«Український прорив»: iмунiтет уряду або путiвник для держави?

Учора на зустрічі з інвесторами Юлія Тимошенко назвала дату, коли, на її думку, буде затверджена програма діяльності уряду. За її словами, це 5 лютого. Передбачається, що спочатку депутати заслухають послання Президента, а вже потім вiдбудеться голосування за програмою. «Я скажу, ми маємо намір міняти все», — повідомила прем’єр інвесторам.

Куди прориватиметься країна на чолі з урядом Юлії Тимошенко? У принципі, з програмою зі сміливою назвою «Український прорив: для людей, а не для політиків» може ознайомиться будь-який користувач інтернету. Конкурентна економіка, екологічна безпека та інвестиції. На цих трьох китах і триматиметься урядова програма дій, — переконує прем’єр- міністр. Але чи дійсно програма така хороша, як про це заявляє Юлія Володимирівна?

Днями до газети надійшов лист від Миколи Івашиненка з Дніпропетровська. Ось невеличка цитата із нього: «Вгорі», з ініціативи Ю.В.Т., почався процес обговорення життєвості «Українського прориву» — програми уряду. Документа, який може стати підґрунтям для благополуччя нашого з вами життя. Але може і не стати... Допоможіть народові України зрозуміти, що до чого».

Ми запитали в експертів «Дня»: чи має шанс урядова програма стати реальним путівником для країни на найближчі роки або все ж амбіційні плани голови Кабміну так і залишаться нехай красивою, але все ж-таки декларацією?

Анатолій МЕЛЬНИЧЕНКО, політолог, м. Житомир:

— У програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків», затвердженій нещодавно Кабінетом Міністрів України, є багато позитивного. Мені дуже подобається, що в першому розділі виписана проблема становлення громадянського суспільства в Україні. Ця частина так і називається «Громадянське суспільство». Такий підхід, на мою думку, є надзвичайно важливим. Тому що, коли говорити про економічні проблеми, вони серйозні, але без закладення фундаментальних основ і здійснення всіх реформ iз формування громадянського суспільства решта буде просто розмовами. І надзвичайно важливим є те, що в Програмі закладено, що держава створює певні умови для розвитку громадянського суспільства. Є пункт, який так і називається — налагодження плідного діалогу між владою, неурядовими організаціями і громадянами. Раніше цього не вистачало. Ще одним позитивом вважаю, що в ній є великий перелік змін до чинного законодавства з цих питань. Практично згадується весь законодавчий ряд, який був прийнятий за роки незалежності України, — а це 16 років діяльності Верховної Ради. Є також великий перелік законів, щодо розробки яких уряд бере на себе зобов’язання. Тобто йде законодавче закріплення як формування громадянського суспільства, так і становлення правової держави в Україні. Є, скажімо, у цій програмі багато неконкретних моментів, багато загальних фраз. Наприклад, у розділі «Високоякісна і сучасна освіта» закладений пункт, який для мене незрозумілий і виглядає декларативним. «Діти дошкільного віку мають бути охоплені різними формами дошкільної освіти». Упровадження випереджаючого підвищення заробітної плати працівникам освіти не конкретизовано ні в термінах, ні стосовно орієнтирів — по відношенню до заробітної плати у промисловості чи загалом до суб’єктів економіки. Тобто немає конкретики. Інший момент програми, який також заслуговує на увагу, — формування державного замовлення на освіту вищих ступенів відповідно до потреб суспільства та забезпечення його фінансування з бюджету. Питання — скільки буде виділено коштів, яким буде відсоток, запланований на це замовлення, в які терміни буде виконано це надзвичайно важливе стратегічне завдання? У розділі «Сучасна європейська держава» записаний суттєвий стратегічний момент, що адміністративно- територіальна реформа назріла в Україні й що ми будемо виступати за створення системи: «регіон—район—громада». Це теж є певною декларацією, тому що передбачає зміни в Конституції. У свою чергу це тягне за собою необхідність визначення у часі, питання конституційного референдуму. Проте позитивом є те, що Кабмін береться за ініціювання розробки змін до законодавства про референдуми. Тобто програма уряду грішить загальними фразами. Щодо засобів масової інформації, наприклад — у плані сприяння самоорганізації журналістського середовища, ця теза не конкретизована. Проте, за великим рахунком, у програмі значно більше позитивного, ніж негативного. Щодо останнього, то це, насамперед, відсутність термінів виконання, сум коштів, які виділятимуться.

