Поки вони нас бояться, нехай ненавидять скільки бажають
Гай Юлій Цезар, давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменни

На лінії розмежування життя

Вийшла книга пам’яті героїв Придніпров’я: 48 нарисів про вихідців із Дніпродзержинська — Кам’янського, які загинули у 2014 — 2017 роках
21 лютого, 2019 - 10:12

Нещодавно видано книгу пам’яті героїв Придніпров’я «Життя, обірвані війною», яка містить 48 документальних нарисів про вихідців із Дніпродзержинська — Кам’янського, котрі загинули на українській землі у 2014—2017 роках: спочатку на майдані Незалежності в Києві, а потім — на сході під час бойових дій у зоні АТО. Вона вже з’явилася в місцевих бібліотеках і навчальних закладах, громадських організаціях та музеях Києва, Дніпра, Рівного й інших міст, пов’язаних з життям славетних воїнів, а також надіслана до США. Активісти американської громадської організації родин загиблих у війнах TAPS поділилися з українцями досвідом своєї діяльності й мають намір зробити переклад нашої книжки англійською мовою.

Сьогодні кількість видань на цю тему перейшла у статистику (мемуари і мартирологи, яскраві фотоальбоми на книжкових полицях, інформація в соцмережах), але книга пам’яті «Життя, обірвані війною» — унікальна. Як зазначив Олег Чабаненко — кризовий психолог із Дніпра, який опікується родинами загиблих і ветеранами АТО, він вперше побачив видання, в якому на 368 сторінках відтворено життя героїв, насичене реаліями у спогадах їхніх близьких, друзів, бойових товаришів.

Книжку відкриває нарис про Сергія Нігояна, якого ми вважаємо своїм земляком. Його родина, рятуючись від війни в Нагорному Карабасі, оселилася на Дніпропетровщині, а Сергій навчався у Дніпродзержинському фізкультурному технікумі. Він запам’ятався усім нам читанням віршів Тараса Шевченка на Майдані. Смертельно поранений 20-річний юнак був першою жертвою в боротьбі за свободу і мир у країні, яка стала для нього другою Батьківщиною. Іменем Героя України Сергія Нігояна названо вулицю в Кам’янському і проспект у місті Дніпро. Усі інші матеріали присвячені полеглим в АТО.

«Я збиралася написати книжку про воїнів — вихідців із нашого міста, а виявилося, що вони належать усій Україні, — розповідає Любов АЛЕКСІЄВСЬКА, редактор-упорядник книжки, член Національної спілки журналістів України, активістка міського краєзнавчого товариства. — Довелося шукати матеріал у різних регіонах. Наприклад, Дмитро Кримінський родом із Хмельниччини, почесний громадянин Кам’янець-Подільського району. На його долю випали тяжкі випробування і несподівана трагедія. Дмитро пройшов Іловайськ, дивом вижив у Дебальцевому, а коли пораненим приїхав до Кам’янського провідати сім’ю загиблого друга та свою родину, загинув у жахливій ДТП. Вимушеними переселенками-кам’янчанками із Донецька та Луганська стали мами Юрія Матущака (одного з організаторів донецького Євромайдану; під час бойових дій у Старобешівському районі Донецької області він загинув, коли йому було 27 років, і деякий час вважався зниклим безвісти) й Олега Сороченка (20-річного сержанта, полеглого на обстрілюваній бойовиками позиції прикордонників, де він служив). Юрій Матущак добровольцем пішов на війну із Чернівців. Меморіальну дошку з його ім’ям встановлено на фасаді Донецького університету, де він навчався на історичному факультеті. А сам університет, завдяки й зусиллям Юрія, тепер носить ім’я Василя Стуса. Багато хто з наших героїв знайшов свій вічний спокій поруч з рідними в різних селах і містах України... І так чи не півкнижки».

Це стало її життєвою метою. Любов Алексієвська знала, що після трагедії 14 червня 2014 року, коли над луганським летовищем у збитому літаку загинули десантники (із них двоє кам’янчан — 22-річний Костянтин Авдєєв та 35-річний Сергій Лісний), досвідчені журналісти й письменники із Дніпра і Запоріжжя вирішили написати книжку нарисів. На допомогу прийшли друзі, психологи, колеги із Національної спілки журналістів України. Підтримали й представники місцевих організацій, побратими загиблих із Києва, Житомирської, Полтавської, Хмельницької, Вінницької областей, міст Дніпра, Кривого Рога та інших районів області. Доки статті узгоджувалися з членами родин загиблих, ініціатор написання книги пам’яті Сергій Савченко, голова міського осередку Народного Руху України, активно шукав кошти. Ціни на папір та видання швидко зростали, ледь не виникла загроза зупинки проекту. Сергій Савченко, офіцер запасу, який за віком не зміг піти добровольцем на фронт 2014 року, не відступився від свого задуму. З пропозицією про необхідність видання книги нарисів звернувся до однопартійців 2017-го, коли полеглих кам’янчан було вже понад 40, а в Україні — понад 10 тисяч...

Закінчився рік роботи без відчуття часу, без вихідних та відпусток. Позаду тисячі хвилюючих зустрічей, сотні прочитаних листів, перебраних світлин, телефонних дзвінків, пошук матеріалів для нарисів, обурення байдужістю багатьох містян, примирення сторін, які після втрати рідних не могли знайти спільну мову... Гроші надходили звідусіль: хтось переказував після першого ж звернення, хтось витягав із гаманця все, що мав, навіть школярі віддавали свої скромні накопичення — на відміну від власників великих підприємств та депутатів з їхніми обіцянками. Книгу пам’яті «Життя, обірвані війною» надрукували у видавничому домі «Андрій» (м. Кам’янське) накладом понад 500 примірників. І вперше за цей час майже у повному складі зібрався творчий колектив, який виконав непросту місію правдивої сповіді про сьогодення.

А потім було представлено книжку. На святково прикрашену сцену виходили близькі загиблих воїнів — сиві матері з онуками, дружини з дітьми і самотні жінки, які не встигли порадіти своєму щастю. І знову боляче було дивитися у заплакані очі молодої вдови. Вона йшла мені назустріч з книгою в чорній обкладинці, під якою одразу знайшла фотографії свого Юри, котрий загинув у листопаді 2014 року майже через місяць після їхнього весілля, опинившись в епіцентрі вибуху міни. Доля моїх ровесників Юрія та Владислави Волошиних пройшла через моє серце, доки писала про них нарис «Весільне фото». Я на власні очі бачила пошкоджену уламком міни фотографію, яку знайшли в бушлаті Юрія, і додала її до світлин з їхнього мирного життя для книги. Важливими в цьому нарисі вважаю такі рядки: «Може, це збіг обставин, а може, за цим стоїть щось більше. Виявилося, що ми з Владиславою — ровесниці, нам зараз по 22 роки. І Юрію Волошину — 22 — тоді, тепер і назавжди! Це — наше покоління, ще зовсім молоде, поставлене перед вибором... Ні, вибору практично немає. Є лише правда життя, за яке і нам відповідати...»

Вони захищали наше місто. Нашу країну. Їхні побратими на лінії розмежування життя захищають нас сьогодні. Будемо їм вдячні. Пам’ятаймо про них!

Марія СЛОБОДЯНИК, місто Кам’янське, ілюстрації надано автором
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments