«Надвиклик у Надумовах»

У рамках Днів «Дня» у Львові головний редактор газети Лариса Івшина  була запрошена на відкрите засідання філософського клубу львівської бізнесової еліти, ініціатором якого є підприємець і громадський діяч Олег Мацех.

Розмова вийшла глибокою і живою, і, що важливо, такою, яка показала основні «больові точки» української сучасності. З огляду на актуальність порушених питань, пропонуємо читачам «Дня» найцікавіші фрагменти дискусії.

Варто зазначити, що учасники клубу — люди різного фаху, відповідно різних сфер діяльності: науковці, освітяни, представники ІТ-сфери, медики, митці, ресторатори. Важливо, що всі — успішні і справді компетентні у своїх галузях діяльності, шановані, добре знані і у Львові, і в Україні, і за її межами, крім того — небайдужі до громадського і політичного життя рідного міста й України і є частими гостями-експертами у теле- і радіоефірах як місцевого, так і загальнонаціонального рівнів.

Участь у засіданні львівського клубу, котре перебігало за участю пані Івшиної у Музеї ідей (і місце зустрічі з головним редактором «Дня» Олег Мацех обрав відповідне — «ідейне»!), взяли, зокрема, віце-ректор Українського католицького університету у Львові, правозахисник, публіцист, релігієзнавець, один із засновників амністерського руху в Україні Мирослав Маринович,  проректор з науково-педагогічної роботи Українського католицького університету, екс-начальник Головного управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації Павло Хобзей, ресторатор Марк Зархін, керівник громадської організації «Вектор», підприємець Андрій Іонов, генеральний директор львівської IT-компанії Eleks Software Олексій Скрипник, художник-дизайнер та громадський діяч Костянтин Ковалишин, молодий айтішник Андрій Маковський.

Цікаво, що розмова за участю Лариси Івшиної тривала понад дві з половиною години, а потім продовжилася у «кулуарах», де львів’янам було запропоновано для ознайомлення книжки з «Бібліотеки «Дня». І під час «кулуарної» бесіди її учасники розкупили усі видання «Дня» з умовної книжкової полиці у Музеї ідей, а особливу увагу звертали на два найсвіжіші — серії «Бронебійна публіцистика» і «Підривна література». Купували для себе, дітей та друзів — як інтелектуальну поживу і гарний подарунок.

Тема, яку запропонував до обговорення на засіданні Олег Мацех, —  «Україна — душа світу».

«У моєму середовищі на Євромайдані, а це, зокрема,  Руслана, Сашко Положинський, Ігор Луценко, Володимир В’ятрович, ми говорили, що є, напевно, інші процеси, крім тих, що лежать на поверхні (падіння курсу долара, прихід невідомо кого до влади...). Ці процеси важко охопити, але вони є дуже важливими в історичному контексті. Які глибинні духовні зміни відбуваються в Україні, і чи взагалі вони є? Яке майбутнє України?» — поставив питання Олег МАЦЕХ.

Першим слово взяв Мирослав МАРИНОВИЧ — «для того, щоби зробити одне важливе застереження»: «Назва, що ви її запропонували до обговорення, може виглядати дещо претензійною... У мене таке враження, що кожен народ — наче клавіатура для Господа Бога. І Господь Бог грає на ній якусь мелодію. Зараз Господь виразно вдарив по клавіші «Україна», і вона дуже яскраво, дуже виразно бринить. У цьому сенсі я сприймаю ці слова — «душа світу», бо в Україні зараз уособлена та душа. Боюся потрапити у ту помилку, в яку потрапив Солженіцин, вважаючи, що кожен народ, чи та клавіша, звучатиме постійно. Не знаю... Скоріш за все, ні... Скоріш за все, приходить час народові сказати своє слово, а потім передати естафету іншому народові. І тоді, мені, здається, баланс оцей збережений».

