Нині для нас по-особливому важливі події сторічної давнини. Адже у час розбудови держави так потрібен досвід державотворення, який став би опорою для творення нової української історії з урахуванням і подоланням попередніх помилок. І дуже часто в цій розмові про нашу самостійність у центрі уваги історія УНР чи Директорії. Натомість українці мали тоді ще один досвід, що є необхідний для системного аналізу минулого й кращого розуміння теперішнього; але цей період довгий час лишався на маргінесах суспільної уваги. Проте не 21 вересня – часу презентації на Book Forum у Львові книжкової новинки газети «День» – «Ave. До 100-ліття Гетьманату Павла Скоропадського».

«ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО, ЯКЕ ВПУСКАЄ НАС У ПРОСТІР СВОБОДИ»

21 вересня Дзеркальна зала Палацу Потоцьких сповнена людей. Усі очікують на презентацію книги «Ave…», яка прагне розпочати суспільну дискусію про Павла Скоропадського і його оточення. Сім з половиною місяців правління гетьмана тісно пов’язані із сьогоденням: і здобутками, і фундаментальними питаннями, які чітко викристалізувалися тоді, але залишаються нерозв’язаними й досі. Тож «Ave…» – це книга, яка звертаючись до минулого, розповідає про сьогодення.

«Книга презентується на Форумі, гасло якого «Ринок свободи». І це символічно, бо для мене проекти газети «День» – зелене світло, яке впускає нас у простір свободи. Дуже хочеться, щоб люди нарешті туди ступили. Бо таке враження, що велика частина нашого суспільства просто стоїть на цьому червоному світлі й невідомо чого чекає, тупцює на місці. «День» своїми проектами надсилає сигнал-меседж: «Увага! Це важливо для нас, для нашого самопізнання й ідентичності», – розпочала модераторка зустрічі Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директорка Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ «Львівська політехніка».

«ПОВЕРНУТИ ЗВ’ЯЗОК ЧАСІВ»

Виступ головного редактора газети «День» Лариси ІВШИНОЇ став дорожньою картою подальшої розмови, окресливши основні питання, порушені у книзі.

«Ave» була б неможлива для мене, якби ми не зустрілися з Тетяною Осташко, Юрієм Терещенком, які багато років самостійно «тримали фронт» на правому консервативному напрямі проти примітивізму в розумінні української історії, боролися проти спрощення. А ще Липинський казав, що без правоконсервативного напряму українська політика смертельно однобока. Такою вона лишається і досі. У нас і нині немає на цьому секторі жодної фігури чи політичної сили, тому що над цим потрібно було працювати усі роки державності, – зазначила Лариса Івшина. – Крім того, у цій книзі дуже важливою є тема чорної ради (стаття Петра Кралюка). А чорні ради – абсолютизація того, що народ сам може щось без еліти. Насправді це пастка. І відповідальну еліту треба творити, щоб вона була рідною для народу й змогла б повернути хибний «вивих» історії. І, можливо, що центральною ідеєю для мене є якраз це прагнення повернути зв’язок часів.

Одним із способів цього є пошанування шляхетності. Наприклад, в Україну досі не повернулася українська інтелігентна еміграція, а ми за сто років навіть не відчули, що нам чогось фатально не вистачає. Над цим же потрібно задуматися. Коли я це написала у фейсбуці, то один хлопець мені відповів: «Як можуть задуматися люди, які цього ніколи не бачили». На це я пораджу вдивлятися у народ, там є ті, хто самопожертвою, відповідальністю, мужністю, героїзмом освячують ці наші старовинні родові уявлення про честь, гідність, аристократизм. Наша культура творилася не тільки під стріхою, вона творилася й у мармурі, як це показує наша книжка, і це не є для нас нічим іншим, як приводом для гордості».

ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ ВСУПЕРЕЧ ІСТОРИЧНИМ ОБСТАВИНАМ

Тезу однобічності української політики поглибив Юрій ТЕРЕЩЕНКО, доктор історичних наук, академік Української академії історичних наук: «Смертельна однобічність української нації спричинена тим, що в українському визвольному русі була відсутня консервативна течія. На довгий час пальму першості, якщо можна так сказати, захопили представники українського соціалістичного руху, соціалістичної партії, так звана революційна демократія. Хоч серед них є визначні постаті, – М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра, – але, загалом, якщо зважити на терезах консерватизм, представлений Скоропадським, і український соціалізм, то ми можемо констатувати величезну різницю.

