Судові баталії за долю садиби Терещенків – тривають. До фіналу, вочевидь, ще не близько. Щоб зрозуміти, наскільки непроста та показова для міста боротьба за свою спадщину, почати варто із короткого резюме сьогоднішнього судового засідання. Мішелю Терещенку, нащадкові родини меценатів, завдяки якій у Києві, та й не лише, з’явилося чимало знакових місць та будинків, діючих до нині, Господарський суд міста Києва відмовив у залученні до справи третьою стороною.

Ідеться про судовий позов Київської міської прокуратури, котра просить Господарський суд передати садибу Терещенків, що на бульварі Шевченка, 34, у комунальну власність. Причина проста – нинішній власник приміщення, ТОВ «Центрелеватормлинбуд», не виконує свої зобов’язання щодо збереження пам’ятки культурної спадщини. «Дню» вдалося потрапити на судове засідання, тож перекажемо усе з перших уст.

ГОЛОС СУДУ

Поки що судові засідання нагадують пігн-понг у вигляді нових клопотань та відозв, частину з яких подає прокуратура та відповідач (ТОВ «Центрелеватормлинбуд»). Так, представниця прокуратури  просила через суд (справу розглядає суддя Гумега О.В.) витребувати у «Центрелеватормлинбуду» оригінали документів, на підставі яких можна зрозуміти, чи готувало товариство проєктну документацію на реконструкцію пам’ятки, ким ці документи затверджені і чи існують вони взагалі, у чому прокуратура сумнівається. Відповідь представника товариства – оригінали є, навіть погоджені Мінкультури, але їх так багато, що ці томи паперів займуть усю кімнату, де слухається справа…

Натомість відповідач заперечує проти залучення до справи третіх сторін – Мішеля Терещенка (бо подав до суду паспорт французькою мовою, а суть справи не зачіпає його інтересів жодним чином) та БО «Фундація спадщини Терещенків». Зрештою, благодійній організації суд таки дозволив бути учасником процесу та виступати третьою стороною.

Також відповідач просив суд про відозву позову прокуратури – фактично закрити справу про повернення садиби у комунальну власність, навіть не почавши її розгляду, адже досі тривають підготовчі засідання. На думку відповідача, прокуратура звернулася до суду безпідставно, не надавши доказів, чому «Центрелеватормлинбуд» роками не дбав про пам’ятку, до чого його зобов’язували умови інвестиційного договору.

Позиція прокуратури насправді тішить, що таки взялися за повернення пам’ятки місту із рук недобросовісного власника. І досить аргументовано та підковано. Зовсім інша позиція у міської влади, котра до останнього не включалася у процес захисту пам’ятки, за долею якої мала б стежити усі ці роки. Нагадаємо, що у 2010 році було видано історико-містобудівне обґрунтування на реконструкцію пам’ятки, а фактично її перебудову під офісний центр. Усі ці роки місто не цікавилося, а що ж буде з садибою, а навпаки – потай від громадськості погоджувалися документи на підтримку реконструкції. Приміром, про один із них стало відомо відносно нещодавно – департамент охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації у березні 2020 року погодив проєкт реконструкції пам’ятки, спираючись на висновок консультативної ради з питань охорони культурної спадщини. Правда, дехто з представників цієї ради тепер у приватних бесідах із родиною Терещенків зізнається, що рішення про підтримку проєкту реконструкції приймалося під тиском.

Але загалом це нонсенс – замість того, щоб спільно з представниками іменитої родини відстоювати збереження їхньої архітектурної спадщини, місто мовчить. Треба віддати належне, що на сьогоднішнє судове засідання представники Київської міської ради таки прийшли, але чи буде так далі і чому не заявляли про свою позицію раніше? Бо минуле засідання суду не відбулося якраз через відсутність представників Київради.

ГОЛОС ВУЛИЦІ

Наступне підготовче засідання відбудеться через місяць, 30 серпня. А поки що  ведеться тонка гра за будинок у центрі міста, де за складною за формою назвою товариства можуть ховатися більші гравці. Передача будівлі у власність відбулася багато років тому, за часів ексмера Леоніда Черновецького. Чи зламає цю схему та тенденцію нинішня влада – не факт. Як неодноразово розповідав «День», оліхаргічна павутина так міцно обплела столицю, що інтереси киян давно витіснені на задвірки. На першому місці – лише приватні інтереси певного кола осіб, перетворення культурного та історично багатого міста на місце офісів, готелів та розважальних центрів.

І чи здолає цю тенденцію невелика група людей, яким не байдуже до майбутнього обличчя Києва? На підтримку садиби Терещенків перед початком судового засідання зібралося не так багато осіб як для багатомільйонного населення Києва (активісти вирішили привернути увагу суду та громадськості флешмобом). Так, Олена Терещенко, громадська діячка, депутат Київради VII скликання, нагадала, що садиба потрапила до рук інвестора у дивний спосіб: «Вона була відчужена шляхом зміни сторони в інвестиційному зобов’язанні, а потім з новим так званим інвестором уклали договір про припинення інвестиційної угоди. Інвестор радісно без виконання жодних зобов’язань щодо інвестдоговору оформив садибу у приватну власність саме тоді, коли діяв закон про заборону приватизації об’єктів культурної спадщини. У 2016 році під тиском громади департамент охорони культурної спадщини КМДА все ж таки наважився дотиснути недобросовісного власника та укласти з ним охоронний договір. Але марно було чекати від нього виконання своїх зобов’язань, оскільки інвестиційний договір за ці роки виконаний не був. Крім того, ми неодноразово ловили сторонніх осіб, які трощили садибу всередині. Також ми знаємо, що забудовник має потужне лобі на державному та на міському рівні. Звісно, буде дуже не просто цю садибу повернути у комунальну власність».

Захисники будівлі звернулися до Мінкультури з проханням присвоїти будівлі статус пам’ятки історії та культури державного значення, підготували всі необхідні документи. І на швидке рішення міністерства чекає сам Мішель Терещенко, представник іменитої родини. Він згадує, що саме у цьому будинку народився його дідусь. Прадідусь та прабабуся, Іван та Єлизавета, жили тут із 1879 до 1917 року. «Для мене важливо, що це не лише дім, де мій дідусь народився і починав життя, а це дім, де родина планувала, як може допомогти киянам. Тут планувалося будівництво Володимирського собору, Миколаївської церкви у Покровському монастирі, лікарні, що зараз відома як «Охматдит», одного з його корпусів, - пригадує Мішель Терещенко. – Тут має бути музей, треба зберегти будинок таким, яким він є. Цей будинок до 2007 року працював, я навіть там поновлював щороку документи на проживання в Україні. Я бачив, що будівля у доброму стані. Після цього КМДА продала, на жаль, будівлю. Цей будинок дуже міцний, але зараз ситуація критична. Якщо не буде реставрації у наступні два-три роки, звичайно, буде руїна. Але це ж не лише культурна спадщина Києва, це його душа. Коли там жила родина моїх предків, двері садиби були завжди відчинені для киян».

Чесно кажучи, за такі історії міській владі мало б бути соромно, коли частина історичного Києва віддається на поталу бізнесу, а дотичні до нього особистості не можуть нічого вдіяти. Справа ж не в тому, чи лишиться у Києві на одну будівлю менше чи більше, справа у вмінні бути вдячними тим, хто вкладав у місто свої кошти, дбаючи таким чином про майбутні покоління.