«Як на мене, важливіше обговорити, що стало рушійною силою Майдану, — зауважив Андрій ІОНОВ. —  Йдеться про клас нереалізованих людей. Тобто людей на Майдан вивело те, що вони не змогли відбутися. Як на мене, Україна — це таки душа світу, бо у найближчому майбутньому і на Європу чекає такий самий вибух людського невдоволення. Тому що революція в Україні — це лише перша ластівка. І Європа, спостерігаючи за процесами в Україні, має подумати, як надалі їй чинити...»

Своєю чергою, Олег Мацех зазначив, що після трьох місяців перебування на Майдані відчув великий духовний перелом. І навів враження своєї знайомої, котра якраз у часі революційних подій перебувала далеко за межами України: «Я почув від неї по поверненні, що вона приїхала в іншу Україну, бо дуже великі зміни відбулися на енергетичному рівні...» Тобто на Майдані народилася інша нація... Майже мільйон людей перейшло через фільтр Майдану. І, як на мене, події на столичному Майдані — це велика хірургічна операція, очищення, яка в сірому болоті провела межу між чорним і білим, між радянським і новим, модерним. Вважаю, що процес не закінчився... Зрештою, як сказав Ніцше, все, що нас не вбиває, робить міцнішими».

Дещо конкретизував тему обговорення Марк ЗАРХІН: 

«Що ми можемо дати світові, що би він сказав, що Україна їх дуже цікавить? Чому би нам  не стати виробником органічної, екологічно чистої продукції для Європи — з огляду на величезну кількість сільськогосподарських земель?

Це сприяло би й розвиткові у майбутньому туристичної галузі, контактів у сфері побутової культури, розвиткові ресторанного бізнесу, зрештою — великої експортно-орієнтованої галузі, яка допоможе витягнути нас із маргінесу.

Ось про що треба говорити! При чому не тільки на нашому, дискусійному, рівні. З такими пропозиціями треба виходити на уряд, пропагувати такі ідеї у засобах масової інформації».

Олексій СКРИПНИК  окреслив два такі моменти:

«1. Чи ми всі усвідомили, як змінилися під час Майдану українці? Ми виросли соціально, напевно, на 100 чи навіть на 200 років і вперше почали бути відповідальними за свою країну.

2. Фактично революція в Україні відбулася на базових християнських цінностях. Відтак ми показали постмодерній Європі, що ці цінності ще існують і, головне, вони потрібні».

«Суспільство дуже змінилося, — наголосив О. Скрипник, — але цього, на жаль, не розуміє новий уряд, котрий і надалі пробує працювати у старих парадигмах — «дерибану», домовляння, приведення до влади своїх, розподілу посад за принципом «свої — чужі», ведення у владу людей некомпетентних...  Біда в тому, що «зелені чоловічки» відчули себе господарями ситуації». 

Надважливим чинником побудови нового суспільства, на думку О. Скрипника, є навчання держслужбовців. Також, говорить п. Олексій, потрібно припинити розпорошуватися у справах: «Не можна відразу займатися всіма справами, але це відбувається через те, що в Україні відсутні високо кваліфіковані управлінські кадри». Через це і відбувається така ситуація, що «не можемо залатати всі дірки у кораблі: з одного боку — заліплюємо, а з другого — пробиваємо, що я називаю управлінським колапсом». І підсумував свою рефлексію так: «Нам не вистачає суб’єктності, тобто розуміння того, що ми самі можемо запропонувати Європі. Нам треба  змінити вектор».

«На мою думку, в Україні є кілька незавершених революцій, починаючи ще з національно-визвольної війни, — зазначила головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА. — І через всі ці незавершені процеси (так, як не було завершено комуністичну трансформацію, не відбулася буржуазно-демократична революція, так само не відбулося 1991 року формування справді Незалежної держави...) наша держава схожа на рябого бичка, якого випатрали із середини, соломою напхали, підперли кілком, і якийсь час, поки ніхто не рухав, це стояло. А чому українці не помітили глобальної підміни?..