Ті 7,5 місяців правління гетьмана були сповнені надзвичайно вагомої праці щодо утвердження України, в усіх її аспектах – і духовному, і державотворчому. Натомість українські соціалісти відбувалися переважно декларативними заявами. Нам дуже бракує глибокого розуміння Скоропадського як надзвичайно енергійної, вольової людини, яка всупереч історичним обставинам, всупереч тій деструкції, яка проводилася насамперед українським політикумом, зробила надзвичайно великий внесок в українське державотворення».

«ПОВАЛЕННЯ ПРАВЛІННЯ ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО – ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ ПОМИЛОК НАШОЇ НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ»

Тетяна ОСТАШКО, дослідниця історії визвольних змагань в Україні 1917—1923 рр., історії культури, української біографістики та українського консервативно-монархічного руху, деталізувала ту відмінність внеску діячів на історичних терезах: «На жаль, ми святкуємо період Української революції, але не століття Української Держави гетьмана Скоропадського. А це та дата, яку повинні були б святкувати ми всі. За 7,5 місяців він зміг збудувати державний апарат, наповнити грошовою підтримкою українську освіту, зокрема збудувати два університети, державний театр за гроші держави. Це була не ініціатива громадськості, як у 1917 році, а фінансова підтримка держави.

І найсумнішим є те, що українська демократична, національна інтелігенція об’єдналася, щоб повалити правління гетьмана Скоропадського. Це була одна з найбільших помилок нашої новітньої історії. Тому що коли українські діячі на чолі Директорії прийшли в Київ, вони практично не знали, що робити: Петлюра був за Антанту, Винниченко був за трудові ради. І йшлося про те, що має бути або соціалістична країна, або ніяка. Тож нам потрібно більше читати, знати, аналізувати, щоб у майбутньому, не реалізувалося попередження Чикаленка: «Коли прийде наступне національне Різдво, ми можемо бути не готовими до побудови національної держави».

ЯКІСТЬ ДЕРЖАВИ, ЩО СПИРАЄТЬСЯ НА ТРАДИЦІЮ

Доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України, професор Петро КРАЛЮК наголосив на важливості книги в наш час: «Коли майже рік тому Лариса Олексіївна виступила з ініціативою відзначити сторіччя Гетьманату Скоропадського, я подумав, що це є своєрідний інтелектуальний виклик. І він заслуговує і на увагу, і на повагу. Я прекрасно розумію, що наші історики у більшості випадків Скоропадського трактують радше в негативному плані, ніж у позитивному, він лишається на задньому тлі. Але саме тоді можна було говорити про якість держави. Це питання актуальне для нас і сьогодні. На жаль, у нас зараз іде безголове реформаторство, коли реформи проводять люди, які не мають ні належної освіти, ні належного досвіду. Скоропадський же спирався на традицію, хай навіть це була традиція царської Росії. Але ця традиція давала результати. Ми неодноразово відмовлялися від речей, які працюють, починали створювати невідомі речі, а це, у свою чергу, може довести до тої чорної ради».

ПРИБОРКУВАЧ ХАОСУ

«Що таке український консерватизм, про який ми згадували? Хочеться навести дві цитати, перша з грамоти Скоропадського до народу 29 квітня 1918 року. По-перше, повага до власності як основа цивілізованого суспільства. Та власність, яка є в нас сьогодні, аж ніяк не сприяє цивілізованому суспільству, через це слова Скоропадського – ґрунт для роздумів і дій. Тому що трансформація власності, але не революційним шляхом,–  умова виживання нашого суспільства. По-друге, Скоропадський пише: «Попередня влада (мається на увазі ЦР) не розуміла одну річ, що консолідована творча праця є ключем до розвитку суспільства». Дуже тривожить те, що в нас культивують так зване поняття успішності, але вже не перший рік мало кажуть про роль творчої праці, творчої і консолідованої, до якої закликав гетьман, – поділився роздумами упорядник видання, редактор газетної рубрики «Історія і «Я» Ігор СЮНДЮКОВ. – Блискуче визначення Липинського: «Без традицій немає культури; без культури – немає держави, немає суспільства». Це не значить, що ми маємо механічно копіювати ті традиції, які були сто років тому. Тут якраз ідеться про їх творче відтворення. Але справді був правий Липинський, що без традиції немає ані держави, ані суспільства, ані культури. У цьому сенсі консерватизм нам життєво необхідний. Загалом, я визначив би роль гетьмана як приборкувача хаосу, смертельно небезпечного для України в 1918 році».

