Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Адреса недійсна

В Україні провели перше загальнонаціональне дослідження кількості людей, що не живуть за місцем реєстрації, та труднощів, з якими вони стикаються
28 березня, 2019 - 10:22

Його реалізували Центр прав людини ZMINA, Аналітичний центр CEDOS та Центр політико-правових реформ у межах проекту «Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні» за фінансової підтримки ЄС. Нагадаємо, «День» вже писав про спричинені реєстрацією місця проживання проблеми в матеріалі «Права без реєстрації» (№18-19, 1 лютого 2019 року). Тепер правозахисники можуть підкріпити свої висновки та гіпотези цифрами.

ДОСТУП ОБМЕЖЕНО

Упродовж серпня — вересня 2018 року компанія Kantar TNS провела два опитування по всій підконтрольній території України. Перше загальнонаціональне опитування охопило 5400 осіб віком від 18 до 75 років. Орієнтовна статистична похибка складає 1,3%. Друге опитування поширювалося на мешканців міст, які не проживають за місцем реєстрації. До 5 вибірок за типами міст сумарно увійшло 2000 осіб.

Виявилося, що як мінімум 12% дорослого населення України (щонайменше 3,3 мільйони) проживають не за місцем реєстрації. До них додаються і приблизно 900 тисяч дітей. Точнішими  дані будуть лише після перепису населення. В опитування не були включені жителі тимчасово окупованих територій, ВПО (1,5 мільйони), іноземці та особи без громадянства (близько 400 тисяч), та громадяни України без реєстрації (близько 700 тисяч). Тож у сумі не за місцем реєстрації або без неї в Україні проживає мінімум 7 мільйонів людей. Більшість із них — молодь: віком 18—24 років — 17%, від 25 до 34 років — 19%. Інша адреса частіше записана в паспортах жителів Києва та його агломерації, аніж інших міст.

Аналітики дослідили різницю в тих сферах, де найчастіше виникають труднощі через реєстрацію, — медицина, освіта, вибори та участь у житті міста. Так, особи з іншим місцем реєстрації частіше сплачували у благодійні фонди лікарень та «віддячували» лікарям (48% проти 37% та 35% проти 29% відповідно). А ось на відсоток «подяк» за влаштування дітей у школи та садочки реєстрація майже не вплинула. Крім того, третина людей, що живуть за місцем реєстрації, намагалися влаштувати дитину у школу чи дитсадок в іншому районі. На думку експертів, це свідчить про недостатній розвиток якісної освітньої інфраструктури. Люди без місцевої реєстрації менш активні у житті населеного пункту, де перебувають. Близько половини з них і хотіли би брати більше участі в різноманітних активностях, але так чи інакше відчувають обмеження через реєстрацію.

Найбільше труднощів виникає під час виборів. Різниця між активністю тих, хто живе та не живе за місцем реєстрації, суттєва: 66% проти 45% голосів на місцевих виборах і 72% проти 52% на всеукраїнських. Частина людей їде голосувати за офіційною адресою, частина відмовляється взагалі. За останніми даними, перед виборами Президента України місце голосування тимчасово змінили 315 725 українців, із них — 52 387 членів виборчих комісій. Найактивнішими виявилися зареєстровані на Донеччині та Луганщині (не всі з них стоять на обліку, як ВПО та мають відповідну довідку) — 63 869 і 28 834 особи відповідно. На місцевих виборах люди без реєстрації не можуть обирати владу в населеному пункті, де проживають. А голосувати там, де фактично не живеш, наче й не зовсім етично — як можна приймати рішення за інших, не розуміючи контексту?

ПРАВА НЕВАЖЛИВІ?

«Поширеною є гіпотеза, нібито буде легше, якщо скасувати реєстрацію взагалі чи запозичити спосіб із іншої країни. Але ж в Україні є свій глибокий історичний контекст, який не дозволить просто реплікувати іноземну модель, — вважає Людмила ЯНКІНА, правозахисниця із Центру прав людини ZMINA, керівниця проекту «Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні».  — Реєстрація місця проживання — це не лише адміністративна послуга. На ній зав’язана ціла інфраструктура різноманітних послуг від держави. Тож реформа потребує системного підходу та змін в усіх сферах державного управління. Громадяни не можуть повноцінно реалізовувати свої права, коли держава не розуміє, скільки людей живе в громаді, та не розраховує ресурси відповідно до цього».

У суспільстві досі панує низка міфів та страхів щодо реєстрації, що залишилися від радянського минулого. Так, у свідомості українців досі зберігається безпідставний зв’язок між реєстрацією і правом власності на житло. 95% опитаних відповіли, що не зареєстрували б малознайомих людей у своєму житлі, якби здавали його в оренду. Громадяни також не хочуть зніматися з реєстрації у власному житлі, щоб повідомити державі про своє реальне місце проживання. До того ж, процедура реєстрації у чужому житлі є ускладненою, адже вимагає доведених підстав на це або згоди власника. Бояться люди і гіпотетичних штрафів чи перевірок, втрати субсидій.

Опитування показало, що в українців немає сформованої думки щодо реєстрації місця проживання. Так, 60% вважають, що вона  взагалі не впливає на їхнє життя, і лише 10% відзначили негативний вплив, а 21% відчув обмеження своїх прав. При цьому 49% висловилися за необхідність реформи цієї системи, зокрема 13% — за радикальні зміни і 10% за скасування.

Причини такого ставлення різні — і епізодичність отримання пов’язаних з реєстрацією послуг і наявність «обхідних» шляхів реалізації прав. Деякі послуги та права (зокрема і виборче), не сприймаються частиною суспільства як важливі. Близько половини опитаних, які проживають не за місцем реєстрації, перебувають у тому ж населеному пункті, тож їм трохи легше реалізовувати пов’язані з цим права. 

«Перший принцип майбутньої реформи — комплексність, — каже Людмила Янкіна. — Не можна змінити лише процедуру реєстрації місця проживання чи одну адміністративну послугу. Аналіз законодавства показав, що зміни треба вносити до більш ніж 150 нормативно-правових актів. За кілька місяців має бути презентована «зелена книга», де ми комплексно висвітлимо проблеми та колізії у законодавстві. Наступний етап — «біла книга» із пропозиціями до змін в конкретних законах, які напрацьовує міжвідомча робоча група при МВС. Їх має затверджувати ВР».

Дар’я ТРАПЕЗНІКОВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