Неначе дзвін, неначе флейта
Нам хотілося б, звичайно, щоб своє п'ятдесятиріччя він відзначав із нами - у місті, де вчився в консерваторії, де ще студентом-четвертокурсником став солістом столичної опери, де його майстерність зростала від партії до партії і досягла того рівня, коли стала потрібною не тільки нам, а й за кордоном. На жаль, у ці липневі дні видатний український співак Анатолій Кочерга не зміг приїхати до Києва з Відня, де останнім часом живе й працює: за підписаним раніше контрактом він мусить у день свого 50-річчя виступати далеко від міста, де починалося його мистецьке сходження. Про могутній, глибокий бас тоді ще молодого митця Анатолій Сулименко писав у журналі "Український театр": "Його голос буває ніжний, як флейта, і могутній, як дзвін на сполох, він гримить, підноситься, лине високо в небо, заповнює собою театр і вашу душу і довго ще звучить вам, коли ви йдете з театру додому". Відомий театральний критик відзначав не тільки вокальну, а й акторську майстерність співака, вміння створити на сцені яскравий людський характер.
Анатолій Кочерга працював з різними режисерами - Дмитром Смоличем, Дмитром Гнатюком, Володимиром Бегмою. Та найбільше ролей готував з Іриною Молостовою.
Ірина Олександрівна згадує:
- Толя щасливо уникнув того періоду входження в театр, який жартома визначають реплікою "Кушать подано!" Він одразу посів у колективі провідне місце. Молодий артист дивував здатністю мислити на сцені, підпорядковувати створюваному образу кожне слово, інтонацію, жест.
А ці образи були різними і часто навіть протилежними, як, скажімо, величний духовний пастир Сильвестр з "Ярослава Мудрого" - та розбещений і заздрісний Володимир Галицький з "Князя Ігоря", шляхетний Гремін з "Євгенія Онєгіна" - та пройдисвіт Базіліо із "Севільського цирульника". До речі, ось як сам співак розповідав про цього сценічного героя: "Коли я співав основну його арію, то хотів показати, що таке поговір... І фігурою, і голосом, і наростанням звуку, і виростанням усієї своєї постаті я хотів показати, що воно таке, у що виллється. Починав співати сидячи, дуже зібраний - в грудочку, я б сказав. А потім, у міру наростання арії, я підводився і руки в мене витягувались. На моїй одежі короткі рукави, і коли я витягував руки, то вони були напівоголені. Виходило, що я вже вилізаю зі свого вбрання - і щось таке неймовірне, страшне виростає з цього поговору..."
Його Досифей в опері Модеста Мусоргського "Хованщина" був, радше, статичним, аніж сповненим динаміки, але артист сповнював цього фанатика внутрішньою енергією такої сили, що вірилося: за цим проводирем люди ладні піти навіть у полум'я, згоріти заради своєї віри.
Дивовижний пластичний малюнок знайшов Анатолій Кочерга для Мефістофеля з "Фауста" Шарля Гуно. Високий на зріст, співак ніби ставав ще вищим, лінії тіла здобували несподівану різкість, що загадково поєднувалася з вкрадливою м'якістю сатанинських рухів.
Постаті своїх сценічних героїв співак виліплював графічно-чітко й водночас рельєфно. Недарма їх порівнювали з героями полотен художника Миколи Реріха чи скульптурами Павла Антокольського.
Ті з київських митців, хто мав можливість слухати Анатолія Івановича в останні роки за кордоном, відзначають, що він, сповна використавши співпрацю з найвидатнішими диригентами світу й педагогами, опанував тонкощі школи бельканто. Його творчість набула довершеності й блиску. Він бажаний гість на найкращих оперних сценах світу. Здійснює чудові записи, за які вже дістав різні міжнародні відзнаки.
У травні минулого року Анатолій Кочерга взяв участь у черговому концерті Євробачення - одному з тих, які щороку влаштовує видатний диригент Клаудіо Абадо в найбільших містах та столицях різних країн. У супроводі Берлінського симфонічного оркестру артист співав рахманінського Алеко. Концерт відбувався у Маріїнській опері в Санкт-Петербурзі. Побувала на ньому й Ірина Молостова. Її вразив не стільки надзвичайно гарячий прийом публіки, якого вона очікувала, скільки те, що проти прізвища Кочерги стояло в програмці "український басист". Як виявилося, співак ніколи не забуває це підкреслювати.
Режисер і актор потім довго говорили про Україну, про Київ, про спільну роботу, про партії Пимона й Бориса Годунова, що їх він виконуватиме на сцені "Метрополітен-опера" у виставі, яку диригуватиме один з найвидатніших маестро сучасності Валерій Гергієв. А готувати ці партії співак почав ще тоді, коли був солістом Київської опери. Це про них він сказав: "Такі ролі, як Пимон, Борис, Досифей, дуже глибокі, дуже складні - і психологічно, і вокально - партії, які треба шліфувати все життя..."
Він так і робить. Як постійно продовжує вдосконалювати чимало інших найскладніших партій світового оперного репертуару. Тож давайте сьогодні хоч здалеку поаплодуємо йому за цю важку, подвижницьку мистецьку працю.
