Від «Ради при» — до...?

Громадська дискусія навколо проекту політичних перетворень, на жаль, залишила не розглянутими цілу низку важливих питань майбутнього функціонування політичної системи України. Зокрема, не були належним чином відображені на сторінках преси проблеми судової влади, обсягу повноважень і політичної відповідальності прем’єр-міністра, а також функціонування в нових умовах такої важливої складової державної влади, як система забезпечення національної безпеки, і зокрема координаційного органу зі згаданих питань при Президентові України.

Нагадаємо, що відповідно до 107 статті чинної Конституції Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України координує й контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони. Таким чином, саме від ефективності цього органу багато в чому залежить практична реалізація національних інтересів. Важливість чого в сучасному світі, що стрімко трансформується, незаперечна.

Органи, подібні до РНБО України, існують у більшості держав Центральної та Східної Європи. Зокрема, в Угорщині діє Рада оборони на чолі з президентом, яка відповідно до конституції перебирає на себе від державних зборів, президента й уряду республіки функції управління країною в умовах надзвичайного або воєнного стану (ст. 19 конституції Угорщини). У Болгарії президент очолює Консультативну раду з національної безпеки, статус якої визначається законом (ст. 100 конституції Болгарії). Президент Республіки призначає членів Вiча національної оборони Республіки Хорватії і є його головою (ст. 100 конституції Хорватії). Ст. 135 польської конституції свідчить: «Дорадчим органом Президента Республіки у сфері внутрішньої й зовнішньої безпеки держави є Рада Національної Безпеки». Ради безпеки діють у Росії, Білорусі, Туреччині.

Розглядаючи роль і функції РНБО України в новій політичній моделі, слід виходити, насамперед, з якісної зміни складу цього колегіального органу внаслідок політичної реформи. Згідно із Законом України «Про РНБО України» рішення приймаються Радою кваліфікованою більшістю у дві третини голосів. І якщо нині із 17 членів РНБО України (Указ Президента України від 21.08.2001 № 605/2001 з подальшими змінами) лише голова Верховної Ради України та президент Національної академії наук не призначаються Президентом України, то після можливих змін Конституції не залежати від Президента будуть щонайменше ще п’ять членів РНБО: прем’єр- міністр України, міністри фінансів, юстиції, економіки й екології. Більше того, згадані посадові особи в новій політичній моделі будуть вельми залежними від цілком самостійної постаті Прем’єр-міністра та його парламентської більшості, яка його обрала.

Таким чином, прем’єр-міністр України як представник політичної сили, що сформувала парламентську більшість, матиме можливість блокувати будь-які рішення РНБО України: з 17 голосів членів Ради він як глава Кабміну контролюватиме 5 голосів своїх міністрів, а як представник парламентської більшості — голос Голови Верховної Ради. Більше того, ще чотири нинішні члени РНБО України, а саме міністри оборони й внутрішніх справ, голова СБ України, а також голова Держкомкордону в новій моделі призначатимуться на свої посади за поданням незалежного від глави держави прем’єр-міністра України. А таким чином, будуть досить залежними й від нього. Близьку картину представляє і можливий розподіл голосів членів РНБО України за посадою (107 стаття Конституції).

Отож, одним iз результатів політичної реформи стане поява в РНБО України як мінімум двох центрів впливу: глави ради — Президента України й відповідального перед парламентом прем’єр-міністра України.

Іншими словами, Рада національної безпеки й оборони України після внесення змін до Конституції перетвориться з фактично консультативного органу при главі держави, переважна більшість членів якого практично абсолютно залежать від Президента, на єдиний конституційний механізм узгодження політичних позицій досить незалежних один від одного вищих керівників України — Президента, прем’єр-міністра і голови Верховної Ради.

Тут слід зазначити, що в разі переходу до парламентсько-президентської форми правління центр політичного життя, а відповідно й можливих конфліктів, зміститься з осі Президент — Верховна Рада України до трикутника Президент — уряд — Верховна Рада.

Відповідно, політичні перетворення можуть зробити РНБО України найважливішим непублічним центром підготовки і прийняття ключових політичних рішень, що не має хоч скільки б не було прямих аналогів ні в Україні, ні в країнах Східної Європи, крім Туреччини. Можлива широта трактування проблематики національної безпеки, а також відносна слабкість у сьогоднішній Україні практики залучення погоджувальних процедур при найглибших, ще візантійських традиціях тіньової політики, ще більш підвищують можливу майбутню роль РНБО України.

У цьому світлі вельми позитивним вбачається й те, що функціонування Ради національної безпеки й оборони спирається нині на розвинену нормативно-правову базу, що включає 107 статтю Конституції та Закон України «Про РНБО України», яка після певної корекції може забезпечити необхідну легітимність рішень, що приймаються.

Рада національної безпеки і оборони в новій моделі, можливо, набуде рис найважливішого політичного інструмента для Президента України. Головування на його засіданнях і визначення їх порядку денного за умілого використання може стати істотним важелем політичного впливу в умовах істотного зростання значення переговорних і погоджувальних механізмів опрацювання політичних рішень.

Кардинальних змін зазнає статус і функції секретаря Ради національної безпеки, який у новій ситуації може стати ключовою постаттю в площині реальної політики, котра володіє справді унікальними можливостями для успішного політичного посередництва, а в певних ситуаціях навіть арбітражу. Відповідним чином повинні змінитися й функції Апарату РНБО, а також рівень і якість їхньої реалізації. Адже саме секретар і підлеглий йому апарат значною мірою можуть забезпечити розв’язання надзвичайно важливих для майбутнього України завдань спадкоємності влади.

У даній статті ми не претендуємо на всебічне дослідження згаданої проблеми. Йдеться, скоріше, про привернення уваги відповідних фахівців до одного з неочевидних, але при цьому найважливіших результатів запланованої політичної реформи. Тим більше, що зміна ролі РНБО України в політичній моделі далеко не єдина подібна проблема.