У що обходиться Закон

Однак влада перекручує не лише на полі календаря. Механізм перерахування амортвідрахувань за рахунок коштів отриманого прибутку є, на перший погляд, нешкідливим перерозподілом податку з місцевого бюджету до державного. Проте по суті справи при цьому здійснюється часткова централізація коштів, які відповідно до раніше виданих законів перераховувалися виключно до місцевого бюджету. Економічна доцільність такого рішення вельми суперечлива. Крім того, цим фактично закріплюються діючі норми амортвідрахувань без можливості використання прискореної амортизації для заміни морально застарілих основних фондів. Для інвесторів із розвинених країн це один із способів зниження собівартості та ціни продукції, що випускається, — найважливішого чинника за умов ринкової економіки. Таким чином ще більше підривається довір’я до держави, яка продовжує ухвалювати непродумані і незрозумілі всередині і за межами країни рішення щодо власного виробника та його можливих партнерів з-за кордону. Тим часом вартість довір’я з боку громадян
України становить приблизно $30 млрд. Саме стільки грошей перебуває на руках і на рахунках громадян України в зарубіжних банках. Стільки ж може бути інвестовано в Україну із зарубіжних джерел, і це навіть більше, ніж нам необхідно на найближчі кілька років.

На тлі зниження економічних показників у цілому в країні приватні підприємства демонструють зростання. Однак ще рік тому Запорізьке відділення Фонду держмайна України помітило масове явище: після завершення приватизації акціонерні товариства погіршили свою роботу. Найбільше погіршення відбулося в закритому АТ. Водночас з цим економісти й преса дійшли висновку про негативні результати сертифікатної приватизації, внаслідок якої почався прискорений процес тіньового перерозподілу власності в особистих інтересах керівників підприємств. Доведено, що для цього їм, як правило, потрібно розвалити власне виробництво. А умови для цього було створено в Законах України «Про підприємства», «Про господарські товариства» та інших. Візьмімо Закон «Про відпустки», де в статті 26 керівнику дозволяється відправляти в неоплачувану відпустку працівників підприємства, попри те, що вони є акціонерами (власниками). Зрозуміло, що ці закони необхідно міняти, а контроль за їхнім виконанням, крім спеціальних органів, доручити акціонерам
і членам трудового колективу.