Про боротьбу за збереження старовинної архітектури Ізяслава «День» писав минулого року — поспілкувавшись із активістами, котрі організувалися для прибирання Фарного костелу — архітектурної пам’ятки 1599 року, що внесена до державного реєстру національного культурного надбання, але наразі має близький до руїни вигляд (див. №218 від 30 листопада 2016 року). Людмила Левицька, Володимир Федотов та інші небайдужі прибирали костел фактично щотижня в теплу пору. Цього року сезон розпочинають цими вихідними, 1 квітня.

Водночас активісти перейнялися й більшим — як залучити кошти для збереження пам’ятки від руйнування, адже вона перебуває на позабалансовому обліку, відтак міська влада нею не опікується (про що вона сама нам повідомила у відповіді на запит — див. №223 від 6 грудня 2016 року). Небайдужі ізяславці організувалися в Товариство культурної спадщини «Заслав’є» — яке, на жаль, досі не можуть зареєструвати як юридичну особу через різноманітні бюрократичні перепони, а цей статус надав би можливість подаватися на грантові європейські програми. Крім того, у місті є ще унікальні пам’ятки, як-от палац Сангушків 1754 — 1770 років, який так само потребує чималої уваги і коштів, щоб набути неаварійного стану і туристичної привабливості. Фактично виглядало так, що у місцевої влади немає коштів і повноважень, щоб зрушити ситуацію з місця.

Проте нещодавно з’явилася новина, яка змусила поглянути на ситуацію по-іншому. Директор Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею Людмила Левицька (не плутати з громадською активісткою) видала наказ про створення у складі закладу відділ — «Музей просто неба». І у зв’язку з цим сесія районної ради 23 лютого ухвалила рішення №20 «спрямувати вільний залишок коштів районного бюджету станом на 01.01.2017 року» серед інших заходів і сектора культури райдержадміністрації «на оплату послуг у зв’язку із створенням відділу «Музей просто неба» у розмірі 100 тисяч гривень» (!). Тобто кошти все-таки є, справа — у пріоритетах.

ПАЛАЦ САНГУШКІВ ЗБУДОВАНО У 1754 — 1770 РОКАХ ЯК ПРИВАТНУ РЕЗИДЕНЦІЮ І УРЯДОВИЙ ЦЕНТР ВОЛИНСЬКИХ ВОЛОДІНЬ КНЯЗІВ САНГУШКІВ. ЦЮ ЧАСТИНУ ІСТОРІЇ, НА ЖАЛЬ, В ІЗЯСЛАВІ ЗАНЕДБАЛИ / ФОТО КАТЕРИНИ БОРИСЕНКО

Що це має бути за музей? Достеменно наразі не зрозуміло. Із клопотання сектора культури до РДА дізнаємося, що в ньому планується зосередити «історичні експонати часів СРСР», які перевезуть із навколишніх сіл та районів міста. Прикметно, що в наказі директора музею, копія якого є в редакції, немає слів про переосмислення спадщини тоталітарного минулого, йдеться про «поповнення музею новими унікальними предметами, що дозволяють зберегти нашу культурну та історичну спадщину...». Представник ініціативної групи Товариства культурної спадщини «Заслав’є» Володимир Федотов, обурений ініціативою, розповідає «Дню»: «Наказ директора історико-краєзнавчого музею Людмили Левицької не розкриває суті створюваного відділу «Музей просто неба». Лише клопотання сектора культури Ізяславської райдержадміністрації щодо виділення коштів містить опис задуманого, що, можливо, свідчить про рівень, на якому формулювалося відповідне завдання. Посилання на Закон України «Про музеї та музейну справу» в документах, на підставі яких депутати районної ради ухвалювали рішення щодо внесення змін до бюджету, служить лише ширмою, адже закон містить чітке визначення щодо музеїв під відкритим небом чи музеїв-садиб, що можуть формуватися лише на основі об’єктів культурної спадщини, пам’яток природи або їхніх територій. Жодна з цих обставин в наказі й клопотанні не врахована, а створення подібного відділу суперечить критеріям упорядкування історико-краєзнавчого музею. Крім того, сформульоване культуртрегерами завдання прямо порушує норми Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Подібні необдумані рішення завдають суттєвої шкоди авторитету влади. Гадаю, правову оцінку ухваленому депутатами районної ради рішенню має дати КРУ, а ініціаторам — СБУ». Крім того, активісти звернули увагу на те, що в раніше наданому їм проекті програми розвитку Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею про створення жодного нового підрозділу не йшлося.

Як зазначив «Дню» у відповіді на запит заступник голови Ізяславської РДА Володимир Левченко, «громадські обговорення щодо створення структурного підрозділу «Музей просто неба»... не проводилися, тому що, згідно зі Статутом, музей має право створювати нові структурні підрозділи». Тобто це справа музею і відповідно — його відповідальність.

Повернімося ж до озвученої на початку проблеми з Фарним костелом та палацом Сангушків. Власне, і в райради, і в РДА ми запитували, чи планується виділення коштів на заходи щодо уникнення подальшого руйнування місцевих історико-культурних пам’яток — палацу Сангушків 1754 — 1770 років та кафедрального костелу св. Іоанна Хрестителя (Фарного костелу)?

Як ідеться у відповіді на запит «Дня» голови Ізяславської районної ради Сергія Шлегеля (райрада, пам’ятаємо, знайшла кошти на новий відділ музею), «повноваження щодо аварійного стану пам’яток культурної спадщини... не належать до компетенції районної ради». «Рішенням першої сесії районної ради... Ізяславській районній державній адміністрації делеговано повноваження щодо організації охорони, реставрації, використання пам’яток історії та культури, палацово-паркових природних заповідників місцевого значення, а тому пропозиції щодо фінансування культурних об’єктів до районної ради надаються райдержадміністрацією за нагальними потребами закладів культури та пріоритетними напрямками роботи. Фінансування збереження пам’яток архітектури відповідно до пункту 14 частини б статті 87 Бюджетного кодексу України буде можливе у разі надходження з державного бюджету до районного бюджету міжбюджетних трансфертів». Отже, на думку керівництва райради, за історичну архітектуру має боліти голова в райдержадміністрації. З РДА ж нам лаконічно повідомили: «Фінансування пам’яток культурної спадщини м. Ізяслав визначається за наявності та в межах коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах на збереження культурної спадщини». Ще в обох відповідях ішлося про Костел місіонерів XVIІI ст., який належить до комплексу палацу Сангушків, але щодо якого ми окремо не запитували, бо знаємо, що він наданий релігійній громаді й перебуває у задовільному стані.

Найбільш змістовну відповідь на запит «День» отримав від т.в.о. заступника голови, керівника апарату Хмельницької облдержадміністрації Юрія Бирки. «За інформацією управління культури, національностей, релігій та туризму Хмельницької облдержадміністрації, комплекс споруд садиби Сангушків у м. Ізяславі перебуває у гострому аварійному стані, а саме палац, місток, дворик з аркадами. Костел місіонерів перебуває у задовільному стані, у 2014 році проведено ремонтні роботи фасаду костелу за позабюджетні кошти. Кафедральний костел І. Хрестителя також перебуває у гострому аварійному стані, проте Ізяславська міська рада не зверталася щодо виділення коштів на пам’ятки архітектури національного значення з обласного бюджету (виділення автора)», — ідеться у документі. Далі читаємо: «Пріоритетність фінансування пам’яток архітектури з обласного бюджету визначається станом пам’ятки, наявністю науково-проектної документації, а також гострою необхідністю проведення протиаварійних робіт. Пам’ятки, які перебувають на позабалансовому обліку, можуть також фінансуватися за рахунок коштів обласного бюджету».

Отже, головне все-таки — бажання рятувати свою спадщину, усвідомлення її цінності (нагадаємо, волонтер Людмила Левицька розповідала раніше «Дню» про Фарний костел: «Це найвизначніша пам’ятка, кафедральний собор, де містилася усипальниця власників міста. Унікальна ситуація — наш костел будували для католиків люди, які не були католиками. Власники наших земель були українцями — не росіянами, не литовцями, не поляками. Це гілка князів Острозьких... І так само палацовий комплекс у нас унікальний»), а шляхи, щоб «вибити» кошти, знайти реально. Наразі ж, на жаль, можна сказати, що за офіційною казуїстикою проглядається саме глибока байдужість до цих будівель і нерозуміння, навіщо взагалі так ними перейматися. А це вже викликає і наше запитання: звідки такий сентимент саме до пам’яток доби СРСР, якщо до інших — байдужість?