Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Діагноз, що породжує страх: вектори змін

Ігор Щепотін: Реалізація найпотрібніших онкореформ на загальнодержавному рівні дасть змогу знизити рівень смертності від онкологічних захворювань на 15—20 відсотків
17 червня, 2011 - 00:00
ІГОР ЩЕПОТІН — ДИРЕКТОР НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ РАКУ І ГОЛОВНИЙ ОНКОЛОГ УКРАЇНИ...
...АЛЕ ПРИ ЦЬОМУ ПРОДОВЖУЄ БАГАТО, НЕЗРІДКА ЩОДЕННО, ОПЕРУВАТИ

Корпуси Національного інституту раку на вулиці Ломоносова в Києві... Символічна фігура лікаря, який знешкоджує спектром спопеляючих променів гідру смертоносної хвороби, на мозаїчному панно, видному здалека, ніби передає дух і сенс протиборства в цих стінах. Що ж, масштаби обіговості тут завжди великі. Так, минулого року в консультативній поліклініці інституту було обстежено понад 150 тисяч осіб, а статистика лабораторних аналізів, сканувань, рентгенограм, біопсій, інших діагностичних тестів і підходів перевищила тут мільйон констатацій. На стаціонарному лікуванні в клініках перебувало 13 086 тисяч осіб, а кількість хірургічних втручань, враховуючи операції в поліклініці, перевищила вісім тисяч. Але все ж таки перед нами лише ніби фокусуюче дзеркало потреб в онкологічній допомозі. Адже ці хвороби гіпотетично загрожують кожному п’ятдесятому жителю країни. Які зрушення відбуваються в галузі, в чому полягають зміни на краще в цій драматичній сфері?

— Загалом 2010 рік можна охарактеризувати як стартовий і, можливо, навіть передпереломний для української онкології, — говорить директор інституту, головний онколог МОЗ України, заслужений лікар України професор Ігор Борисович Щепотін. — Було виділено найбільше за останні роки державне фінансування, що дозволило посилити роботи з модернізації онкологічної служби. Це, скажімо, відкриття на базі Київської міської онкологічної лікарні центру ПЕТ — позитронно-емісійної томографії, яка дозволяє діагностувати онкологічну патологію гранично точно й більш своєчасно. Що стосується нашого інституту, тут з’явився перший лінійний прискорювач, який на порядок підвищує можливості й безпеку іонізувального опромінення. На завершальному етапі нині введення в експлуатацію замороженого протягом 20 років спеціалізованого хірургічного корпусу. Після того, як інститут відвідав прем’єр-міністр, уряд на ці роботи виділив належні кошти. І невдовзі можна буде розраховувати на те, що інститут нарешті матиме 18 сучасних операційних блоків. Зрозуміло, триває дооснащення й усіх інших клінік.

Відбулося, за участі Президента України, відкриття радіологічного корпусу на 172 місця в Кіровоградському обласному онкологічному диспансері. Завершено будівництво і здано в експлуатацію нові корпуси в Херсонському і Рівненському обласних онкодиспансерах, реконструкції відбулися і в спеціалізованих диспансерах в Івано-Франківську, Хмельницькому, Чернігові. Абсолютно зрозуміло, що це лише передумови для необхідної оптимізації лікування, проте вони відбивають деякі аспекти нової наукової доктрини в українській онкології — зі стандартизацією протоколів лікування при основних локалізаціях ракових уражень.

— Ця своєрідна «дорожня карта» — ваше дітище як головного онколога і керівника інституту з 2008 року. До речі, VI з’їзд онкологів і радіологів СНД, що відбувся восени минулого року, визнав українську доктрину найбільш прийнятною для країн пострадянського простору. Можливо, це такий собі поворот ключа?

— Радше його передумови. Розумієте, нововведення радикально підвищує відповідальність лікаря й онкоустанови перед пацієнтом. Адже протоколи складено щодо основних уражень у регістрі онкологічної уваги. Це, наприклад, рак губи, ротової порожнини, стравоходу, шлунка, пухлини органів середостіння, прямої кишки, генітальної сфери, молочної залози, м’яких тканин та кісток. Причому стандарти і протоколи — не якісь службові встановлення, а отже, не лише орієнтири для обов’язкових медичних дій, але й своєрідний поліс для хворого: чи все необхідне і рекомендоване використовується. Зрозуміло, тут часто створюються складні клінічні індивідуальні ситуації, проте у світі подібні терапевтичні програми — непорушна норма. Хочу додати, що у разі недостатньої ефективності лікування за обраним маршрутом онкодиспансер повинен направити пацієнта в інститут. І не лише тому, що це нова прерогатива галузі. Зростає науковий авторитет інститутських клінік. Протягом минулого року в них на добровільних засадах стажувалися понад 100 онкологів із периферії. Інакше кажучи, кожен десятий фахівець. Здебільшого це пильний інтерес до наших хірургічних новинок.

— Тут, Ігорє Борисовичу, дозвольте поставити вам ніби приватне запитання як онкохірургу широкого профілю. Близько дев’яти років, у дев’яності роки минулого століття, ви працювали й удосконалювалися в США. Чи відображається цей такий собі американський феномен, якщо можна так висловитися, на новому хірургічному стилі інституту?

