Державному ТБ у ролі колективного агітатора і пропагандиста є де розгорнутися

Професіоналізм у виробництві теленовин - це не в останню чергу й уміння створити видимість крайньої об'єктивності навіть там, де її в принципі бути не може. Ну а вищий пілотаж - це здатність робити хорошу міну навіть за поганої гри замовників.

На жаль, головним новинам країни - УТН - такого уміння і здібностей явно бракує. Під час візиту пана Черномирдіна до Києва УТН головний упор своїх "інформаційних повідомлень у розвитку" зробило на оцінці Віктором Степановичем якості ремонту Палацу культури "Україна" і на спокої в цьому сенсі Валерія Пустовойтенка. При цьому утеенівці примудрилися жодним словом (!) не обмовиться ані про газові проблеми чотирикутника Україна - Росія - Туркменистан - Узбекистан, ані про державні зобов'язання з боргів Росії вітчизняних газотрейдерів, ані про оцінку ситуації Ремом Вяхірєвим (якщо судити з УТН, головного газовика Росії у Києві не було взагалі!)...

Це красномовно свідчить не тільки про катастрофічну невпевненість самої влади у непохитності трону, а й про те, наскільки невигадливо робляться УТН, якщо за кращі способи захисту державних мужів обирається нехитре замовчування очевидного (в тому числі й на інших каналах). Стосовно перманентної війни з парламентом, треба визнати, що головні новини країни виглядають куди винахідливішими. Напевно, дається взнаки щоденний досвід. А от у необкатаних ситуаціях телевізійники ще розгублюються. Наприклад, те ж запопадливе захоплення УТН у зв'язку з вкрай принизливим для України інтерв'ю Бориса Єльцина Вадимові Долганову, знову ж, не менш, аніж про саму владу, сказав і про рівень обслуговуючої її команди телеаналітиків, котра явно не усвідомлює, що поки ще ТБ дивляться і цілком нормальні, реально мислячі люди.

До речі, особливо пікантним подібне захоплення державних телеаналітиків виглядає на тлі того, як подає останні перипетії у стосунках з Україною російський "Час". Вже одне те, що про ратифікацію договору з Росією українським парламентом ця програма повідомила аж на 16-тій (!) хвилині ефіру, після зведення провінційних новин, багато про що говорить людям, котрі знають ціну рейтингам подій при побудові інформаційного зведення. Причому ж зрозуміло, що річ не тільки в реальному значенні для "старшого брата" цього документу, а й у свідомому бажанні методично "ставити на місце" "зарвавшихся хохлов". На превеликий жаль, можливо, за великим рахунком, подібного ставлення до себе ми і заслуговуємо, якщо можемо допустити, щоб наші головні новини починалися, наприклад, з сюжету... про гуманітарну допомогу Україні, як це було під час візиту до Києва федерального президента Німеччини Романа Герцога.

У цьому ж ряду, звісно ж, і загальний телевізійний "одобрямс" дій уряду під час нескінченних репортажів про поїздки глави НДП - і, за сумісництвом, прем'єр-міністра країни - Валерія Пустовойтенка, відверта фальсифікація в сюжетах про передвиборні зустрічі інших кандидатів до парламенту... Іноді навіть здається, що утеенівці відверто "підставляють" своїх босів. Адже неможливо при здоровому глузді не розуміти, що явне насильство над свідомістю глядача не може не викликати реакції бумеранга.

Втім, що говорити про велику політику, якщо і в дрібницях творцям УТН бракує суто професійного чуття аудиторії і, головне, Часу, в якому вони, до речі, й самі живуть - разом з усім 50-мільйонним народом. Менш дивно, коли зовсім погано з цим чуттям у мастодонтів новинного ефіру - дикторів, від яких не може дозволити собі відмовитися виключно державне ТБ. Що й зрозуміло, де ж знайти таку кількість журналістів, які б у будь-якій ситуації тримали правильну (!) інтонацію, вимовляючи не ними написані тексти? Пафосно-наступальну - при "з'ясувках" з парламентом, добросердо-батьківську - розповідаючи про чергові успіхи чергового уряду, відсторонено-неупереджену - перед сюжетами про чергові акції протесту чергових шахтарів (учителів, медиків, чорнобильців) абощо. З дикторами - зрозуміло, робота у них така. А от коли і журналістські сюжети нагадують парадні телезвіти давно минулих, здавалося б, днів... Чого варта, наприклад, рубрика "Уряд: час дій"! Коли і в журналістських сюжетах раз-у-раз проскакують "перли" того ж порядку: "про великі перспективи співпраці" (з Узбекистаном), про "свято, яке запам'ятається тим, що хрещеною матір'ю (корабля) стала Людмила Кучма, і з її легкої руки (розбивши шампанське) він плавно спуститися на воду" і тощо і подібне - це вже сприймається просто як крутий стьоб, на що, гадаю, навряд чи розраховують автори подібних повідомлень.

Різко і явно "здали" ТСН від "1+1" після залишення каналу Олександром Ткаченком. Взагалі, треба зауважити, що вітчизняне ТБ перед виборами уразив вірус "вікендації". Все більше інформаційних і аналітичних програм різних каналів починають нагадувати суто розважальний вінегрет від Ірини Зінченко на "Інтері". Не обійшла пошесть і "1+1". Всіляко розрекламована його нібито "аполітичність", сама собою, не прибрала певних акцентів і тенденційності в подачі місцевих подій. (Схоже, план дій на каналі було вироблено такий: не агітуючи прямо за всім відомих одних, покусувати їхніх суперників). Зате перетворила ТСН від "1+1" на деякий туристичний калейдоскоп, особливо в суботу (у неділю програма не виходить взагалі - як, до речі, і "Вікна" на СТБ, і "Інтерновини" на "Інтері", і "Вісті" на ІСТV - що також унікально. Скажімо, жоден з російських каналів не вважає за необхідне у найтелевізійніші дні дарувати власну аудиторію власних інформаційних програм конкурентам - як це роблять наші недержавні кампанії на користь державної). Карнавал у Ріо, лондонські покази мод, мрії 73-річного пенсіонера про зйомки в еротичному фільмі тощо - все це цікаво, але якось трохи "не з тієї опери".

Навряд чи думаючому глядачеві, котрий ще не до кінця зневірився у майбутньому рідної вітчизни, зрозуміла така авангардна відстороненість новинної програми від найжорстокіших проблем навколишньої його дійсності - навіть якщо творці цієї програми апелюють до традицій західних подібних програм (у сенсі полегшеності інформації). Занадто у різних умовах ми живемо, занадто відмінний менталітет і колективні звички, щоб наслідування чужого досвіду виглядало оптимальним. Так само, як і орієнтація на суто західний спосіб подачі матеріалу - максимально відчужений і позаособистісний - навряд чи скасовує необхідність якомога ширшого представлення кількох точок зору на події, шукати версії того, що відбувається, давати оцінки фахівців - експертів.

Нове обличчя ТСН - Олесь Терещенко - в інтерв'ю газеті "День" підкреслював, що ведучі ТСН - це не диктори, вони "знають те, про що говорять". Гадаю, сьогодні просто знати - мало, якщо є бажання успішно конкурувати не тільки, скажімо, з новинами російських каналів, але навіть з вітчизняними "Вікнами" від СТБ.

На жаль, навряд чи виграли "Подробиці" ("Інтер"), пішовши з ефіру після 22.00 як суцільна підсумкова програма, і ставши преамбулою і постфактумом до програми "Час". Вже сама орієнтація на необхідність доповнень або коментарів до головної російської новостійної програми видає деяку провінційну невпевненість у самодостатності власної інформації. А даремно! Останнім часом "Подробиці" повним ходом набирають очки у кваліфікованому і об'ємному аналізі основних подій дня, даючи таким чином "Інтеру" пріоритетну можливість щодня "розставляти крапки над "і". Але здається малоймовірним, що зі зміною часу виходу в ефір "Подробиці" не втратять значної частини своєї аудиторії (напередодні виборів!) - вже хоча б тому, що увімкнути телевізор не о 20.00, а о 19.55 треба ще звикнути, і навряд чи значне число потенційних глядачів не сприймуть 10-хвилинку "Подробиць" перед "Інтерспортом" як паузу для побутових потреб. Не кажучи вже про те, що завдяки подібним новаціям практично віддано російському "Часові" і можливість монопольно коментувати міжнародні події.

Таким чином, і відносно телевізійної політичної інформації Україна вкотре підтвердила свою унікальність. Якщо в усьому світі загострення політичної боротьби завжди стає могутнім допінгом розвитку телевізійних новин: народжуються нові передачі та імена, величезну популярність набувають телеведучі, ТБ з усіма підставами претендує на роль замалим чи не головного стряпчого перемоги тих чи інших політичних сил, то вітчизняне телебачення, навпаки, зробило все можливе, аби зоряна година в його власних пенатах не настала. Втім, є підозра, що комусь саме так і треба було.