Зустрінемося після виборів

Завершення річних зборів Європейського банку реконструкції та розвитку оголило два майже суперечливі моменти: об’єктивну соціально-економічну реальність України та ілюзії вищих посадових осіб держави, які всіляко підтримуються офіційними засобами масової інформації.

Рідко який захід із часу незалежності України супроводжувався таким підлабузнюванням до гостей. Досить звернутися тільки до пасажів із виступу Президента перед Радою керуючих ЄБРР на засіданні в Палаці «Україна» 11 травня. Сам факт проведення цього планового заходу Президент охарактеризував як «довіру до України», «приналежність України до цивілізованого світу» тощо. До речі, окрім пропагандистського галасу про добробут в Україні, в ході форуму мали місце й відверті поради, які межують із вказівками, що саме потрібно робити ЄБРР в Україні. І це адресувалося міжнародній фінансово-кредитній організації з боку країни, яка безперервно перебуває у становищі прохача.

У країнах Західної Європи й розвиненого світу існує вельми укорінене сприйняття України, яке складно похитнути проведенням річних зборів ЄБРР. Передусім це країна, яка хоч територіально й розташована в Європі, але залишається на узбіччі процесів реформування економічної сфери. І наявність негативних рейтингів, складених найрізноманітнішими міжнародними організаціями, є логічним підтвердженням цього.

Мізерний рівень іноземних інвестицій, який свідчить про непривабливість держави, має і зовнішні атрибути. Досить пригадати, що облігації зовнішньої позики розміщені під найвищі (навіть для країн перехідної економіки) відсотки, збируваність доходів бюджету проблематична, а ліквідація заборгованості щодо зарплатні та інших соціальних виплат не має реального механізму. Україна очолює списки найбільш несприятливих країн у плані політичного й економічного ризику, що аж ніяк не додає привабливості в очах інвесторів.

Постійні матеріали в іноземних засобах масової інформації про розквіт корупції та злочинності в Україні також не поліпшують ставлення до України з боку міжнародних фінансово-кредитних організацій і приватних інвесторів. На жаль, нині значні кошти можуть вкладати в Україну або шукачі гострих відчуттів, або структури, чий капітал має недостатньо чисте походження і не може бути вкладений у країнах Заходу, з більш жорсткою системою контролю.

Зняття всіляких обмежень у спробі залучити іноземний капітал призводить скоріше до ущемлення національних комерційних структур, аніж до залучення додаткових інвестицій. Тут можна навести приклад зняття всіх обмежень у діяльності в Україні банків із 100-відсотковим іноземним капіталом, яке було приурочене Національним банком до зборів ЄБРР.

У країнах Заходу пам’ятають про наявність в Україні найбільш розвиненої в регіоні тіньової економіки, так само як і про витікання національного капіталу за кордон. Анонімні валютні рахунки аж ніяк не стали засобом легалізації тіньової економіки, а виступають більшою мірою як засіб її розвитку.

Окрім усього іншого, в Західній Європі не забули і не забудуть ще дві речі. Про надання безпрецедентних пільг південнокорейському «ДЕУ», що викликало негативну реакцію в європейських країнах. І про раптовий наплив родинних почуттів та велику любов до російського капіталу, яка найбільше розцвіла під час останнього візиту Президента України в Росію. І навіть ритуальне висунення Бориса Березовського, зроблене Президентом України, витлумачено за рубежем як реверанс передусім російському капіталові.
Країна, яка під вивіскою «багатовекторності» зовнішньої політики має на увазі безперервну зміну орієнтирів, не є прикладом стабільності і не може виступати як центр тяжіння іноземного капіталу. До речі, цілком можна побудувати модель, за якої в Україні могли би пройти збори російських (албанських, монгольських та ін.) банкірів, і посадові особи держави з тим же завзяттям запевняли б учасників в пріоритетності економічної співпраці саме із цими країнами. Країна, яка постійно перебуває в активному пошуку нового партнера, не може викликати особливого ентузіазму в досить консервативних бізнесменів Заходу.

Стосовно конкретних позитивних результатів, то безперечним досягненням є підписання угоди про надання Україні двох грантів на проект «Укриття» Чорнобильської АЕС у сумі більше як $100 млн. Окрім цього, ЄБРР і далі надаватиме кредитні лінії для малого і середнього бізнесу (обсяг другої лінії становить $120 млн.). Такі компанії, як «Укррічфлот», «Оболонь» і «Світоч», мають реальні шанси для отримання фінансової підтримки ЄБРР. Банк виявляє також зацікавлення і щодо вкладень в інфраструктуру — енергетику, телекомунікації та в міські проекти. Українські бізнесмени поспілкувалися «живцем» зі своїми західними колегами, що, безумовно, корисно. Нарешті, прості кияни, безсумнівно, вдячні щорічним зборам ЄБРР за відносний порядок на вулицях і деяке впорядкування центру міста. За всієї неадекватності пропагандистського оформлення й отриманих результатів — це все ж краще, аніж якби не було результатів узагалі.

Уся сукупність ритуалів, котрі супроводжували щорічні збори ЄБРР, дозволила керівництву банку і приватним західним бізнесменам відчути ту хитку основу, на якій тримається офіційна видимість економічного і політичного благополуччя в Україні. І що більше офіційні особи, починаючи із Президента держави, намагалися переконати учасників форуму в тому, що в Україні «все гаразд», то менше це викликало довіри.

Водночас Україна дійсно є дуже перспективним ринком для іноземного капіталу, і ця істина ні в кого не викликає сумнівів. Будучи людьми практичними і здатними прораховувати безліч ходів наперед, учасники річних зборів ЄБРР, безумовно, придивлялися до України і отримали про неї певне уявлення. Однак при цьому в них виникло і чимало запитань, які будуть зняті лише після президентських виборів 1999 року. Тільки після них можлива реальна увага до економіки з боку владних структур, що позначиться на економічному розвитку держави і на притоку в країну іноземного капіталу. Більшість учасників проведеного заходу розглядають Україну як перспективний ринок саме післявиборної пори.