<B>На гріш амуніції, на карбованець амбіцій</B>

Міжнародний арт-фестиваль, що змінив більш прозаїчні та простодушні арт-ярмарки в «Українському домі», вже третій рік поспіль проголошується його організаторами як найважливіша та найреспектабельніша подія художнього сезону.

У грандіозності й помпезності витівці президента Асоціації арт-галерей України Віктора Хаматова, дійсно, не відмовиш. Акція приголомшує уже своїм масштабом, але подолавши мимовільний трепет і помандрувавши закутками помпезної будівлі, трохи приструнюєш ейфорію, що старанно збуджували в тобі прес-релізи та пишні декларації організаторів. Бо домінує в Українському домі все-таки «офісний» живопис і «кабінетна» скульптура. Можна, звичайно, погодитися з шановним Миколою Жулинським, який заявив на відкритті, що арт-фестиваль демонструє колосальний потенціал нашого мистецтва, яким ми вразимо цивілізований світ

у III-му тисячолітті, але, даруйте, в обозі, з яким ми туди рухаємося, навалено й чимало строкатого, квазіепатажного, снобістського та хвалькуватого мотлоху. Принаймні одна з іноземок на вернісажі дала експозиції вбивчу рецензію: «Секонд-хенд». Напевно, сказано занадто категорично, однак, подумати над цим діагнозом варто. Адже, на жаль, у наших традиціях маскувати глобальністю завдань і запевнень недосконалість і недбалість. Як там говорив пролетарський вождь? Краще менше та краще?