Філософія сучасного злочину

Про результати своїх досліджень і спостережень у цій галузі «Дню» розповів доктор медичних наук, професор, лауреат Держпремії України Володимир ВОЙТЕНКО.

— Що, на вашу думку, є витоками злочинності?

— На паркані біля станції метро «Петрівка» можете побачити напис «Смерть багатим!», а під парканом бабусю з простягнутою рукою. «Буревісник революції» М. Горький вважав: «Человек выше сытости!» Це неправда. Вище ситості лише той, хто ніколи не голодував. Хронічний брак «ситості» радянщина списувала на вигаданих ворогів. Нині, усвідомивши, що ворогів нема, «совок» захотів нарешті «поїсти од пуза»: пішов красти й грабувати, бо совісті не мав, а страху позбувся. Спалах асоціальності не в останню чергу є і реакцією на примусову гіперсоціальність минулих років. Безсилля влади, не здатної захистити громадянина на засадах рівності перед законом, спонукало його шукати рівності перед беззаконням. Потужним чинником асоціальності — відтак і криміналу — є також відсутність того, що вчені називають міфом: надіндивідуальної об’єднавчої ідеї. Комуносоціалісти, як завжди, шукають ворогів (МВФ, НАТО, Галичина). Демократичні сили мають достойні гасла, але ще не піднесли їх до рівня дієвої ідеології.

Отже: хліб і м’ясо, міцна влада, професійні правоохоронці й загальнонаціональна ідея — чотири складники суспільства, яке може подолати злочинність. Це, зрештою, загальновідомо.

— Однак кримінал не сходить нанівець і в тих державах, в яких перелічені чинники наявні.

— А це як подивитися. В Українській РСР за 1991 рік на 1 млн. населення зафіксовано 87 убивств, а в Швейцарії 12, тобто в 7 разів менше. Одначе на 1 млн. мешканців УРСР мала 207 самогубств, а Швейцарія — 244. До самогубства спричиняє розбіжність між тим, що людина має, і тим, на що сподівається (в особистому житті, кар’єрі тощо). Навіть швейцарці не мають усього (мабуть, за нашими вимірами, хочуть забагато). Економічні й суспільні напруження призвели до збільшення в Україні кількості самогубств — «одномоментних» (отрута, петля, пістолет) і тих, що тривають у часі (алкоголь). Спричинена цим смертність віддзеркалює суспільну дезадаптацію (втрату рівноваги в стосунках людини з власною душею та іншими людьми). Досягаючи критичної позначки, дезадаптація провокує злам соціальних регуляторів поведінки й суспільну деградацію — кризу сім’ї (кинуті й позашлюбні діти, проституція, венеричні хвороби) і кримінал (зокрема, вбивства й наркоманію).

— Якою є кримінальна географія України згідно з вашими дослідженнями?

— Кримінальна мапа України є строкатою. Показники дезадаптації й деградації найменші в західних регіонах. У напрямку на центр — північ зростає кількість соціального невлаштування (тих, що п’ють і вішаються); «рекордсмени» — Полтавщина, Чернігівщина і особливо Сумська область. Далі набирає силу деградаційний фактор (кримінал і розпуста). Він вгризається в Україну по лінії Одеса — Луганськ і на південь від неї. Гнітючою є ситуація в Миколаївській, Запорізькій і Дніпропетровській областях. До речі, саме із цієї зони до Києва приїхали багато найвищих державних урядовців. Мене це бентежить.

— А ситуація в столиці?

— Вона є парадоксальною: невисокий рівень дезадаптації (такий, як на заході) і високий рівень деградації (такий, як на півдні та сході). Це засвідчує розквіт організованої злочинності. Київський кримінал приростає насамперед за рахунок тих, що занадто добре «адаптувалися» до нинішнього безвладдя і чинять зло не з горя, не здуру, не «по п’яні», а свідомо й холоднокровно.

— Ми говорили про соціально-демографічний вимір злочинності. Яким є еволюційне підгрунтя криміналу й сучасна «філософія злочину»?

— Інстинкти й рефлекси, з якими народжується дитина, важать багато. Проте людина, на жаль, має завеликий мозок, який не дозволяє дотримуватися наперед визначеної моралі й поведінки. Усі вовки моногамні, усі павіани мають гарем. А ми, люди, моногамні чи полігамні? Серед тварин нема злочинців. Тварини мають стандарти поведінки на інстинктивно-рефлекторному рівні. Коли вовк їсть зайця, то це не злочин стосовно зайця. Коли вовки, олені, лебеді б’ються за самицю чи територію, то вони не вбивають одне одного. Проте люди, конкуруючи між собою і на біологічних, і на соціальних засадах, творять безмежний «репертуар» поведінки. І в ньому завжди існує принципова можливість убивства — наприклад, убивства на війні чи через смертну кару злочинця. Тобто вбивство як таке вважається припустимим. Злочинність — це недолік, невід’ємний від сутності людини. І ця сутність погано піддається регулюванню, — коли безнадійно закоханий убиває себе або «об’єкт» свого кохання, — це не регулюється. Можливо, у чомусь і правий Достоєвський, який проголосив: «Широк человек! Я бы сузил». З точки зору еволюціоніста ми, люди, найкращі, але з точки зору криміналіста нам від того найгірше — «горе з розуму».

— Яким ви бачите майбутній «розвиток» злочинності?

— Усі злочини можна поділити на кілька типів. Перші — ті, що зумовлені неправедними способами задоволення природних потреб (крадіжка хліба чи ковбаси, згвалтування чи проституція). Злочини цього типу зійдуть нанівець. Другі — кримінал, пов’язаний із задоволенням потреб, які не є природними, але мають безумовне біологічне підгрунтя (алкоголізм і наркоманія). Третій тип — злочини, зумовлені соціальними чинниками, які, одначе, не суперечать біології людини. Їх підмурок — потреба бути вищими, ніж інші. Люди рівні перед Богом і законом, але не рівні між собою. Можна вивищитись нормально, — ставши славетним артистом чи олімпійським чемпіоном. І кримінально, — вкравши мільйон або високу посаду. Другий і третій типи безсмертні, але підлягають регуляції. Наступний різновид — збочені пошуки рівноваги між біологічними та соціальними рушіями поведінки. Еволюція нагородила нас двома життєвими стратегіями: індивідуально-людською та колективно-мурашиною. Зазирнемо до мурашника й побачимо «вождя» (матку) і підлеглих (робітників, воїнів, няньок, прибиральниць, сторожів). Попри свої інтелектуальні можливості, людина може гарно почуватися в «мурашнику» (в орді Чінгіз-Хана, російській общині чи в радянському колгоспі). Проте найбільш досконалою (і водночас найбільш соціально збоченою) є організована злочинна група. Вона має свою ієрархію та спеціалізацію (бос, технарі, бухгалтери, правники, кілери, охоронці тощо), але в ній є те, що принципово відрізняє мафіозний осередок від колгоспу: бандитська престижність, жорстка дисципліна, кругова порука всередині і змобілізована ворожість до всього, що зовні. До речі, такою була й намагається відродитися легальна мафіозна структура, яка існувала у вигляді ВКП(б) — КПРС.

Останній тип криміналу зникне тим раніше, чим скоріше людство наблизиться до тотальної демократії, коли збагачення не буде передумовою влади, а влада — джерелом збагачення.

P.S. Звичайно, злочинність має багато вимірів, і, можливо, деякі думки пана Войтенка мають дискусійний характер. Редакція пропонує фахівцям різних галузей висловити свої погляди на цю проблему по телефону 414-98-20.