Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Феноменальний Iван Пулюй

Людина, яка спричинилася до перетворень світу (до 170-річчя від дня народження)
5 лютого, 2015 - 14:55

1915 року видав низку статей і дві брошури німецькою мовою. В них він обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі. Зокрема, сто років тому в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» наголосив: «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи». Ніби сьогодні сказано...

Іван Пулюй був яскравою особистістю навіть для вчених із поза меж України, його сучасників — це при тому, що вони не могли належним чином знати та оцінити його громадську, політичну та освітню діяльність власне для українців. Австрійський професор Вільгельм Форман назвав Івана Пулюя однією з найцікавіших постатей науки ХІХ — початку ХХ століть і зазначив, що він спричинився до перетворень світу.

Обсяг доробку Пулюя в науковій, гуманітарній і культурній сферах справді  грандіозний. Працюючи майже все свідоме життя за межами України, переважно в Празі та Відні, саме він узяв на себе обов’язок розбудови усієї системи освіти — від початкової школи до українського університету у Львові, від невеликого молитовника до повного видання Біблії, від підручників для  гімназій до публікації актуальних наукових праць українською мовою. Досягнувши особистих вершин у науці, він наполегливо торував шлях до таких вершин іншим. Його віра в майбутнє рідного народу була безмежною, а практичні кроки для його досягнення — надзвичайно дієвими.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 р. у містечку Гримайлові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільську класичну гімназію, де заснував патріотичне товариство «Громада». У 1865 — 1869 рр. навчався на теологічному факультеті Віденського університету. Студенти-українці, які навчались на різних факультетах, 1867 р. заснували легальне товариство «Січ», роль якого згодом високо оцінив Іван Франко: «... в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, що не їли даром університетського хліба, віддавались науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як І. Пулюй, І. Горбачевський та інші». Студент Пулюй уклав і розпочав здійснювати велику програму видання українською мовою (не «язичієм») освітньої та релігійної літератури. Ще в перший рік навчання він переклав українською мовою підручник із планіметрії для українських гімназій, хоч на той час таких ще не було. Нема — то будуть! Він мусить про це дбати. У цьому характер і світогляд Пулюя.

Уже 1869 р. І. Пулюй видає у Відні свій переклад «Молитвослова» накладом три тисячі примірників, причому половина з них призначалася для українців, які служили в австрійському війську. Друге, доповнене видання надрукував власним коштом 1871 р. Цього ж року разом із П. Кулішем у Відні переклав і видав Євангеліє, а повністю Новий Завіт у їхньому перекладі будо надруковано 1880 р. у Львові. Пізніше над перекладом Старого Завіту працювали І. Нечуй-Левицький, П. Куліш та І. Пулюй, а повне видання всієї Біблії цих авторів вийшло друком у Відні 1903 р., причому організаційні та фінансові турботи лягли на плечі Пулюя.

У 1869 — 1872 рр. І. Пулюй навчався на філософському факультеті Віденського університету. «У природничих науках вічні закони і непохитна правда» — такими словами він у своїй автобіографії мотивував свій вибір продовжити навчання в університеті вже після закінчення теологічних студій. У 1872 — 1874 рр. працював у фізичній лабораторії професора Лянга у Віденському університеті, у 1874 — 1875 рр. — асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії в місті Фіюме (тепер Рієка в Хорватії), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі. Цей прилад було відзначено срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. У 1875 — 1876 рр. Пулюй стажувався і працював у Страсбурзькому університеті, в Фізичному інституті професора Августа Кундта, де здобув ступінь доктора філософії. В 1876 — 1883 роках Пулюй працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті, де й виконав важливу частину своїх фізичних досліджень.

***

У фізиці І. Пулюй відомий як віртуозний експериментатор і проникливий теоретик. Своїми систематичними дослідженнями катодних променів саме Пулюй усунув хибні стереотипи, які побутували в середовищі відомих європейських фізиків щодо їхньої природи. Показово, що на відміну від Пулюя провідні європейські фізики аж до середини 1890-х років висловлювали щодо цього помилкові твердження. З огляду на особливу актуальність досліджень Пулюя Лондонське фізичне товариство 1889 р. видало його монографію, присвячену катодним променям і дотичним питанням, в англійському перекладі в книжці, де друкувалися результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великобританії. Ця книжка містить праці чотирьох авторів — Гельмгольца, Гітторфа, Пулюя і Ван дер Ваальса,  ці імена добре відомі сучасним фізикам й історикам науки.

Саме І. Пулюй своїми глибокими дослідженнями катодних променів і конструюванням досконалих катодних ламп, здійсненими на початку 1880-х років, прокладав шлях до відкриття Х-променів, яке завдяки щасливому випадкові випало на долю Рентгена наприкінці 1895 р. Однак  роль Пулюя не обмежується етапом передісторії  становлення науки про нові промені: на початку 1896 р. він провів свої дослідження, результати яких опублікував у двох  статтях у «Доповідях Віденської академії наук». Серед цих результатів важливе пріоритетне значення мали: 1) відкриття властивості Х-променів іонізувати молекули та атоми; 2) з’ясування просторового розподілу Х-променів та точне визначення місця, де вони утворюються; 3) напрочуд точне пояснення їхньої природи і механізму виникнення; 4) демонстрація ефективності їх застосування  в медицині. Підкреслимо, що по усіх цих пунктах Пулюй був попереду Рентгена. Мало того, Рентген запропонував хибне пояснення природи X-променів. Що ж до знімків, які переконливо свідчили про широкі можливості застосування нових променів у медицині, наголосимо на тому, що саме знімки в Х-променях, виконані Пулюєм із допомогою лампи своєї конструкції ще з 1880-х рр., яка ввійшла в історію науки і техніки власне як «лампа Пулюя» («Pulujlampe»), використовувались для цих цілей, будучи неперевершеними за якістю. Зокрема, лондонський часопис The Photogram за 1896 р. подав знімок скелета цілого людського організму і вказав, що це перший у світі такий знімок і що його автором є професор Пулюй. Є задокументовані свідчення про першу медичну Х-променеву фотографію, зроблену в США. Це відбулося 3 лютого 1896 р. в Дартмутському коледжі, де була багата колекція газорозрядних трубок. Після перевірки близько дюжини цих трубок виявилося, що лише одна з них генерувала Х-промені необхідної інтенсивності — це була трубка Пулюя. Вона була виготовлена серійно на фабриці в Лейпцигу й мала  номер 1147. Зрозуміло, що за такого широкого розповсюдження трубок Пулюя у світі випадкове виявлення Х-променів могло трапитися в багатьох лабораторіях.

Те, що Рентген не мав бажання ділитися лаврами дослідника нових променів із Пулюєм, можна зрозуміти — подібні ситуації в історії науки не рідкість. Однак суттєвим недоліком є те, що гіпертрофовані оцінки доробку Рентгена набули поширення в науково-історичній літературі  пізніших часів. А з позицій нашого часу, коли наприкінці грудня цього року відзначатиметься 120-річчя відкриття Х-променів, було б невіглаством (принаймні, для фізиків та істориків науки) не знати про першорядну, пріоритетну роль І. Пулюя у становленні науки про ці промені. (Детальний аналіз історії відкриття Х-променів подано в книжці: Роман Гайда, Роман Пляцко. Іван Пулюй, Львів, 1998; там же можна знайти посилання на цитовані літературні та архівні джерела).

***

На початку 1880-х рр. Пулюй розпочав систематичну діяльність у галузі електротехніки з дослідження процесів у електричних лампочках розжарювання. Пулюєві вдалося сконструювати пристрої кращої якості порівняно з тими, які розробив відомий американський винахідник Едісон. Наприкінці 1883 р. Пулюя запрошують на посаду консультанта всесвітньовідомої фабрики зброї в австрійському місті Штайр для організації виробництва електротехнічної продукції. Генеральним директором акціонерної фірми був відомий австрійський фахівець  Йозеф Верндль. Саме він запросив до Штайра чотирьох найвизначніших фахівців Європи у галузі електротехніки: Шукерта, Пулюя, Кжижика і Пієтту. На пропозицію Верндля Пулюй організовує у Штайрі масове виробництво своїх електроламп на фабриці. Наскільки успішною була діяльність Пулюя у створенні електроосвітлювальної техніки, можна судити з того, що близько тисячі лампочок Пулюя освітлювали в серпні 1884 р. електротехнічну промислову виставку та прилеглі вулиці у Штайрі, і це стало сенсацією, що набула широкого розголосу. Така ілюмінація символізувала початок нової ери в технічному і господарському прогресі людства — ери індустріалізації, в основі чого лежать здобутки електротехніки. Виставку у Штайрі 19 серпня 1884 р. відвідав цісар Австро-Угорщини Франц-Йосиф і, як писали тодішні газети, тривалий час розмовляв із І. Пулюєм. А в жовтні того ж року Міністерство освіти запросило Пулюя на посаду професора експериментальної і технічної фізики в Німецькій високій технічній школі в Празі. Тут він почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план із організації  відповідних досліджень у празькій політехніці.  На 1888 — 1889 навчальний рік Пулюя було обрано ректором політехніки, а 1890 р. — деканом машинобудівного факультету.  1902 р. він заснував і очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-річного ювілею Німецької політехніки в Празі Пулюя відзначили орденом Залізної корони за його наукову та викладацьку працю (1906). Також його обуло нагороджено хрестом ордена Франца-Йосифа і надано високий титул Радника двору (1910). 1913 р. І. Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства.