А щодо еліти Ігор Сюндюков слушно зауважив: «Чому еліта сьогодні нам потрібна як повітря? Причому не в майновому сенсі, як Лариса Олексіївна написала в передмові, і навіть не в сенсі аристократичного походження, а в сенсі людей честі – це те, що ми втратили. Втративши повагу до честі, ми продовжуємо сподіватися на зовнішню допомогу, на чиїсь санкції, які порятують нас чарівним чином. Не буде цього. Поки ми самі в середовищі свого власного рідного українського народу не відновимо поняття честі».

«ЦІ ПОСТАТІ Й ДОСІ БОРОНЯТЬ НАШУ ДЕРЖАВУ ВІД ЗОВНІШНІХ ВОРОГІВ»

«Наприкінці 90-х – на початку 2000-х підручники з історії України не відзначалися хорошою якістю, як змісту, так і форми. Пам’ятаю, якось ми гортали цей підручник з дівчатами і побачили портрет дуже красивого Павла Скоропадського. Одяг, постава, вираз обличчя – усе це відображало його аристократизм. І мені здається, що цей приклад є символічним. Я змалку зацікавилася красивим і аристократичним Скоропадським на тих сірих сторінках підручника, і таким самим сірим він був і на сірих, складних сторінках історії того часу. Хоч те, що він спромігся зробити в інтелектуальному, духовному плані, великою мірою зумовило сьогоднішній шанс на Різдво української держави, – поділилася Анна ДАНИЛЬЧУК, проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. – Говорячи про Скоропадського, не варто забувати й про Липинського, який був надзвичайно важливий у житті гетьмана. І хоч могила Липинського була знищена під час комуністичного режиму, але, на щастя, думка Липинського повертається разом із Скоропадським. І ці постаті й досі боронять нашу державу від зовнішніх ворогів і роблять це не менше, ніж наші славні воїни на сході України.

Тож справді, як зазначила Лариса Івшина: «Уся ця робота присвячена високій ноті вдячності». І таким історичним постатям, і команді авторів, спонсорів, які актуалізують ці імена у суспільному інтелектуальному просторі».

«АРОМАТ, ГІДНИЙ ГЕТЬМАНА»

По завершенню презентації в Дзеркальній залі Палацу Потоцьких головний редактор «Дня» Лариса Івшина продовжила спілкування з читачами вже надворі, де також вирувало життя книжкового фестивалю. Опісля були відвідини стенду «Дня» в Палаці мистецтв. А далі… Розпочалася презентація AVE. Втім цього разу не книги, а парфуму.

Історичний фоліант цього року має свій ексклюзивний супровід – аромат, гідний гетьмана. Йдеться про парфуми AVE, які створив засновник парфумерного будинку Partisan Parfums Олександр ПЕРЕВЕРТАЙЛО. Не випадково його називають «слов’янською зіркою парфумерії». А елегантний флакон у вигляді ангела для них створила талановита мисткиня Еліна БІЛОУС.

Презентація парфумів відбулася в бутику UAKrasa у витонченій атмосфері під музичний акомпанемент скрипаля.

Свіжий і водночас зелений фужер ніби переносить нас на слобідські ландшафти. У парфумах відчуваються саме м’які і свіжі трави тростянецького парку – родового гнізда Скоропадських.

«Видаючи наші книги, ми кожного разу придумуємо їм арт-супровід, – зауважила головний редактор газети «День» Лариса Івшина. – Коли ми задумали створити парфуми, то познайомилися з талановитими українськими парфумерами, які вже спричинили сенсації в європейських професійних колах. А тепер їх кооперацію з високими смислами зможе оцінити і наш читач – об’єднання брендів заради відродження шляхетності! І смаків, і відчуттів... Запахів гірких і свіжих трав... Пам’яті».