— Напевно, треба почати з того, що хірургія — невід’ємна частина мого життя. Оперую я справді багато, в усіх площинах патології, причому намагаюся, якщо в цьому є потреба, ставати до операційного столу щодня, нерідко у складі комплексних хірургічних бригад, щоб навіть за найбільш грізних уражень спробувати здійснити органозберігальне втручання. Чи дається взнаки «американізм»? Очевидно, лише в більшій прагматичності організації справи. Але, безперечно, головне для мене в ці роки — досвід, накопичений в онкологічних клініках двох університетів у Вашингтоні, причому в хірургічному центрі університету ім. Джорджа Вашингтона я був обраний почесним професором. До речі, я потрапив у США через грант, виграний за науковий проект. Але, знаєте, в США твоя наукова спроможність підтверджується і публікаціями у великих спеціалізованих журналах, вимоги до яких високі. Такі мої роботи, із посиланням в одній із них, наприклад, на власний досвід 700 оригінальних операцій з приводу раку шлунка, було прийнято, ясна річ, англійською, до друку 1995-го, двічі 1996-го, 1997-го і 1998-го. Я визначив би ці зусилля, а вони стосувалися, скажімо, комбінованого лікування пухлин шлунково-кишкового тракту, молекулярно-біологічних характеристик злоякісних новоутворень та їх змін у ході лікування, механізмів їх інволюції за різних методів терапії, як подолання серйозної планки «хто є хто».

Але більше хочеться сказати про хірургічну стратегію в стінах інституту. Відновлено систематичні конференції-наради, на яких лікарі кожного відділення детально звітують про операції, заплановані для проведення протягом майбутнього тижня. Причому всі намічені втручання, із їх діагностичною картиною, піддаються всебічному колективному розбору — адже ми повинні заздалегідь знати, яким буде обсяг операції, чи дозволяє рівень підготовки конкретного хірурга її здійснити, чи потрібна участь суміжних фахівців. Це, мабуть, нова парадигма. Ось чому ввійшов у практику мультибригадний метод оперування. Із запрошенням фахівців з абдомінальної, торакальної онкології, онкогінекології тощо. Якщо врахувати, що хірургічна активність в інституті доволі висока, наприклад, у клініці онкоурології — 68, онкогінекології — 56, онкоортопедії — 54, пухлин молочної залози — 52, пухлин черевної порожнини — 49 відсотків, таким чином, ідеться не лише про резекційний радикалізм, але й про збільшення органозбереження.

— Деякі з операцій належать до унікальних у світі. Так, минулого року, видаляючи в пацієнтки зачеревну пухлину, коли зазвичай вилучають і нирку, що знаходиться поруч, ви пересадили її до іншого судинного ложа, зберігши парний орган.

— Так, завдяки володінню різносторонньою хірургічною технікою, враховуючи накладення судинного шва, це вдалося здійснити — і пацієнтка є здоровою. Але, з іншого боку, й онкоурологи або онкогінекологи часом запрошують мене або інших фахівців в інших хірургічних сферах для спільних нелегких штурмів. Бо кожен випадок, а це сама доля, складний і в діагностичному, із застосуванням цілеспрямованих методик за спеціальними комп’ютерними програмами, і в хірургічному ракурсах.

— Отже, шанси на перемогу, на вилікування полягають у ранній вичерпній діагностиці й абсолютно сучасному комплексному лікуванні. Але ж рух захворюваності назад — це наполеглива профілактика онкологічних бід.

— Особливої новизни тут немає, ці заходи апробовані і загальновідомі — від мамографії, рентгенівського дослідження молочної залози у жінок груп ризику і перевірки стану передміхурової залози у чоловіків старшого віку до максимальної відмови населення від куріння та невідкладних заходів держави щодо обмеження викидів хімічних канцерогенів у навколишнє середовище. До нового національного плану «50 кроків боротьби з раком в Україні» долучено як найбільш першорядні вісім пріоритетних напрямів якісних змін у вітчизняній онкології, із зазначенням термінів і заходів виконання. За обгрунтованими прогнозами, реалізація таких найнеобхідніших онкореформ на загальнодержавному рівні дозволить знизити рівень смертності від онкологічних захворювань на 15—20 відсотків. Але, хоч як парадоксально, найскладніше тут — вплинути на зміну психології людей щодо необхідності й реальності профілактики раку. Що й говорити, рак постає раптовим, майже фатальним випробуванням, але встояти в ньому, повернутися до здоров’я, є шанси, і вони збільшуються. Довіряючи, звичайно, фахівцям, а не знахарським панацеям, і справді поділяючи на всіх рівнях ідеї і заклики науки.

* * *

Вислів «в одну річку не входять двічі» — не завжди на користь справі. Ігор Щепотін, до речі, син чудового лікаря-терапевта, професора Бориса Михайловича Щепотіна, який понад 30 років тому обрав своєю справою хірургію, працював в НДІ онкології і радіології з 1983 року, захистивши до дев’яностих докторську дисертацію «Шляхи підвищення ефективності лікування хворих на рак шлунка». Потім була «заокеанська мрія». І ось 1999-го, добровільно відмовившись від благополучної кар’єри директора лабораторії хірургічної онкології у Вашингтоні, керований лише патріотизмом (є таке слово), він повернувся до рідного Києва спочатку як головний науковий співробітник відділу абдомінальної онкології у своїй науковій альма-матер, а з 2008-го він — її реформатор. Високі фрази набридли, вони стають просто штампами, але, можливо, якраз у такому подвижництві — надії України.

Юрій ВІЛЕНСЬКИЙ. Фото з особистого архіву Ігоря ЩЕПОТІНА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments