Правовий нігілізм як державна політика

Звільнення директора Чорнобильської АЕС Сергія Парашина — подія не лише відомча або політична. Вона яскраво проілюструвала ступінь деградації в правовій, професійній та культурній сферах нашого суспільства. У бесіді з екс-директором ЧАЕС і звільненим минулого року директором Запорізької АЕС Володимиром Бронниковим кореспонденти «Дня» спробували з’ясувати, як правова і культурна криза нашого суспільства може вплинути на ядерну безпеку країни.

«День»: — Чи очікували ви, що ваше звернення до Президента закінчиться звільненням? Навіщо ви його написали?

Парашин: — Суть питання от у чому полягає: створено компанію, яка в цей час не може працювати. Вона виробляє 45% національної електроенергії, в ній працює 50 тисяч чоловік. Підприємства її, розкидані по Україні, включають 14 діючих атомних енергоблоків, об’єкт «Укриття». І все це повинно керуватися з Києва як єдина юридична особа, єдине підприємство. Передбачається частину функцій, насамперед ті, які не під силу станціям, передати певній центральній установі. Наприклад, закупівля палива, а це $350 млн. на рік, повинна відбуватися централізовано, компанією. Первинний варіант це і передбачав, станції при цьому зберігали свою юридичну самостійність. А сталося так, що станції як окремі підприємства припинили своє існування і створено одну велику компанію «Енергоатом». І директори станцій уже не директори, хоч назви їм залишили, а начальники цехів, підрозділів. Адміністративна споруда стоїть у Києві, а всі цехи розкидані по Україні.

Бронников: — Я хотів би звернути увагу присутніх на те, що йдеться про галузь, яка у всьому світі жорстко регулюється державою. Ця галузь не є ринковою у звичайному розумінні. Кожне підприємство, яким була атомна станція, повинно відповідати міжнародним нормам, мати спеціальну ліцензію згідно із Законом України «Про ядерне регулювання». Будь-яка нова структура в цій галузі повинна створюватися з урахуванням не лише внутрішньодержавного, але й міжнародного законодавства. Тому такі об’єднання або роз’єднання атомних енерговиробляючих компаній не така проста річ, як здається.

«Д»: — А хто за такої схеми повинен був відповідати за безпеку станцій?

П.: — Це головне питання. Є правила видачі дозволу на вид діяльності, на експлуатацію атомної станції. Раніше самі станції отримували дозволи, але коли їх позбавили статусу юридичної особи, ця функція в них відпала. Станція вже не може ухвалити певні рішення, хоча й має відповідальність за їхні наслідки. Чи може отримати ліцензію компанія «Енергоатом»? Теоретично можна відрегулювати настільки всю цю величезну систему, зібрати всі необхідні документи. Практично, я вважаю, це неможливо.

«Д»: — Як же позначається керівна роль «Енергоатому» на роботі директорів АЕС?

П.: — Не буду говорити про інших директорів, тому що до сьогоднішнього дня з 1 січня я третій звільнений. У всіх різні причини. На мою думку, почалося недостатньо кваліфіковане, пряме втручання в діяльність станції. Я рулюю, а хтось збоку підрулює, а це Чорнобильська станція! І весь персонал дивиться, директор це чи вже не директор. В апараті компанії — 250 чоловік, і кожний хоче рулювати. У тому числі і напряму, мимо мене, оскільки я всього через себе пропустити не можу. Підлеглі приходять і нічого не розуміють. У процесі підготовки звернення до Президента ми провели юридичну експертизу процесу створення компанії. В її висновках мовиться, що там є проблеми. Частину з них можна вирішити, а частина вимагає законодавчого доопрацювання. У нас була, на мій погляд, конструктивна пропозиція. Залишити і компанію, і юридичних осіб. Компанія отримує ліцензію, і ми продовжуємо працювати. Але міністр і його заступники усунулися від прийняття рішень...

«Д»: — Відповіддю на ваш лист було звільнення?

П.: — Наказ про моє звільнення чудовий своїм повним правовим нігілізмом. «...Безпідставно вказуючи на порушення ядерного законодавства... грубо порушив трудову дисципліну...» Тобто або керівництво компанії не розуміє, де є порушення і, ніколи не читавши закону про ядерне регулювання, керує 14 ядерними блоками, або воно обманює Президента, до якого я звернувся, кажучи про порушення закону, і обманює громадську думку. Тут виникає принципове питання: якщо наказ написаний 30 квітня, майже у 12-ту річницю чорнобильської катастрофи, якщо директор звертається до Президента, а його звільняє той, хто ігнорує закон, то ситуацію можна назвати катастрофічною в галузі культури безпеки в нашій країні, що викликає, за великим рахунком, необхідність зупинити всі 14 блоків або не пускати на них керівництво компанії.