Стосовно питань розвитку національної економіки нинішнім урядом поставлені досить амбітні й актуальні завдання. Для прикладу, такий пункт: забезпечення створення умов для реалізації людського потенціалу нації відповідно до європейських стандартів. Я думаю, що це той вектор і та планка для українського суспільства, до яких ми повинні прагнути. Тут орієнтири уряду визначені чітко. Разом з тим, знову немає конкретних термінів їхнього досягнення та алгоритму вирішення цих стратегічних питань. З позитиву можна також відзначити, що уряд бере на себе зобов’язання боротися з інфляцією як одне з першочергових. Сьогодні інфляційні очікування дуже потужні — це стосується, в тому числі, падіння курсу долара. Економічний блок програми розписаний досить потужно і вдало, хоча не визначено конкретних термінів і виконавців. А ле маємо фактично тільки проект програми, який буде допрацьовуватися з урахуванням пропозицій Президента України, розглядатиметься у комітетах Верховної Ради, коригуватиметься народними депутатами. Стратегічне бачення розвитку держави в уряду є. Конкретизація можлива на другому етапі її прийняття, бо програма уряду може бути затвердженою або не затвердженою Верховною Радою. Але все одно це серйозні наміри.

Юрій КОДЕНКО, аспірант кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка:

— Як людина, яка звикла досліджувати першоджерела, я нашвидку ознайомився з розміщеним у інтернеті, допрацьованим варіантом проекту програми дій уряду Юлії Тимошенко з урахуванням президентських пропозицій, і можу зазначити — загалом документ досить грамотно й логічно вірно складений, хоча за змістом є дещо еклектичним з погляду його реалізації. Безперечно, він таким і має бути, оскільки команда нового прем’єр-міністра спробувала з’єднати воєдино відразу дві передвиборнi програми — і НУ-НС, і БЮТ. Так, їхній зміст дещо схожий, але, на мою думку, дуже непросто було розробникам програми поєднати праві ідеї пропрезидентської сили з лівацькими гаслами, якими рясніла передвиборна платформа політичної сили Юлії Володимирівни. Важко схрещувати солідаризм Тимошенко і класичний лібералізм, який сповідується українськими правими. Якщо судити за змістом проекту програми дій уряду, то доходиш очевидного висновку: дійсно, програма на перший погляд являє собою набір гасел. Але при більш детальному ознайомленні починаєш відчувати, що цей набір якраз і являє собою цілісну систему першочергових заходів, на яку так давно чекає українське суспільство, яке втомилося від напіванархії влади в державі. Сьогодні Україні терміново потрібен прорив у всіх сферах діяльності, і це не просто гарні слова, — адже світ такий динамічний, що ми зі своїм тупцянням на місці дуже скоро опинимося на задвірках сучасної цивілізації. До негативних моментів запропонованої українцям програми варто віднести мінімум уваги до реформування адміністративного устрою нашої держави та її судової системи. Зміни, які мав намір втілити в життя Роман Безсмертний у ході знехтуваної суспільством 2005 року адміністративно-територіальної реформи, i є, по-моєму, тією наріжною основою для перетворень у країні. З подібних перетворень, як показує досвід постсоціалістичних країн Східної Європи, починали всі успішні реформатори останнього часу. Адже саме розмежування політики і питань адміністрування у виконавчій владі є сутністю реформи місцевого самоврядування, — в наших реаліях це називають другим етапом конституційної реформи. Необхідно чітко визначити повноваження всіх владних структур на місцях і в центрі, скоротивши чисельність чиновницького апарату, який розрісся за період незалежності в два з половиною рази в порівнянні з вісімдесятими роками минулого сторіччя. Що стосується змісту судової реформи, то в проекті урядової програми мало уваги приділено реальному механізмові збільшення прозорості в питаннях призначення кадрів на суддівські посади. Мабуть, розробники програми вирішили, що подібні нововведення — компетенція виключно Верховної Ради. Хоча суспільство давно чекає від державних мужів і відповідальних політиків принципово нових ініціатив, які могли б стати своєрідними локомотивами на шляху до кардинальних змін у країні. Позитивними сторонами проекту програми є методи реформування, що пропонуються у вугільній галузі — власне, вони є розвитком тих ідей Тимошенко, з якими вона дебютувала у виконавчій владі на посту віце- прем’єра з ТЕК в уряді Віктора Ющенка. Добре, що зміст проекту не відірваний від нинішніх реалій: комплекс заходів із реформування ЖКГ відштовхується від сьогоднішніх проблем у цій сфері, достатню увагу приділено проблемам вітчизняної освіти і науки, медицини. Передбачено ряд важливих заходів щодо вдосконалення міжбюджетних стосунків між центром і територіями, що повинно наблизити владу до розв’язання конкретних проблем на місцях. Це дозволить обивателеві власними очима побачити — яким чином витрачаються гроші, які з нього справно стягують як податки. Підбиваючи деякі підсумки власним словам, варто підкреслити головну думку: запропонований набір заходів проекту програми, в принципі, недосконалий, оскільки немає розумних меж у даному напрямi для людської думки за визначенням. Але те, що запропонувала співвітчизникам Тимошенко, насправді потрібно вважати дійсно унікальним шансом для українців, як порівняно молодої нації. Упевнений у тому, що Юлія Володимирівна — справжній патріот своєї держави, спроможна докласти максимум зусиль на втілення озвучених ідей, і за 5—10 років Україна зможе досягнути помітних успіхів на шляху до поліпшення життя як всередині держави, так і у зміцненні позицій країни на міжнародній арені. Схоже, що комплекс заходів урядової програми спроможний мобілізувати український народ і стати по- справжньому національною ідеєю для громадян.

Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, м. Хмельницький:

— У незалежній Україні після ліквідації планової економіки, гіперінфляції 1992— 1993 років і «кримінальної» приватизації питання комплексного планування соціально-економічного розвитку постійно втрачало методичну основу і сприймалося, швидше, в якості політичного ритуалу, ніж серйозного державного заходу. З часу помаранчевої революції в країні остаточно закріпилася ця практика — підмінювати питання стратегічного планування популістськими гаслами. Якщо порівняти інавгураційну промову Віктора Ющенка з програмами діяльності урядів Юлії Тимошенко 2005 і нинішнього років, то можна помітити, що їх писали не стільки фахові планувальники, спираючись на ресурсну базу країни, скільки політтехнологи, орієнтуючись на перспективи наступної виборчої кампанії.

Загалом, треба визнати, що сьогодні в українській політиці прогресують такі антидемократичні технології, як елітаризм у сфері прийняття стратегічних рішень і популізм у сфері комунікації влади з електоратом. Цьому сприяють як тотальна відірваність правлячого класу від суспільства, так і катастрофічна культурна деградація населення. Уже сама назва програми «Український прорив: для людей, а не політиків» фактично засвідчує, що правлячий клас уже давно здійснив прорив до висот споживання світової цивілізації і вимушений визнати, що по дорозі втратив народ.

За змістом безпосередньо програма діяльності уряду повинна була б називатися преамбулою (декларацією про наміри), що має передувати справжній програмі (в якій мають бути зафіксовані чіткі механізми, ресурси та терміни, виділені для розв’язання проблеми).

На жаль, у цьому документі так і не розтлумачена його дивна назва. Залишаються незрозумілими мета та напрям прориву українських людей (а не політиків), для яких, власне, мають працювати «коаліціянти». Замість конкретики — банальні до неподобства тези про право на вільний розвиток особистості, що поки що у більшості громадян асоціюється зі значним скороченням населення, моральною деградацією та відсутністю гарантій на гідне життя.

Цікаво, яким чином і коли я та мої знайомі внаслідок реалізації зазначеної програми маємо здійснити прорив до нових стандартів життя (про що, власне, мріється, коли підтримуєш на виборах якусь політичну силу)? Коли, наприклад, зможуть (і чи зможуть взагалі колись?) бюджетники отримати житло? Або коли зможуть (або не зможуть ніколи) пенсіонери розраховувати на медикаментозну підтримку за рахунок держави в разі тяжкого захворювання?

Запропонована урядова програма написана таким чином, що звіт про її виконання перетворюється на безглузде заняття, оскільки не можна звітувати про виконання абстрактних зобов’язань. Але цього і не потребує правляча команда. Мета цього документу скромніша — поєднання політичного ритуалу набуття недоторканності (ефемерної у вітчизняній практиці) діючого уряду на термін року від затвердження документу та введення в інформаційний простір напередодні президентських виборів гасла «Український прорив: для людей, а не політиків», яке може стати новим фетишем, спрямованим на мобілізацію агонізуючого, інтелектуально та фізично знесиленого протестного електорату.

P.S. Повний текст програми «Український прорив: для людей, а не для політиків» читайте тут.