На виставці «(Р)еволюція міфу: трансформація кобзарства у ХІХ — ХХІ століттях» пропонують подивитися на події так, як ще ніколи не дивилися, і водночас, розвінчують міфи... Хто ж вони були — кобзарі, лірники, бандуристи? Чим відрізнялися від жебраків? І чи справді були закритим братством із суворим «кодексом» поведінки, обрядами-ініціаціями та навіть таємною мовою?Яким чином у ХІХ ст. народні співці стали об’єктом зацікавлення? Яку роль у цьому відіграв Тарас Шевченко? Чому Тараса Григоровича називають «Великим Кобзарем» і як він став центром міфу про народних співців? Чому радянська влада вважала кобзарів загрозою та намагалася ліквідувати їх як явище, зберігаючи форму, але знищуючи суть? Ці та інші питання спробували дослідити науковці Національного музею Тараса Шевченка. Цей проект тривав близько двох років. Його унаочненням стала виставка «(Р)еволюція міфу: трансформація кобзарства у ХІХ — ХХІ століттях», яку днями представили на бульварі Шевченка.

— Сучасне, модерне сприйняття кобзарства в Україні формується зараз, — впевнена куратор (разом з Анастасією Аболєшевою) виставки Вікторія АНТОНЕНКО, — а допоки процес триває, у масовій культурі бачимо прояви звичної ще радянської «шароварщини». Водночас сучасні виконавці міксують «високу» кобзарську традицію з музикою в сучасних стилях. А такі люди, як, наприклад, Кость Черемський — науковець-дослідник та практикуючий музика з Харківського кобзарського цеху або Володимир Кушпета, намагаються відродити її as is — у «чистому» вигляді... Те, яким постане кобзарство у ХХІ ст., залежить від нас, пересічних українців: від того, яке ставлення до нього оберемо ми. Аби допомогти визначитися, Національний музей Тараса Шевченка і створив виставку «(Р)еволюція міфу: трансформація кобзарства у ХІХ—ХХІ століттях». До речі: останній, невеличкий зал експозиції містить спеціально створену відеоінсталяцію. З-посеред 40 відеороликів кожен може обрати ті, які до вподоби саме йому. І таким чином визначитися із власним ставленням до кобзарства...

Основну частину експозиції розташовано у чотирьох музейних залах. Найдивніше глядацьке відчуття — від того, що, всупереч очікуванням, «(Р)еволюція міфу...» — виставка концептуальна, а не етнографічна. Основний матеріал представлено у вигляді текстів, репродукцій, інфографіки, фото тощо. Від хронологічного підходу куратори теж відмовилися. Згідно з їхньою концепцією, основними складовими образу мандрівного співака (кобзаря, лірника) в Україні є: медіатор, транслятор, артист. Ці аспекти, разом з історією кобзарства (особливо ХХ століття), автори експозиції і досліджують. Пропонуючи глядачеві не готові відповіді, а, швидше, інтерактивну виставку-квест, де глядач стає нібито співавтором.

«Інтерактивність» у музеї розуміють ще й буквально. Більшість експонатів супроводжує символ — зелена розкрита долонька. Він сигналізує про те, що взаємодіяти з ними можна і навіть потрібно. Оглянувши, обмацавши, прочитавши і прослухавши бандури, кобзи і ліри, репринтне видання «Кобзаря», офорти Тараса Шевченка та сучасників (із кобзарями та бандуристами на першому або другому плані), стенд — інтерактивний словник «лебійської мови» (таємного сленгу кобзарів) і т.ін., кожен глядач може зробити власні висновки. І побачити «свою» історію. По суті, це великий інтертекст, майже справжня голограма, що вміщує в собі «всю» історію кобзарства.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ЦЕРКВА ВСІХ СВЯТИХ У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ. 1846 р.

— Фінансів завжди не вистачає, — зізнається директор Національного музею Тараса Шевченка Дмитро СТУС, — тому, на жаль, багато речей довелося подавати «ескізно». Та ми намагалися робити все, що можемо, по-максимуму. Зрештою, про українську культуру давно час говорити по-новому, сучасною науковою мовою. Досить уже звичної «архаїки»!

«(Р) еволюція міфу...» — виставка цікава і парадоксальна. Несподіване тут не лише питання про «кобзарський міф». Самі по собі ідеї, які пропонують автори проекту з приводу чи не кожної проблеми, яку зачіпають, — вражаючі, сміливі, навіть епатажні. Наприклад, не побоялися заявити про власний погляд на малярську спадщину Тараса Шевченка. І пропонують подивитися на його офорти «по-новому». Адже, як пояснює куратор Вікторія Антоненко, «ми дивимося — і по-справжньому»не бачимо», що там зображено, не помічаємо фігури кобзаря на другому плані, не замислюємося, навіщо Тарас Григорович зображав саме його постать у цих сюжетах»? Не менш шаленим виглядає проведене самотужки музеєм соцопитування на тему: хто такий, на думку сучасних українців, кобзар?

ТАРАС ШЕВЧЕНКО. ЦЕРКВА ВСІХ СВЯТИХ У КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІЙ ЛАВРІ. 1846 р.

Найепатажнішим ходом є включення до експозиції... фальшивої «фотокопії» газети 1930-х із оголошенням про кобзарський з’їзді у Харкові. Таким чином, автори «(Р) еволюції міфу...» вирішили протистояти розповсюдженому міфу (в негативному сенсі) про «розстріляний» Сталіним кобзарський з’їзд («за мотивами» цього міфу, в 2014 році кінорежисер Олесь Санін зняв фільм «Поводир»)...

— Документів — немає! Історія про «кобзарський з’їзд» базується виключно на усних свідченнях. А в колишньому СРСР навіть репресивний апарат був дуже забюрократизований, документувалося все! — наголошує історик, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка Олег МАГРІЧ, ще один співавтор «кобзарської» виставки. — Створюючи свою «фотокопію» газети сталінських часів, ми хотіли показати, як за допомогою фотошопу за одну хвилину можна створити будь-який міф! Але справа в тому, що він відволікатиме увагу від реальної трагедії. При СРСР бандуристів, лірників, кобзарів знищували роками! І говорити треба — саме про це, а не про вигаданий «з’їзд».

За час роботи над «(Р)еволюцією міфу: трансформація кобзарства у ХІХ — ХХІ століттях» музейники уточнили інформацію відносно долі всіх кобзарів, бандуристів і лірників радянського періоду, прізвища яких дійшли до нашого часу. (Окрім тих, хто жив на Кубані. Відомості про них зберігаються в архівах російського ФСБ, які й досі закриті.) Зокрема уточнили достовірність знаменитого списку «репресованих 72-х кобзарів», який давно розповсюджується інтернетом. Він виявився недостовірним! (За словами Олега Магріча, підтверджено лише кілька імен.) Натомість багато хто з кобзарів, чиї прізвища фігурують у енциклопедіях і довідниках без згадки про репресії, були, як з’ясувалося, репресовані й навіть вбиті радянською владою. У Музеї Тараса Шевченка склали новий, достовірний список репресованих кобзарів. Він включає 43 прізвища. Зі скорботним переліком також можна ознайомитися на виставці. Будете у музеї — вклоніться їм, вшануйте пам’ять загиблих!

Виставку можна побачити до 18 березня.