Більше розвідок. Хороших і різних
Критика в бік Головного управління розвідки Міністерства оборони, до якої вдалися останнім часом деякі засоби масової інформації, може супроводжувати роботу цієї вкрай важливої для Міноборони й для держави в цілому структури постійно, якщо не вдасться розв'язати низку принципових питань.
Ніхто не звинувачував би стратегічну військову розвідку в тому, що вона робить не свою справу, якби в країні існував закон про розвідку, який на державному рівні визначив би зовнішні функції розвідслужб різних відомств - СБУ, МО, Держкомкордону, Митного управління, Міністерства фінансів тощо. Саме закон має встановити - де, якими силами та засобами цим службам працювати. Свого часу, коли я очолював оперативну групу зі створення стратегічної військової розвідки, а потім обіймав посаду першого заступника тоді ще Головного управління військової розвідки, яке створювалось у складі Міністерства оборони, розбудові законодавчої бази для діяльності цієї стратегічної військової розвідки приділялася особлива увага. Тоді з'явилися указ Президента "Про створення ГУВР МО" та постанова Кабінету Міністрів України про створення навчального закладу, який готував би фахівців розвідки. Разом з іще кількома офіцерами ми розробили "Положення про апарати військових аташе", як про підрозділи, що виконують представницьку й інформаційну (в межах міжнародних норм) функцію. Одразу після цього разом із фахівцями з СБУ, Держкомкордону, Адміністрації Президента України ми почали розробляти проект закону про розвідку. Але, мабуть, ті, хто очолив військову розвідку пізніше, вирішили, що закон - це не головне. Попри повагу до державницької позиції колишнього начальника ГУР Олександра Скіпальського не можу відкинути й того факту, що він, ставши депутатом і увійшовши до парламентського Комітету з питань оборони, так і не домігся ухвалення вкрай потрібного закону про розвідку.
Цей закон має закласти в Україні підвалини справді ефективної розвідувальної спільноти, що є однією з ознак демократичності країни. Скажімо, в США така спільнота об'єднує розвідувальні органи 12 відомств, у Росії - 5, в інших країнах - від 5 до 11. Існування розвідувальної спільноти, що складається зі структур різних відомств, і де начальник стратегічної військової розвідки має представляти інтереси найвищого військово-політичного керівництва держави і свого відомства - Міністерства оборони, кладе край монополії на інформацію, яка подається на розгляд державного керівництва - а отже й можливості маніпулювати поглядами уряду. Крім того, одна розвідструктура не спроможна отримувати й обробляти повну інформацію в тій чи іншій ділянці. Нарешті, якщо, скажімо, Міністерство оборони ухвалюватиме рішення на основі інформації, яку постачатиме СБУ, хто відповідатиме за можливі прорахунки?
Створення розвідувальної спільноти та її законодавче оформлення слід доповнити й формуванням відповідного профільного парламентського комітету, який би контролював структури зовнішньої розвідки, в тому числі їхні фінанси.
Ще одна перешкода ефективній діяльності стратегічної військової розвідки - штучне поєднання Управління військової розвідки зі службами, котрі в мирний час розвідкою не займаються, але мають доступ до розвідувальної інформації. Коли міністр оборони України своїм наказом створив оперативну групу розбудови ГУВР (Головного управління військової розвідки), керівництво та деякі офіцери розвідуправління Головного штабу ЗСУ всіма можливими засобами намагалися перешкодити його створенню, стверджуючи, що Збройним Силам України вистачить структури навіть не в складі ГШ, а в складі оперативного управління. Цьому протистоянню можна запобігти, якщо ГУР (особливо на етапі становлення) розбудовуватиметься відокремлено від інших видів військової розвідки (які в мирний час перейняті переважно бойовим вишколом), як глибоко законспірований мобільний організм, підпорядкований безпосередньо Міністрові оборони та його першому заступникові - начальникові Генерального штабу, а не поєднувати в собі як стратегічну, так і тактичну військову розвідку.
Напрямки розбудови розвідки мають визначити не генерали та преса, а держава - на підставі законів, на ґрунті рішень відповідних комітетів у законодавчій та виконавчій гілках влади. Поки що становлення та розвиток військових спецслужб великою мірою залежить від особистих поглядів тих людей, хто на даному етапі впливає на процес ухвалення рішень у Міністерстві оборони.