УЧАСНИКИ «КУЛУАРНОЇ» БЕСІДИ, ЩО ВІДБУЛАСЯ ПІСЛЯ ОСНОВНОГО ЗАСІДАННЯ В МУЗЕЇ ІДЕЙ, РОЗКУПИЛИ ВСІ ВИДАННЯ З «БІБЛІОТЕКИ «Дня». КУПУВАЛИ ДЛЯ СЕБЕ, ДІТЕЙ ТА ДРУЗІВ — ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ І ГАРНИЙ ПОДАРУНОК

Я зараз, як і всі, захоплююся мужністю майданівців, але перемогою це не можу назвати. Хоча би тому, що маємо втрачені території... І той шанс, який відкривається після Майдану, є надвикликом у надумовах. До того можемо підійти історично і сказати, що в той ранок, коли студентів побили, і вони побігли до Михайлівського монастиря, ми просунулися не тільки вперед — повернулися до часів Батия... Батия і з точки зору зовнішнього ворога, і як виклику для себе... Київська держава була доволі могутньою. Якщо у нас є надзадача і місія, якщо ми хочемо стати на рівень тієї держави, єдиними спадкоємцями якої ми і є, це абсолютно очевидне історичне питання — так само, як наші сусіди повернулися до часів Орди... Люди це інтуїтивно відчували, бо Михайлівський золотоверхий — це була твердиня того часу, де ховалися від наступів Орди на Київ... Отож тодішня могутня Київська держава і та могутня Україна справді потребує фантастичних ідей, нових проривів, великої пасіонарності... Чи хочуть цього у світі? Абсолютно не хочуть. Хочемо бути зручною, комфортною державою для життя, без надзадач?.. Але ми не вміємо, от у чому проблема! От тут якраз лишається великий простір для менеджменту і креативних підходів, тому що ми вміємо робити фантастичні речі, а прості — ні. Як от про нас часто пишуть: «Чому гетьман прийшов під Москву і не спалив її, а пішов додому?» А йому було нецікаво». 

Насамкінець Лариса Олексіївна наголосила на необхідності модернізації національного характеру:

Раціональність, логічність, практичність, відсторонений від емоцій вибір — поки що нам це не вдавалося.  І не тільки зовнішні вороги є причиною того. Починати треба з підготовки практичних людей, які потрібні у школах, вишах. Такі спільноти потрібні всюди, бо мають інший досвід, ще й до того філософствують і рефлектують. Мені здається, що таким типом підходів треба впливати на громадську думку і витісняти трешеві безконечні розмови. Має бути наступ нових ідей на інформаційний простір».

ВРАЖЕННЯ

Олег МАЦЕХ, підприємець, громадський діяч, організатор зустрічі у Музеї ідей:

— У мене якнайкращі враження від цього засідання, тому що очікування справдилися — вдалося зовсім під іншим кутом подивитися на проблеми України, проаналізувати ситуацію, і саме цей формат — інтелектуально-філософсько-аналітичний — дуже потрібен сьогодні, тому що всі — у гонитві й вирішенні тимчасових проблем, не можуть зупинитися, осмислити, що ж насправді відбувається, і куди, яким чином рухатися далі, і які у нас перспективи. Я не знаю, чи все вийшло у нас... Але те, що ми мали вдалу, добру спробу — це можу стверджувати. На мою, думку, зустрічі у таких форматах треба робити.  Участь у цьому заході газети «День» була необхідною — пані Лариса задала надвисокий інтелектуальний рівень дискусії, гарний тон, тобто просвітницька місія газети «День» і особисто її головного редактора є дуже великою.

І ще одна деталь, яка мені дуже сподобалася... Учасники нашого клубу є дуже різні — вони різного віку, представляють різні середовища... Нас об’єднують, передовсім, духовні, інтелектуальні цінності, але кожен має на ті ж самі події абсолютно різні думки. Маркером на усіх наших зустрічах, з різними гостями є довіра, і це завжди видно по тому, як учасники зустрічі відкриваються до розмови, до дискусії, є відвертими... Хочу сказати, що рівень довіри до пані Івшиної був дуже високим — вже після зустрічі я спілкувався про це з колегами по клубу, питав про враження, і вони — якнайкращі. Отож велика подяка головному редактору газети «День».