НЕ ТАКИЙ СТРАШНИЙ ЧОРТ, ЯК ЙОГО МАЛЮЮТЬ

Серед причин, які потенційно здатні викликати стійкі деструктивні зміни в психіці людини, досить часто називають вплив телевізійної інформації, що містить елементи насильства та жахів, особливо, якщо йдеться про психіку дітей і підлітків, чий внутрішній світ тільки-но формується. Суперечка з приводу необхідності обмежити показ по телебаченню фільмів з численними сценами насильства, здавалося б, завершилася на користь прибічників організованого державного контролю за телевізійним меню споживачів. Як відомо, Національна рада з питань телебачення та радіомовлення з 1 грудня минулого року заборонила показувати фільми зі сценами насильства до 22-ї години.

Однак така постановка питання багатьох не задовольнила. У фаховій літературі описано чимало досліджень впливу інформації з елементами агресії й насильства на психіку дітей та підлітків, але спеціальних досліджень, присвячених вивченню впливу на дітей фільмів жахів, практично нема. На сьогоднішній день упевнено можна говорити лише про те, що інформація з елементами жахів викликає в людини, і особливо в дитини, специфічні відчуття екзистенціального характеру, які здатні істотно трансформувати її емоційний стан і залишити певний слід у її психічному житті. Однак при цьому неможливо дати однозначну відповідь як щодо особливостей цих трансформацій, так і щодо того, наскільки конструктивними чи деструктивними вони є. Зрештою, залишається нез’ясованим суто практичне питання: чи дозволяти дітям дивитися фільми жахів?

Багато талановитих письменників, художників, кінематографістів минулого і сьогодення присвячували свої твори людському страху. Певною мірою сповідуючи в цих творах релігію деструктивних почуттів, вони розглядали переживання людиною страху, жаху як унікальну можливість для збагачення уяви, урізнобічнення емоцій, випробовування на міцність сили духу, загартування характеру тощо.

У фільмах жахів, які являють собою спеціальний жанр кіномистецтва, події відбуваються у «символічному» світі, що існує лише на екрані телебачення. Персонажів цих фільмів неможливо зустріти в реальному житті. Вони є мешканцями іншого, «альтернативного», потойбічного, ірреального світу. Цей світ існує за іншими законами, він є непізнаним, таємничим і тому небезпечним та загрозливим. Його персонажі «лоскочуть нерви», збуджують, ваблять, викликають складну суміш відчуттів, а також нагадують про те, що десь поруч завжди є Смерть. Від них «тхне могилою». У цьому полягає особливість фільмів жахів, їх відмінність від інших фільмів.

Мерці, людиноподібні тварини, чудовиська й монстри завжди впливають на людську уяву, збуджують асоціації, що мiстяться в глибинах людської свідомості, і викликають змішане відчуття незрозумілого й панічного внутрішнього занепокоєння, тривоги.

Як говорив М. Бердяєв, «найвищий, істинний страх, або екзистенціальний жах, людина здатна відчувати не перед реальними небезпеками звичайного, повсякденного життя, а лише перед вічною таємницею буття. Страх смерті — це один з найглобальніших і вічних страхів людини. На думку М. Хайдеггера, без усвідомлення цього страху людина як високо розвинута особистість не може відбутися. Усвідомлення смерті як межі існування дає людині можливість трансформувати енергію екзистенціального страху в потяг до самовизначення і самореалізації згідно зі своїм призначенням у світі. Усвідомлення реальності смерті означає усвідомлення власної абсолютної свободи, своєї абсолютної відповідальності перед собою за вибір своєї долі».

Тож не випадково інформація, що містить елементи жахів, практично завжди несвідомо й мимоволі використовується дорослими у вихованні дітей з перших років їхнього життя. Ці елементи можна спостерігати вже у дитячих колискових піснях (наприклад, про сірого вовчка), які співають матері своїм немовлятам. Дещо пізніше подібні елементи жахів зустрічаються у дитячих віршиках і казках, які дорослі читають дошкільнятам. Страшні казки й історії знайшли своє втілення й у дитячому фольклорі, зокрема, в так званих «страшилках», які протягом століть передаються з покоління у покоління дітям усним шляхом. Ця інформація виконує важливу роль у формуванні внутрішнього світу дитини і містить у собі важливий педагогічно-виховний момент. Існує чимало свідчень того, що доволі часто улюблені дитячі фантазії здатні діяти в «довгостроковому» плані, тобто вже в дитячому віці вони здатні програмувати майбутній життєвий шлях дорослої людини.

Як показують реальне життя і педагогічно-виховна практика, «страшні історії» («страшилки») є актуальними практично для всіх дітей від 6 — 7 до 11 — 12 років. Більшість фахівців у галузі психології переконані, що так звані «дитячі страхи» мають бути «прожиті» і раціоналізовані саме в дитинстві. «Недоопрацьовані» дитячі страхи є добре відомою проблемою практичних психологів, якi знають, що є досить багато дорослих людей, котрi, так і не подолавши в дитинстві своїх дитячих страхів, значно краще почуваються серед ночі на незнайомій вулиці, аніж тоді, коли їм доводиться залишатися сам на сам у власній домівці при зачинених вікнах і дверях.