ВРАЖЕННЯ

«ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ, СУСПІЛЬНІ ТА ГРОМАДЯНСЬКІ КОЛА МАЮТЬ ПІДТЯГУВАТИ ЕЛІТУ»

Антоніна КОЛОДІЙ, професор, політолог:

– На цьому книжковому форумі я побачила, що Україна зростає духовно, інтелектуально, культурно і в громадському аспекті. Еліті нашій ще треба зростати і зростати. Інтелектуальні, суспільні та громадянські кола мають підтягувати еліту. І такі люди, як пані Лариса Івшина, яка започаткувала серію книжкових видань газети «День», яка намагається зробити традицію здобутком сучасного українського суспільства, яка намагається повернути йому шляхетність і в такий спосіб формувати нову українську еліту, робить у цю справу величезний внесок. І тому я з великим задоволенням і натхненням прослухала сьогоднішню презентацію. Ті люди, які гуртуються довкола «Дня», пані Лариси Івшиної та її проектів, – це також найкраща та найшляхетніша частина українського суспільства серед інтелектуальних кіл.

Уже зараз іду купувати «Ave…». А крім того, я ще попросила перекинути мені відеоролик «Дня», який транслювався під час презентації, тому що там були висловлені багато мудрих речей, які вибрані дуже тонко, елегантно і загалом у тоні сьогоднішньої презентації. Хочу використати їх на своїй сторінці у фейсбуці.

«СУСПІЛЬСТВО ГОТОВЕ ПРИЙНЯТИ ПОСИЛИ СКОРОПАДСЬКОГО»

 Роман ЯЦІВ, професор, історик мистецтва, проректор Львівської національної академії мистецтв:

– Сам прецедент презентації книги про Гетьмана Скоропадського – подія доволі симптоматична. Газета «День» оголосила 2018-й роком Скоропадського для того, щоб консолідувати наше націєтворче мислення на значно вищих інтелектуальних регістрах. Тому що навколо питань, пов’язаних із Українською революцією і тодішньою розбудовою Держави, є дуже багато складних вузлів. Ці вузли історики раніше розглядали доволі ситуативно, а зараз уже намагаються системно поглянути на це все.

У контексті Павла Скоропадського є дуже важливий посил, який називається українським консерватизмом, до якого вже почасти зверталася газета «День» через постать В’ячеслава Липинського. Скоропадський був будівничим інституцій національного державного формату, які дуже якісно і сильно спрацювали. Наприклад, якщо брати до уваги Українську державну академію мистецтв і Українську академію наук. Ці ключові постаті, які повірили Скоропадському, повірили в цю справу, стали очільниками цих структур і наповнили їх дуже конкретним змістом, – це не було якесь замкнене бачення проблематики науки і мистецтва, а це був дуже широкий і відкритий простір для розмов про те, що культура і мислення повинні бути актуальними і сучасними; що треба будувати майбутнє на якісних посилах минулої історії.

Презентована книга дає можливість побачити складну конфігурацію історичного контексту, мотивів, які спричинили появу такої крупної політичної фігури, як Павло Скоропадський. Зокрема, йдеться про його бажання дійсно консолідувати аристократичну частину українського суспільства, дати сигнал для творення високо елітарного культурного субстрату чи, як зараз кажуть, контенту, всіма носіями, які були очільниками цього процесу. Усі вчені та митці працювали на цю задачу, маючи на це змогу. Знаю, що Скоропадський стимулював це і фінансово, навіть попри всю тодішню скруту.

Ця книга дає змогу побачити в зовсім іншій площині феномен Скоропадського і того складного часу, де було багато різних альтернатив. Для мене велика честь, що мій текст про одну з доньок Скоропадського – феноменальну скульпторку Єлизавету – також включили до книги.

Сильні слова сказала пані Лариса Івшина у вступній промові. Якщо зараз не включити в наше мислення енергетичні позиції, якими наповнене державотворення; якщо не відбути чесної розмови про цей період, то ми можемо далі кружляти навколо тих самих проблем і опинитися в тій же ситуації, тільки ще з більш негативними наслідками. Тому надзвичайно своєчасно, що Скоропадський в новій інтерпретації науковців консолідує українське суспільство напередодні важливих суспільно-політичних подій. По-перше, перед безсумнівною перемогою України над злочинною Московією, яка зараз очолюється Путіним. По-друге, щоб дати набагато сильніший і більш позитивний імпульс для молодої генерації, адже саме якісні знання можуть стати підставою для розбудови концепції, як творити державу на конкретних державотворчих позиціях. Часто це пусті гасла, які зараз на кожному кроці.

Тому для мене ця книга є надзвичайно важливим явищем, яке націлює на серйозні задачі. І головне те, що зараз суспільство готове сприйняти посили Скоропадського і загалом того часу.

«ЧАС ГЕТЬМАНА СКОРОПАДСЬКОГО – ЦЕ ПЕРІОД РОЗВИТКУ»

Юліана ЛАВРИШ, викладач факультету журналістики ЛНУ ім. I.Франка:

– Спочатку скажу про оформлення «Ave...». Воно справді прекрасне. Крім того, у книжки – парфумерний супровід. Це дуже цікава своєрідна нотка для читача. Це в стилі «Дня» –завжди пропонувати якісь додаткові бонуси до свого високоінтелектуального чтива.

Тема  «Ave…», безумовно, дуже актуальна, адже зараз ми живемо в передвиборчий час, який передує президентським виборам. Тому дуже часто в інформаційному просторі порушуються проблеми державотворення, обговорюються напрямки і вектори, якими слід рухатися далі. А тема книги якраз вписується в цей відтинок часу – з вересня до березня наступного року.

Час Гетьмана Скоропадського – це період розвитку. Саме в цей час, зокрема, спостерігався неабиякий розвиток університетів, загалом освіти, а також культури і мистецтва. Думаю, що в задумці книги є натяк на те, що майбутній президент мав би звернути на це увагу і брати до уваги досвід цього періоду.

У наших медіа така тема ще не звучала. Вона проходить повз. Однак добре, що газета «День» взяла її на вістрю і пропонує сучасному читачеві, тому що історія – це не щось забуте, а конкретні уроки для нас, як результат уже пройденого шляху. Думаю, якби кандидати в президенти взяли «Ave…» до рук, переглянули її і прочитали, то почерпнули б для себе багато нового та корисного.

«ПОТРІБНО ВИХОВУВАТИ ЕЛІТУ»

Теодор ДЯКІВ, громадський діяч:

– «Ave…» порушує питання про роль еліти і про необхідність цієї самої еліти. Суспільство, українське і будь-яке інше, саме по собі не може організуватися в будівництві держави. Особливо в умовах після трьохсот років колоніальної історії, якщо ми говоримо про Україну. Це неможливо без еліти. Тому і наголошується на недоцільності таких речей, як чорні ради. Бо вже можна спрогнозувати, що нинішній шлях до добра не приведе.

Потрібно виховувати еліту. Також необхідно об’єднуватися справжній еліті – тій, яка розуміє проблеми і їх причини, а відповідно бачить, як їх подолати.

«ЗРУЙНУВАТИ УСІ СТВОРЕНІ МІФИ»

Ольга КРИСА, студентка ЛНУ ім. Івана Франка, випускниця Літньої школи журналістики газети «День»-2018:

– Нова книжка газети «День» – це можливість дізнатись більше про славні роки відновлення й розвитку Української Держави. А ще по-новому поглянути, а то й відкрити для себе,  одну з ключових, але забутих, постатей української історії – гетьмана Павла  Скоропадського. І нарешті зруйнувати усі створені міфи про «малоросійського генерала» та «безсилу німецьку маріонетку», якому нібито було байдуже до майбутнього України. Гетьман був при владі лише 7 з половиною місяців, але йому вдалось створити  Українську Державу, знайти можливість відродити  військо та розвивати українську освіту та культуру.

Думаю, зараз українське суспільство як ніколи готове аналізувати. Ми прагнемо змін і знову стоїмо на роздоріжжі. Тому, аби зробити правильний вибір, нам варто поглянути на досвід минулих поколінь. У правлінні Гетьманату було чимало помилок, про які, до речі, теж згадують у книжці. Однак, значно більше було саме вдалих рішень та вчинків, яких нам варто повчитись.

***

Нагадаємо, що на стенді №306 всі охочі можуть придбати книжкову новинку «Ave…», а також попередні бестселери газети, випуски глянцевого «Маршруту №1» та оформити передплату на свій «День».