Б.: — «Культура безпеки» не красивий фразеологізм, а змістовно наповнений термін міжнародного права. Він закріплений Віденською конвенцією, яку ми ратифікували.

П.: — Є документ МАГАТЕ, називається «Культура безпеки». Після чорнобильської катастрофи вони створили спеціальний комітет — два-три роки працював над цією книгою. Там написано, що культура безпеки — це коли в державі всі — і вищі органи управління, і кожен слюсар знають про свою роль у безпеці країни. Якщо хоч одна з цих ланок не відповідає стандартам, то атомна енергетика в цій країні працювати не може. Ми ж нині демонструємо, що керівництво єдиного в країні підприємства атомних станцій не розуміє, що таке культура безпеки. Це означає, що міжнародне співтовариство може заявити про порушення конвенції і про те, що в цій країні немає кому довірити управління АЕС.

«Д»: — Чи прокоментуєте ви заяву Президента стосовно того, що вас давно потрібно було вигнати за те, що ви включилися у передвиборну кампанію, і стосовно того, що гроші, виручені за електроенергію, йшли кудись не туди, в чиюсь кишеню?

П.: — Я хочу сподіватися, що Президент неправильно інформований. Іншого коментарю в мене немає. За першим пунктом: включитися в передвиборну кампанію — моє право як громадянина, я зробив це згідно з законом.

Б.: — У цей час він організував і забезпечив найважчий ремонт третього енергоблоку, підготував його до запуску. Повірте мені як професіоналові, займаючись цим по телефону, без участі директора, це зробити неможливо. Те, що сказав Президент, — інформація людей, які в житті не здійснили жодного ремонту.

П.: — Це ще одне свідчення помилковості інформації у Президента: найлегше мене було б звільнити за перепростоювання.
Постараюся все ж прокоментувати цей факт стосовно ситуації загалом. Я завжди боровся за те, що повинна бути система підвищення платоспроможного попиту на електроенергію. Проте нас весь час заганяли в умови знижок і появи посередників. Урядом ухвалюється рішення, що навіть для найліквідніших підприємств повинна бути знижка 30%. Знижка компенсується за рахунок витрат на господарську діяльність атомної станції. За інструкцією КРУ, будь-який перевіряючий може підвести нас під статтю про заподіяння державі збитків в особливо великому розмірі. Найголовніша умова цих організованих неплатежів, інакше це не назвеш, — те, що станції сидять з боргами, а потрібно платити зарплату. Директорові нічого не залишається, окрім як співробітничати з посередниками. А потрібно тільки зменшити на ті самі 30% ціну на електроенергію і примусити всіх платити. Тарифи потрібно знижувати, тоді гроші свої ми одержимо і з боргами розрахуємося.

«Д»: — А що тоді будуть робити посередники?

Б.: — Спочатку посередники ділили між станціями платоспроможні галузі: металургію, хімію тощо. З появою «Енергоатому» всі ці високоліквідні підприємства відійшли національній компанії — вона використовує одержані від них кошти для закупівлі енергоносіїв. Атомним станціям нічого не залишається для того, щоб напрацювати 15% на зарплату, виходити на селянина, продавати йому електроенергію, брати в нього зовсім непридатне зерно, намагатися його самостійно продати, а ми цього не вміємо...

«Д»: — Кому ж усе-таки це вигідно?

П.: — Частину електричної енергії, пов’язаної з паливом, передано в управління апарату компанії. І апарат компанії намагається здійснювати з нею якийсь товарообіг, щоб одержати паливо. Скільки це буде, я не знаю. Знаю лише, обіг цієї частини — більше як $300 млн. на рік. Нам віддано решту, на вже згадані цілі. Поки що весь обіг електроенергії компанія не охоплює. Нормальна компанія, безсумнівно.
«Д»: — Тобто можна сказати, що атомна енергетика в нас обкладена рекетом і директори станцій є заручниками боротьби за посередництво?

Б.: — Я думаю, є всі підстави зробити такий висновок...

«Д»: — Як же ви все-таки прореагуєте на звинувачення в крадіжці?

П.: — Питання про гроші, які течуть до чиєїсь кишені, я б узагалі не став розглядати. ЧАЕС не виробляє електроенергії вже дев’ять місяців.

«Д»: — Які можуть бути далекосяжні наслідки вашого звільнення, враховуючи, що ваш наступник буде поставлений в ту ж ситуацію?

П.: — Заради чого ж так дико нехтують безпекою? Заради надприбутку в цю хвилину. Чи можна йти на такі речі в країні, яка має Чорнобиль? І якщо країна на це пішла, значить, у ній відбуваються якісь безповоротні процеси, це — характеристика великих поразок у керівництві країни.

«Д»: — А яка була реакція на ваше звільнення інших директорів атомних станцій?

П.: — Коли після листа Президентові було зібрано правління компанії, Нігматулін виступив і сказав, що хоче мене звільнити, назвав причини. Усі сидять, мовчать. Двоє з них ті, котрих він щойно призначив, а один — у дуже складному становищі, також конфлікт. Одного директора не було. А два щойно призначених підтримали Нігматуліна.
Знаєте яка цікава, дуже характерна ситуація? Кожного року російський «Енергоатом» проводить конференції директорів атомних станцій з ядерної безпеки. Цього року лише ЧАЕС надіслала туди свою людину. Там питають «А де Україна?». Чому? Наша компанія не дала команду, ЧАЕС надіслала туди головного інженера із власної ініціативи. Це ж досвід! Яке ж у нас ставлення до безпеки?! Відбувається деградація. У дрібницях. Якщо порушений закон із самого верху... Якщо директор на станції порушує закон, його заступник починає поводитися так само. А ніхто із керівництва компанії, на жаль, ніколи не працювали директорами. Нігматулін не працював ані директором, ані головним інженером. Він із заступника головного інженера з науки, який фактично на станції керував перевантаженням палива, потрапив у чиновники і тепер очолює підприємство, котре нараховує 50 тисяч осіб! Він не розуміє, що нехтує фахівцями, їхнім інтелектом. У посадовій інструкції написано, що директором станції може бути тільки та людина, яка працювала головним інже
нером або заступником директора. А як же такого можна поставити керувати підприємством, що має п’ять атомних станцій?

«Д»: — Чому ж Володимир Горбулін назвав повернення Нігматуліна надто своєчасним і дуже правильним призначенням?

Б.: — Перевага Нігматуліна в тому, що він виховав у Горбуліна почуття, ніби той розуміє щось в атомній енергетиці.

«Д»: — Чи маєте намір ви подавати позов на Леоніда Кучму за слова про те, що вас давно треба було звільнити?

П.: — Я не хочу зараз цього торкатися й заганяти Президента в кут, де він може ще наламати дров. Можна подати позов на керівництво компанії за незаконне звільнення — це один із моїх запасних варіантів. Однак нині мені не потрібне відновлення на роботі. Важливо показати, що ситуація полягає у нехтуванні головних підвалин атомної енергетики. Я професіонал, я не можу із цим змиритися. Якщо ми змиримося, то гріш нам ціна. Я був секретарем парткому ЧАЕС під час аварії. І мене тоді питали: чого ти не зробив? Тоді теж були порушення  правил, і це призвело до катастрофи. Не можна ці речі порівнювати, але об’єднує їх одне — нігілізм. Був порушений регламент установки. Це дуже схоже на те, що відбувається нині. Тільки тут порушений регламент відразу 15 установок! Це фантастика, це не можна зрозуміти.

«Д»: — А в чому полягає неодноразово згаданий «особливий стан» Чорнобильської станції?

П.: — Особливий стан Чорнобильської станції полягає в тому, що Захід ухвалив рішення її закрити, а Україна цьому всіляко опирається. Наприклад, Європейський банк висловлює стурбованість банкірів різних країн, що їдуть до Києва, і пропонує нашому прем’єр-міністрові перенести пуск блоку. Тут є два варіанти вирішення. Перше — це, звісно, можна зробити крок добровільний. Якщо просять люди, чому б і ні. Проте тоді ми визнаємо, що Чорнобильська станція небезпечна. Якщо ж регулюючий орган дає дозвіл на пуск — країна визнає, що станція відповідає нормі. Що ми визнаємо перед Заходом, переносячи пуск блоку? Що не поважаємо свій народ, який може жити біля такої станції, а гості — ні? Наш персонал був збентежений, коли я сказав про це 26 квітня. Це чиста політика.