Дитячі «страшилки», різноманітні казки й історії «страшного» змісту належать до засобів, за допомогою яких дитина отримує можливість найбільш ефективно і найбільш безболісно долати свої страхи. Це є своєрідним тренуванням хоробрості, мужності, сили волі тощо. Через це задовольняється пізнавальний, дослідницький інстинкт дитини. У такий спосіб вони самостверджуються і пізнають свою самоцінність. Завдяки цьому у відносно безпечних умовах діти пізнають й тренують відчуття «особистої межi», інстинкт самозбереження.

Проте більшість дорослих, які оточують дітей в їхньому повсякденному житті, як правило, не схвалюють дитячої зацікавленості у фільмах жахів, оскільки переконані в їх шкідливості. Педагоги, вихователі та батьки впевнені в тому, що фільми з елементами жахів серйозно травмують незрілу дитячу психіку, яка перебуває у стадії формування, і вважають, що не слід дозволяти дітям їх дивитися. Таким чином, недооцінюється значення цієї інформації у житті дітей. Отже, дітей позбавляють частки життєво важливих інтересів і функцій, і це істотно збіднює їхнє емоційне життя, призводить до ранньої і однобічної інтелектуалізації психіки.

Спеціальні дослідження кіноінтересів школярів дали змогу констатувати, що фільми жахів надійно посідають за популярністю серед дітей другі-треті позиції. Потреба підлітків у видовищності, в переживанні яскравих емоцій і «гострих відчуттів», яка є цілком природною для «нормальних», психічно здорових дітей, попри всі намагання дорослих і всупереч цим намаганням, робить їх стійкими прихильниками цього жанру кіномистецтва.

Справедливості заради слід визнати, що кількість прибічників протилежного погляду на цю проблему виявляється значно більшою. Втiм, на нашу думку, не слід робити однозначних заяв. Навіть найзапекліші противники фільмів жахів принаймні не заперечують того факту, що їх перегляд має на дітей і підлітків вибірковий вплив. Вони впливають деструктивно лише на тих дітей, які є заздалегідь налаштованими саме на такий вплив і в яких не сформована природна захисна реакція»; які напередодні перегляду фільму вже перебували у стані фрустрації, або коли вже мала місце так звана «акумуляція агресивності».

На мій погляд, розмірковуючи з цього приводу, важливо пам’ятати про дві речі.

По-перше, те, що вважається дорослими як жахливе, не завжди є таким для дітей. Наведу лише один приклад з моєї дослідницької практики. Педагоги і батьки виявили серйозну стурбованість тим, що зображене на рекламному щиті в центрі великого міста неземне чудовисько, замість приваблювати увагу потенційних споживачів до продукції однієї з фірм, негативно впливає на уяву дітей, які змушені щодня спостерігати це зображення дорогою до школи. Однак спеціально проведене дослідження впливу зображення рекламного монстра на дітей дало змогу впевнено говорити, що діти цілком позитивно налаштовані на чудовисько і, на відміну від дорослих, зовсім не вважають його зображення жахливим та загрозливим.

По-друге, фільми жахів не однаково впливають на різних дітей і залишають у їхній свідомості не однакові сліди. У зв’язку з цим логічно постає питання про критерії, які зумовлюють знак впливу соціально шкідливої інформації, зокрема, фільмів жахів, на психіку дитини.

Першим критерієм є вік дитини — навіть досить обережні психологи висловлюються за те, що з 10 років дітям слід дозволяти дивитися фільми жахів разом з дорослими.

Другим — ступінь «психічної зрілості» дитини, ступінь сформованості в неї механізмів самозахисту й самозбереження. У такому разі дитина на пiдсвідомому (інстинктивному) рівні здатна оберігати себе від руйнівних впливів. Якщо дитина відчуває психологічний дискомфорт під час перегляду фільмів жахів, то, як правило, вона сама відмовляється від цих фільмів і в такий спосіб забезпечує собі психологічну безпеку.

Третім критерієм є характер соціального оточення, в якому дитина існує. Погані взаємини в сім’ї, наявність материнської чи батьківської депривації, надмірна авторитарність дорослих, хронічна конфліктність у сім’ї, нещирість у стосунках задають певний напрям сприймання дитиною світу навколо неї. Відчуття «небажаності», незахищеності, самотностi тощо значно підвищують імовірність деструктивного впливу будь- якої соціально шкідливої інформації на дитячу психіку. Коли підліток по- справжньому жахається під час перегляду фільму жахів, то тут є над чим замислитися дорослим, які його оточують.

Урахування цих критеріїв, на мій погляд, дає підстави для прийняття виваженого рішення щодо того, чи варто дозволяти тій чи тій дитині дивитися фільми жахів.