У 90-х роках ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проектування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проектів і їх реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня (тому, зокрема, мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція).

Пулюєві належить низка винаходів, запатентованих у різних країнах світу та премійованих на міжнародних виставках. При вивченні проходження електричного струму у вакуумних трубках він розробив конструкцію серії оригінальних трубок, які знайшли широке застосування. Зокрема, одну з них завдяки конструкторським особливостям використовували як електричний вентиль для випрямлення змінного струму. На Віденській електротехнічній виставці 1883 р. привернула увагу безпечна електрична лампа для гірників, яка була особливо простою і дуже зручною в роботі. Багато уваги приділив І. Пулюй вдосконаленню телефонного зв’язку, особливо коли працював над спорудженням електростанцій. Важливо було гарантувати безпеку працівників, що користуються телефонним зв’язком зі споживачами електроенергії або віддаленими підстанціями. Значним технічним досягненням Пулюя став винайдений ним телетермометр, що давав змогу вимірювати температуру на великій віддалі від спостерігача.

***

Багато зусиль докладав Пулюй, щоб вибороти право поширювати Святе Письмо українською мовою для земляків у Російській імперії, починаючи від звернення 1881 р. через російське посольство у Відні до головної управи «по делам печати» в Петербурзі й закінчуючи багатьма листами до державних установ Росії аж до 1905 р. Зокрема, в листі до Петербурзької академії наук писав, що в «Росії тривають дальше такі пресумні відносини, що там вільно поширювати слово Боже на 40 мовах і діалектах, вільно мати Св. Письмо на рідній мові навіть монголам і татарам, тільки український народ, хоч одновірний з московським, позбавлений царським указом 1876 р. свого природного права мати в себе вдома слово Боже на рідній мові». Однак легше було знайти розуміння в японського генерала Ногі, який в листі від 1905 р. дозволив поширювати духовне слово українською мовою серед полонених вояків-українців.

***

Також І. Пулюй виступав із обґрунтованою критикою політики австрійських властей щодо права української молоді здобувати вищу освіту рідною мовою. Починаючи від 1902 р., він разом з І. Горбачевським та іншими відомими діячами науки й культури наполегливо домагався відкриття українського університету у Львові. Врешті послідовність і впертість Пулюя  мали своїм наслідком те, що в листопаді 1912 р. австрійський уряд оголосив проект заснування українського університету у Львові. Його відкриття призначалося на початок 1916 р., однак через війну цей проект не було здійснено. Прикметно, що в червні 1914 р. російський посол у Відні заявив міністру закордонних справ Австро-Угорщини, що заснування українського державного університету в Галичині уряд Росії буде вважати ворожим кроком проти себе та за можливий casus belli. Не більше і не менше!

Іван Пулюй з піднесенням сприйняв повідомлення про реорганізацію 1892 р. товариства ім. Шевченка у Львові в наукове (НТШ), яке поступово перетворилося на першу новітню українську академію наук. Він публікував результати своїх наукових досліджень і опис винаходів українською мовою на сторінках видань НТШ. Поряд з І. Франком, М. Грушевським, В. Антоновичем, І. Горбачевським та іншими українськими вченими Іван Пулюй був серед перших дійсних членів НТШ, обраних 1899 р. Високий авторитет провідних діячів цього товариства у наукових колах Європи дав підстави започаткувати обрання іноземних членів НТШ за їх згодою, серед них фізики  Планк,  Ейнштейн,  Йоффе.

З початком війни 1914 р. Пулюй разом із Горбачевським очолив Комітет допомоги українським біженцям з Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам-українцям і військовополоненим. Заснував фонд для фінансової підтримки навчання української молоді. 1915 року видав низку статей і дві брошури німецькою мовою, в яких обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі. Зокрема, сто років тому в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» наголосив: «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи». Ніби сьогодні...

***

1916 року професор Пулюй одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров’я і вийшов на пенсію. Помер 31 січня 1918 р. у Празі, де й похований. Прощаючись з Іваном Пулюєм, ректор Німецької політехніки у Празі професор Бах мовив: «Ти був не тільки людиною твердих переконань і виразно викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові»...

Роман ПЛЯЦКО, доктор фізико-математичних наук
Газета: 
Рубрика: