АЛГОРИТМ ОПТИМIЗМУ

Перший прорахунок — швидкість реформ. Цей уповільнений і обережний рух шляхом соціальної трансформації в окремих аспектах дозволив суспільству зберегти стабільність і стійкість, але в багатьох інших призвів до тих втрат, які сьогодні фіксують соціологи. Однією з таких істотних втрат, які спостерігаються в суспільній свідомості, є втрата первинного демократичного ентузіазму. Сьогодні, після десяти років, значно в меншій мірі люди поділяють оптимізм з приводу розвитку демократичних інститутів, ніж це було в перші роки незалежності.

Такого ж роду втрати стосуються й формування української політичної еліти. Фактично протягом цих 10 років було втрачено першу демократичну хвилю політиків, які начебто розчинилися в загальній номенклатурній масі. Останній приклад прийняття закону про народного депутата, що забезпечує пільги порівняні з привілеями радянської номенклатури, зайвий раз свідчить, що сталося розмивання первинних демократичних установок багатьох політиків.

Абсолютно очевидно, що окремі втрати, якими супроводилися процеси трансформації, не визначали реформи загалом. При всіх складностях і проблемах Україна сьогодні вже інша країна. Вона нагромадила той негативний досвід невдач трансформації, який дозволяє їй вже сьогодні не припускатися багатьох помилок, допущених на перших етапах. Зрозуміло, це важкий і гіркий досвід. Але його важливість полягає в тому, що його накопичено при дотриманні трьох дуже важливих і позитивних умов: країна, допускаючи уповільнений рух шляхом демократичних реформ, проте, по- перше, зуміла зберегти свою державність, по-друге, зуміла уникнути істотних внутрішньополітичних і зовнішньополітичних конфліктів, які для багатьох пострадянських держав оберталися агресією та кровопролиттям, по-третє, зуміла зберегти міжнаціональний міжетнічний мир. Якщо оцінювати досвід тривалої трансформації з цього погляду, то потрібно визнати, що Україна вийшла з, мабуть, найважчого періоду перехідного розвитку без дуже багатьох істотних втрат, які пережили багато з пострадянських держав.

Якщо акцентувати увагу на одній з найголовніших помилок, яких припустилися в період соціальної трансформації, то це, звичайно ж, розтягнута в часі й суперечлива стратегія розвиткові економіки на основі приватизації державної власності. Цей дуже болісний і важкий процес, плоди якого ми починаємо відчувати лише в останній період розвитку країни, коли вже закінчилося падіння економіки і почалося поступове її зростання. Зараз вже на часі говорити не про приватизацію економіки, а скоріше про приватизацію держави. Зміна економічної моделі в нашій країні характеризується зростанням корупції, збереженням дуже істотних важелів впливу бюрократії на економіку. Цей процес приватизації держави (а йдеться практично про приватизацію кожного місця, пов’язаного з управлінням економікою) принципово ставить питання про необхідність націоналізації самої держави. На мою думку, головна дилема 10-річчя Незалежності в тому, чи вдасться повернути державі статус неприватизованого соціального інституту. Це зараз ключова проблема нашого розвитку.

Якщо говорити про придбання в період соціальних трансформацій, потрібно відзначити одну дуже важливу рису, яка вже сьогодні породжує надії на можливість подолання негативних явищ у економіці та соціальній сфері. У масовій свідомості, в свідомості більшості людей стався поворот від переважно споживчої орієнтації до орієнтації, пов’язаної з інтенсифікацією трудових зусиль, з пошуком відповідної роботи, з пошуком можливості отримання додаткових прибутків. Ще 5 років тому, коли ми питали людей, яких соціальних благ вам бракує, — то явно вираженою домінантою були блага, пов’язані з матеріальним споживанням. Вже сьогодні на перші місця виходять брак, нестача соціальних можливостей, пов’язаних із шансами працювати з повною самовіддачею. Це, можливо, революційний переворот у масовій свідомості, який є навіть більш важливим, аніж декларативна підтримка ринку та демократизації в 1990-91 роках. Саме цей процес інтенсифікації трудових зусиль при споживчій дисципліні, як правило, виводив на економічне піднесення держави, що переживали подібні періоди перехідного розвитку.

Нарешті, хотілося б звернути увагу на дуже важливу оптимістичну рису нинішньої соціальної ситуації. Дані наших досліджень показують, що найбільш важким, найбільш психологічно провальним, з погляду масових оцінок, був 1998 рік. Цей рік, можливо, був роком найпохмурішого і найпесимістичнішого ставлення людей до соціальної дійсності. Але, вже починаючи з 1999 року, з’явилися перші боязкі тенденції поліпшення соціального самопочуття, які до 2000 року зміцнилися, і це триває й понині. А це означає, що настав період певної соціальної адаптації: люди стали розглядати соціальну ситуацію, котра склалася, не як соціальну катастрофу та кризу, а як таку, яка є їх власним середовищем існування, в якому вони самі повинні щось зробити для того, щоб поліпшити своє життя. Враховуючи ці тенденції (з одного боку, всезростаючу потребу в інтенсифікації та нарощуванні трудових зусиль, і, з іншого боку, поліпшення соціального самопочуття) можна говорити про те, що в 10-річної України є серйозні перспективи для того, щоб наступні ювілеї приносили нам набагато більше оптимізму.