Б.: — Щодо звинувачень Парашина в тому, що він противник зупинки станції. Та не противник він зупинки, прихильник! Але зупинки цивілізованої. На нашій мові це називається «виведення блока з експлуатації». Просто ввести стрижні, зупинити реакцію, припинити вироблення електроенергії — це ще зовсім не все.

«Д»: — Чи планується будівництво в зоні міжнародних ядерних могильників?

П. — У Чорнобилі будуть будуватися тільки тимчасові сховища радіоактивних відходів, зберігати там відходи із-за кордону не планується. Там будуть тільки відходи з реакторів станції і післяаварійні відходи. Сховища розраховані на 50 — 100 років.

«Д»: — На 50—100 років сховища будувати добре, а що буде нині?

П.: — Трагедія атомної енергетики в тому, що вона живе сьогоднішнім днем, думає на тиждень уперед. Директор думає, як би виплатити людям зарплату. У результаті відбуваються спотворення в осягненні завдань і цілей.
Найголовніше, що в країні на рівні парламенту не заданий напрям виходу з наслідків аварії. Головним висновком щодо Чорнобиля всі вважають його наслідки. Які проблеми ми бачимо? Де знайти гроші, щоб заплатити людям за інвалідність? А головний висновок — треба навчитися жити за цих умов, ні на кого не сподіваючись. Самосели вже зрозуміли, що в зоні можна жити за правилами. Це один мій висновок із наслідків. Другий висновок — не допускати повторення.

«Д»: — Правила, що ними ви керуєтеся в житті, дуже відрізняються від посадової інструкції?

П.: — За великим рахунком — життя повинне бути наповнене любов’ю. Так, по-моєму, сказано в Євангелії. Не можна ненавидіти людей. Я добре ставлюся до Нігматуліна як до людини, наші дружини спілкуються. У мене немає до нього негативних почуттів. Треба намагатися завжди давати адекватну оцінку ситуації, не плекаючи всередині почуття злості, заздрості. Я легко сприймаю нового директора, не бачу трагедії у власному звільненні. Треба якомога менше обманювати людей. Я свого часу дуже добре відчув всю планетарність чорнобильської катастрофи. Тільки років через сім я зрозумів, що життя триває. Змінилося ставлення до людей. Відійшло антагоністичне, що раніше іноді бувало.

«Д»: — Що будете робити далі?

П.: — Ще не знаю. Однак для мене це дуже важливо. Чим більше аналізую те, що відбувається, проникаю в його глибину, дедалі більше розумію, що Нігматулін не має права на цю роботу. Хоч би як до нього я ставився — все одно вважаю, що не має права. Тому тепер завдання — довести, що він і його заступник Кім не можуть обіймати ці посади. А отже, повинні піти. Я впевнений, що він піде, не хотілося б, щоб це тривало дуже довго. До того ж, від лідера в будь-якій організації залежить дуже багато, я добре це відчув. Лідер задає тон, а організація починає відображати його характеристики.
Я впевнений, наприклад, що Кучма не відповідає Україні. Йому навіть докоряти в цьому не можна. Доля і ми разом поставили людину, яка не відповідає завданню. Так і Нігматулін повинен піти. А замість Кучми повинна прийти людина, яка відповідає Україні. А ми підтягнемося під неї. А коли він так поводиться — він просто не має рації. Для лідера також дуже важливі моральні засади. Чим вище лідер, тим більше. І схоже, щодо цього нагорі не все гаразд. Чому я до Лазаренка ставлюся погано? Я вважаю, що в нього моральні засади зі знаком мінус. А особистість колосальна! Не дай Боже, до влади прийде — всіх потягне під лід.

«Д»: — А вам не простіше було б мовчати?

П.: — Я три місяці майже мовчав... Я взагалі вважаю, що велику частину конфліктів можна обійти, домовлятися, завжди можна це зробити, було б тільки бажання. А в нас незгода — відразу глухий кут. У країні завжди є перехідні режими. І я спочатку намагався це зробити. Не вийшло.

«Д»: — Чи не шкодуєте ви тепер, що написали того листа?

П.: — Я ні про що не шкодую. Тільки я вже зрозумів, що не зможу тут працювати...