нових медій ЛНУ ім. Iвана Франка:

— Дні «Дня» — це своєрідне свято для Львова. Свято високої думки, інтелекту, елітарності. Запропонована фотовиставка — це не лише насолода для очей, а й пожива для розуму і серця. Адже кожна світлина не лише гарна естетично, а й зі змістом. Ну і традиційно після презентації фотовиставки маємо інтелектуальну розмову, де є змога обмінятися думками, заглиблюватись у теперішнє і думати про вічне. Такого немає щодня, це небуденні бесіди. Тому бажаю улюбленій газеті нових ідей, реалізації та вже чекаємо у вересні на Форумі видавців!

Нагадаємо, фотовиставку «Дня» відкрито на другому поверсі головного корпусу НУ «Львівська політехніка» (вул. С. Бандери, 12) по 10 червня з 9.00 до 17.00.