Парламентські вибори - генеральна репетиція президентських?

Коротше, "все хорошо, прекрасная маркиза". Проте кримський полігон знову вимагає зафіксувати результат чергового експерименту через його особливу наочність. У Феодосії, де керував мер-комуніст, тепер прийшов до влади підприємець, відомий своєю близькістю до такого собі Білого. І влада не заважала цій рокіровці. Саме ім'я Білого було на вустах кримських татар, котрі стверджували влітку 95-го під час погромів у Феодосії та Судаку, що вони воюють з "башмаковськими" бандитами. Якщо пригадати, як круто напередодні виборів ішла боротьба зі "злочинністю" в Ялті (досі в розшуку секретар міськради Олександр Калюсь, що відмовився поступитися кабінетом президентському призначенцю в. о. міського голови Володимирові Марченку), то які висновки випливають із феодосійської ситуації? Несподівані, можливо: якщо Анатолій Матвієнко, один із лідерів НДП й начальник Вінницької держадміністрації, буде надривати горло за скасування депутатської недоторканості до перемоги, то, не виключено, в умовах нового політичного полювання за зміни вітру або просто за іронією долі, він упаде першою жертвою власного популізму. Тим паче, на щось таке про перехід в опозицію до Президента він уже натякав...

Великий оптимізм треба мати, всерйоз займаючись розкладами парламентських пасьянсів. Тому що головне запитання, яке ставить досвід пережитих виборів: а яка різниця, хто куди сяде й хто з ким зблокується або сторгується? Яка різниця для країни? Для країни, у якій не стає, наприклад, сенсацією міліцейська інформація про те, що Голова Верховного суду Криму Михайло Тютюник "навідпочивав" у елітному санаторії "Форос" на зайвих 10 тисяч гривень і ніби відповідальний перед законом про корупцію? Якби це була сенсація, то, певно, з'ясувалося б багато чого цікавого: від причин раптової міліцейської принциповості до того, чи є ці 10 тисяч найстрашнішим гріхом життя й діяльності вельмишановного верховного судді...

Яка різниця для країни, хто в парламенті закрутить яку інтригу та першим добіжить до "призових" крісел? Країна як належне сприйняла й міліцейські лави проти місцевого самоврядування, й арешти політичних супротивників, і гучні передвиборні вбивства, і кримські (поки що) вибори під БТРами, і смішні прогалини в арифметиці, продемонстровані дільничними та окружними виборчими комісіями. Країна наразі не розуміє, що саме в цьому треба бачити репетицію президентських виборів, а не в цифрах і відсотках. Влада показала, що немає межі сваволі, на яку б вона не була здатна. Та оскільки весь механізм розхитаний, вертикаль - швидше вивихнений пунктир, то екзекуція над країною буде ще більш болісною: як у ката з тупим знаряддям праці.

Подивіться, як відкрито можна плювати на закон - один приклад, але цінність його в тому, що йому цілком бракує унікальності. Редакція має в своєму розпорядженні заяву Миколайчука Володимира, який балотувався до ВР АРК на виборчому окрузі №66.

"30 березня 1998 року при підрахунку голосів щодо підсумків виборів на виборчому окрузі №66 була визначена моя кандидатура з перевагою в 64 голоси. О 13 годині 30 березня підсумки підписаних протоколів на всіх виборчих дільницях і округах були надані редакції газети "Зоря Присивашшя", яка в номері від 31 березня 1998 року опублікувала результати стосовно всіх округів. Однак уже 31 березня до протоколу були внесені зміни з повним спотворенням фактичних результатів голосування".

Потім (це вже із заяви народного депутата Лева Миримського прокурору республіки В. Шубі): "... з'явився протокол, який підписали майже всі члени комісії, без зазначення кількості голосів, відданих за того чи того кандидата. На третю добу після дня виборів був зданий протокол до Центральної виборчої комісії Автономної Республіки Крим на користь Стамболіна В.О." Копія протоколу - незайманого в графі поданих за кандидатів голосів, але вже підписаного комісією, перебуває в редакції. Між іншим, ст. 128 Карного Кодексу України за фальсифікацію виборчих документів передбачає покарання - позбавлення волі на термін до двох років або виправні роботи на той же термін...

Оскільки п. Стамболін вважається постаттю, наближеною до кримського прем'єра, виникає знову несподіване запитання: що все таки робили в Україні незалежні міжнародні спостерігачі? Проте, чого чекати від іноземців, які досі не зрозуміли, як можна розбавити бензин, а головне - навіщо це робити?..

Іноземні наші сусіди дуже турбуються, також вираховуючи - чи вистачить у лівих сил на зміну курсу реформ? Помилуй Боже, про що мова? Ну, не вистачить, не зійдемо з курсу. Будемо догнивати стабільно, проїдаючи кожну випрошену "на реформи" копійку, але подавати будуть дедалі менше. І тому владі, щоб залишитися біля керма, доведеться поширити досвід, нажитий у цих виборах, на наступні - обширно, розмашисто, вже навіть не вдаючи, що вона щось таке пам'ятає про закони й Конституцію. Країна, яка сьогодні мовчки позирає на міліцейські кордони біля одної-двох міськрад, країна, яка не реагує на "воронки", що відвозять одного-двох депутатів, країна, яка спокійно переживає вбивства одного-двох кандидатів, пари-трійки журналістів, країна, нарешті, якій досить сказати: "це - бандит", і вона не питає про законність - ця країна повинна бути готовою до того, що завтра міліцейських лав, "воронків", стрільби й телевироків вистачить на всіх.

А в яких комбінаціях розподіляться сили, що прийшли до парламенту, істотного значення не має. Різниця лише в інтенсивності протистояння з виконавчою владою і з Президентом персонально. Народ різною мірою проігнорував політичні спрямування "неповських" артисток, "союзних" співачок і демократичних футболістів, залишивши - і правильно - "Богові - Боже, кесарю - кесареве". А собі - ностальгію, реалізовану у виборі. І це небезпечно, тому що тільки підтверджує неприємне припущення: наступні вибори в Україні можуть відбутися по-кримському - "на багнетах". Або - ніяк. Репетиція, що відбулася, світлих надій практично не залишає. Народ уже фігурально проголосував проти існуючої влади разом з її курсом. Навряд чи йому дадуть це зробити знову - прямо й безпосередньо. Тому й здається, що внутрішнє й зовнішнє задоволення тим, що лівий контингент, який прийшов до парламенту, все таки обмежений - недалекоглядне. Якби ліві "взяли" Раду - принаймні з'явилася б визначеність. Безперечно, вони б щось створили, хаос збільшився б, народне розчарування також, і в тієї частини президентського оточення, у якої руки давно сверблять, з'явився б шанс реалізувати свої задуми. Президент, пригадавши, що мав намір зробити, коли парламент буде "не той", порадившись із Борисом Миколайовичем, нарешті зробив би. Далі сценарії могли б різнитися в деталях, але фінал, враховуючи здатність виконавчої влади приходити до результату - протилежного замисленому - один: загальні перевибори - і Президента, і парламенту. Нова влада отримала б розкрадену країну, але разом із нею кредит довіри, без якого неможливо не тільки займатися реформами, а й говорити про них.

А замість цього ми будемо довго сидіти й радіти, що лівих - не так багато, як могло би бути. До наступного карно-політичного полювання, національні особливості якого так наочно продемонстровані на першому етапі президентських виборів.