Подія є адаптацією міжнародного формату мистецьких тижнів. Організатори дають можливість сприйняти твори візуального мистецтва нестандартними шляхами. Головною локацією став комплекс «Торонто-Київ». На площі 4300 м² розмістився ярмарок Kyiv Art Fair, у якому беруть участь 23 галереї з України, Польщі, Грузії, Німеччини та Бразилії. Директорка ярмарку Марія Вторушина розповідає, що усі вони спеціалізуються на сучасному мистецтві та підтримують молодих художників, але кожна має власну родзинку. Тож презентація на виставці є ніби візитною карткою кожної галереї та звітом за останній рік.

ШАНС СТАТИ КОЛЕКЦІОНЕРОМ

Дійсно, розмаїття форм, тематик і авторів вражає. Химерні візерунки від київської ArtHuss, молодший на півстоліття Київ і провокаційна фотосесія на тлі Москви від 5.6 Store, абстрактні уривки переживань художника під мікроскопом від галереї «Майстерня»,  імітація власного простору від RA Gallery, нонконформізм та експерименти від одеських галерей – ніби за стіною, яка розділяє два павільйони, починається новий світ. На хвилинку згадуємо 1990-ті, зайшовши до Karas Gallery, і знову повертаємося до рефлексій художників щодо сучасних реалій. Війна, творчість, успіхи та невдачі, моменти спокою та фантазії – усе це відображене тут.

Без іронії не обходиться: на деяких плакатах – уїдливі запитання, оголошення на кшталт «У Бога обідня перерва, зачекайте» та дитячі насмішки над першим коханням. На тій же хвилі й іноземні художники. Прості або чудернацькі, наївні або складні, чорно-білі або кольорові, намальовані або зафільмовані – їхні ідеї взяті з життя. Особливо близькими для українців можуть стати експозиції чотирьох грузинських галерей, адже тамтешні митці також перебувають у стані переходу від радянських культурних догм до прийняття ідей західного культурного процесу.

Піднімаєшся на другий поверх, і тебе зустрічає вітраж із шахтарем-суперменом. Обертаєшся – шахтарі гармонійно вплетені у графіті, один стає центром композиції. Роботи Романа Мініна, інтегратора шахтарських буднів у сучасне українське мистецтво, представляють дві галереї – харківська VOVATANYA та київська BuyArt. Для втілення своїх ідей автор використовує найрізноманітніші форми. Наприклад, «Килим бажань» уже перенесений на футболки та пазли. Фішка Kyiv Art Fair у тому, що усі охочі можуть придбати твір, що сподобався, або продукцію, оформлену у цьому стилі, і таким чином започаткувати власну колекцію.

ІНОЗЕМНИЙ АКЦЕНТ

Поруч організатори показали хороші приклади – краще з 15 приватних колекцій. «Музей приватних колекцій» демонструє відвідувачам роботи Роя Ліхтенштейна, Роберта Індіани, Девіда Хокні, Хельмута Ньютона та інших знаменитих майстрів. Євген Березницький, куратор мистецького тижня, розповідає, що команда хотіла змістити фокус з українського мистецтва на іноземних митців. У результаті тривалої праці у низці приватних колекцій вдалося відшукати гучні імена, роботи, які до цього ніде не виставлялися. Євген задоволений тим, що колекціонери-меценати цікавляться іноземним мистецтвом, бо це дає можливість привнести його ідеї до українського культурного середовища. Проте про українців організатори теж не забули – в експозиціях «Музею приватних колекцій» є і роботи співвітчизників, за якими варто стежити.

Ця зона не менш різноманітна за парад галерей. Поруч висять репродукція обкладинки журналу з репером 50 Cent і зображення Достоєвського на інвалідному візку, на інших стінах – надто яскравий момент із футбольного матчу, чорно-білі репортажні та постановочні знімки, олов’яні ветерани та портрети індіанських дітей. Поміж «звичайних» картин є такі, які можна відчути. Біля одних стоять джерела запахів – болгарські перці, лілеї чи трава. Тобто, ти стаєш навпроти зображення двох перців, береш із полички справжній шматочок, нюхаєш його, і перці ніби оживають на твоїх очах. Якби ще можна було скуштувати…

МИСТЕЦТВО НА ДОТИК

Деякі картини потребують пояснення, заглиблення у контекст чи просто додаткового супроводу для повноти відчуттів. Тож у цьому музеї можна дивитися на картину Роя Ліхтенштейна, яка нагадує український прапор, та слухати засідання ООН і зачитування декларації прав людини, на честь чого і був створений експонат. Можна вивчати риси обличчя та складки одягу Давида Ойстраха і слухати його гру на скрипці, а можна роздивлятися напис «LOVE» під шум нью-йоркських вулиць, бо саме так творець уявляв любов.  

Біля однієї зі стін розміщені бокси з отворами. Це – шанс здійснити мрію для тих, хто у музеях хотів вдарити скульптуру по плечу, доторкнутися до носа манірної леді на портреті чи відчути ритм морських хвиль із фарби на дотик. У кожній із коробок – поверхня, ідентична найвідомішому шедевру певного всесвітньо визнаного митця – Едварда Мунка, Огюста Родена, Вінсента ван Гога та інших. Спочатку страшно засовувати руку у дірку, але швидко заспокоюєшся, коли відчуваєш кінчиками пальців фарбу на папері, вигини скульптури, насіння соняшника чи вовну з жиром. Нібито оригінал знаходиться за тисячі кілометрів від Києва, але тобі все ж вдалося його торкнутися.

Виставковий простір другого поверху постійно наповнений дивними звуками бентежної мелодії. Так «говорить» із нами робота Василя Кандинського, яку переформатувала творча група Playtronica. Кожна фігура має звук, тож, торкаючись їх у довільному порядку, можна вигадати власну мелодію. І нехай вона не буде схожою на «Картинки з виставки» Модеста Мусоргського, для яких створювалося зображення, головне, що вам вдалося його оживити.

«ВАЖЛИВО, ЩОБ КУЛЬТУРА ПІДТРИМУВАЛАСЯ НЕ ТІЛЬКИ ДЕРЖАВОЮ»

Продовжують заглиблювати відвідувача у мистецтво лекторії та проекти кількох столичних музеїв, які стали партнерами заходу. Кожна з виставок – особлива, бо дозволяє по-новому подивитися на головну тему чи творчість певного художника. Наприклад, роботи представників львівського андеграунду 1940-1980-х років минулого століття маловідомі навіть у самому Львові. А «Київський пейзаж» здатен відкрити киянам очі на красу, яку вони перестали помічати.

«Важливо, щоб культурні процеси підтримувалися не тільки державою, на недостатню увагу якої часто жаліються, - переконаний Євген Березницький. – Ми вважаємо, що лише активна життєва позиція та прагнення змінити навколишній світ може на щось вплинути. Коли ми проводили мистецький тиждень вперше, усе трималося на ентузіазмі. Зараз це є роботою активістів, що підтримується державними ресурсами та приватними ініціативами».

Команда вже задумується над тим, яким буде третій Kyiv Art Week. Можливо, він буде присвячений новим медіа, цифровим технологіям і фотографії, яку часто недооцінюють як вид мистецтва.