У Львівській академії мистецтв відкрили виставку пам'яті видатного художника і педагога

Церемонія відкриття експозиції  відбулася у музеї ЛНАМ 20 листопада – цього дня 10 років тому, 2013-го, помер народний художник України, професор Львівської національної академії мистецтв Олег Терентійович Мінько (3 серпня 1938, Макіївка, Донецька область – 20 листопада 2013, Львів).

«Минуло десять років, відколи відійшов у вічність Олег Мінько, художник та педагог унікального таланту, людина гідна, принципова, стійка у власних творчих та життєвих переконаннях, – зазначено в експлікації до виставки «Знаний і незнаний Олег Мінько», автором якої є доктор мистецтвознавства Орест Голубець. – Виходець з Донеччини, він був одним із найпослідовніших учнів Карла  Звіринського. Від нього успадкував характерну стриманість, замкнутість в собі, почуття незалежності, внутрішній спротив системі, яка грубо руйнувала споконвічні основи вільної творчості. Сам учитель зауважував неповторність творчої манери молодого митця: “Мінько для мене унікальний художник... на Галичині ніхто так не малював, у світовому малярстві я також не бачив подібного…”. Оптимальною формою мистецького виразу для Олега Мінька завжди залишався експресіонізм, на перших порах абстрактний, а далі фігуративний. Його композиції виходили поза звичні межі малярства і немовби творили своєрідний синтез виражальних засобів живопису, графіки, інсталяції чи сценографії. Сам художник виступав у ролі режисера, який активно задіював ілюзорний простір картини, “розігрував” його, роздаючи певні “ролі” кольоровим плямам та окремим зображенням. Для відчуття філософської значимості та величі подій йому не потрібні були великоформатні полотна: масштабність його образного мислення на диво легко і невимушено сягала космологічних вимірів. Він будував власний світ, в якому існували дивні антропоморфні істоти. Вони могли нагадувати звичайних людей, мутантів, у яких духовні деформації ніби виривалися назовні, святих чи богів. У його композиціях усе ставало можливим і доволі відносним, як у реальному житті, де наші вчинки здатні зробити нас потворними або ж надавати ознак доброти і щедрості богів. Незважаючи на поліфонічність засобів виразу, головним мірилом якості творів Олега Мінька завжди залишалася барва. Вона ніколи не була випадковою, відкритою, автономно-агресивною і в ніякому разі не виходила поза загальні, окреслені автором, межі гармонії. Використовувані ним гами – на диво вишукані, сповнені безконечних нюансів. Як мало хто із сучасних митців, він майстерно оперував тонкими зіставленнями розбілених пастельних барв, здатними творити незвичайно багату світлоносну поверхню полотна, або ж органічно поєднував їх з композиційно вивіреними кольоровими чи тональними контрастами. В усіх випадках, поряд з відповідністю певному зображальному сюжету, особливу роль відіграла конфігурація плями, в її автономному абстрактному виразі. Олег Мінько володів великим умінням жити, залишатися самим собою, був філософом і великим естетом у цьому, сповненому парадоксів і болю житті:

Немає війська, президента, ані короля,

Немає зла і болю, лише суха трава,

Трава пахуча, гніздечка, пташки, запах полину,

Великі зорі над тобою, і ти звізда,

Нехай мала у небі...».

Вшанувати пам'ять Олега Терентійовича Мінька  прийшли його товариші, зокрема – професори ЛНАМ Любомир Медвідь, Микола Шимчук та Роман Яців. Також – учні Олега Мінька та теперішні студенти Львівської академії мистецтв й інші шанувальники творчості цього непересічного художника. Серед присутніх – донька Олега Терентійовича, Ірина Муращик – художниця декоративного текстилю, графік, приват-доцент ЛНАМ, яка неймовірно опікується творчою спадщиною батька. І спасибі величезне Ірині Олегівні за це.

Також на відкритті виставки ішлося про те, що 25 листопада о 17.00 у львівському Палаці мистецтв (вул. Коперника, 17), у Фотомузеї,  буде представлено прем’єру документальної кінокартини про українського генія-художника «Олег Мінько. В експресії духу». Проєкт відбувається у рамках ініціативи #ТворимоКультуруРазом заради амбітної цілі – #БільшеУкраїнивУкраїні.

Автори стрічки – Андріана Біла, Олексій Собчук, Станіслав Литвинов, які зазначають, що «Кожен кадр, кожен сенс і думка, кожне творче рішення, назва стрічки – виплекані, витворені з великими зусиллями і любов’ю до України, її мистецтва», і висловлюють глибоку повагу та щиру вдячність Лесі Кочергіній, завдяки підтримці якої і вдалося створити фільм.

Тетяна Козирєва, Львів

Фото з ФБ-сторінки Музею ЛНАМ та Ірини Муращик