Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Приборкати «Шторм»

Журналісти «Дня» відвідали військових 79-ї бригади, які будують лінію оборони на узбережжі Маріуполя
1 квітня, 2015 - 18:58
Журналісти «Дня» відвідали військових 79-ї бригади, які будують лінію оборони на узбережжі Маріуполя

Вирушаючи на зйомку окопів на пляжі, ми й не сподівалися, що когось там застанемо. Уночі була злива, а ранок розпочався сильним вітром. Погода не сприяла роботі над оборонними спорудами, і більшість військових були в частині. Утім, пройшовшись пляжем, ми побачили невеличкий намет: кілька дерев’яних кілків, обтягнутих маскувальною сіткою та захисною клейонкою. Малоймовірно, що хтось у таку погоду може ховатися в такому ненадійному укритті. Але щойно ми підійшли, нам назустріч із намету вибіг літній чоловік у військовій формі та запросив на імпровізовану екскурсію.

«Мене звуть Дід, — представився чоловік, — Я — наймолодший у бригаді. Усього 61 рік. (Сміється.) Мене брати спочатку не хотіли, казали — застарий. Два місяці воєнкома діставав, щоб дозвіл отримати».

Як виявилося, Дід — колишній голова селищної ради містечка Кочеток, що в Чугуївському районі Харківської області, а за сумісництвом — давній і вірний читач «Дня».

«Щодня вашу газету купую. У нас удома вона всюди — і в кіосках, і на розкладках. Тут, щоправда, не часто маю можливість у місто поїхати, тому читаю в Інтернеті. Зі смартфона в Мережу виходжу. Із мене хлопці навіть кепкують часом, майже ніхто з них сторінок у соцмережах не має, а в мене є. Це ж так зручно: і новини дізнаєшся, і з людьми поспілкуватися можна», — усміхається чоловік.

Роботу над окопами військові почали тиждень тому. Зараз оборонні рови тягнуться на кількасот метрів, але солдати запевняють — це лише початок. Щоправда, працювати на пляжі не так просто, як здається.

«Складність у тому, що ми працюємо в піску. — ділиться Дід. — Тут важко викопати нормальну яму, оскільки її краї постійно осипаються. Крім того, все потрібно одразу закріплювати, бо як лишиш, то доведеться копати знову».

Пляж військові охороняють протягом доби. Поки особливої роботи немає — один несе варту, а інші відпочивають у наметі.

У НЕГОДУ ХЛОПЦІВ РЯТУЄ ВІД ХОЛОДУ ДОБРЕ НАТОПЛЕНА «БУРЖУЙКА». ВІЙСЬКОВИЙ ІЗ ПОЗИВНИМ «МОЦАРТ» РУБАЄ ДРОВА. «ТРІШКИ КОМФОРТУ Є, А БАГАТО Й НЕ ТРЕБА», — КАЖЕ ВІН

«Щойно світало, приїхав командир роти. Одразу прийшов на пляж, щоб спитати, як ми пережили шторм. Сказав, що не заздрить нам, бо варта в таку погоду — не найкраще. Усе, звісно, не так страшно, але було дуже приємно, що керівництво про нас думає», — розповідає хлопець із позивним «Заєць».

«ОБЕРЕЖНО — ДИТИНА СПИТЬ»

Хоча дощу немає вже кілька годин, але погода прогулянкам не сприяє.

«Пішли, заховаєтеся, — кличе нас до намету Дід. — У такий вітер на вулиці довго не посидиш».

У наметі в цей час вирує життя. Хлопці готують обід, а нас запрошують присісти на імпровізовану постіль.

«Сідайте тут, — говорить військовий із позивним «Моцарт». — Але обережно, в нас там дитина спить!»

ПОКИ ЛІНІЯ ОБОРОНИ СЯГАЄ ЛИШЕ КІЛЬКАСОТ МЕТРІВ, АЛЕ СОЛДАТИ ЗАПЕВНЯЮТЬ — ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК. КОПАТИ НАМАГАЮТЬСЯ ОБЕРЕЖНО, ОМИНАЮЧИ МОЛОДІ ДЕРЕВА ТА АЛЬТАНКИ, ЩОБ НЕ НАШКОДИТИ ПЛЯЖУ

Спочатку ми здивувалися, що може робити дитина на пляжі в шторм, але коли ця «дитина» висунула чорну волохату мордочку з-під ковдри — здивування пройшло. Як виявилося, «дитиною» хлопці дружно називають песика Альфу. Його солдатам подарували місцеві два місці тому, під час візиту на передову. З тих пір він і несе службу разом з бригадою.

ДВА МІСЯЦІ ТОМУ МІСЦЕВІ ПОДАРУВАЛИ ХЛОПЦЯМ ПЕСИКА АЛЬФУ. ЗА ОСТАННІЙ ЧАС ТОЙ СТАВ СПРАВЖНЬОЮ ЗІРКОЮ: РАДО ПОЗУЄ НА КАМЕРУ ТА НАВІТЬ ПОДАЄ ГОЛОС. АЛЕ ГЛАДИТИ ЙОГО ХЛОПЦІ ЗАБОРОНЯЮТЬ — ЩОБ ВІЙСЬКОВИЙ ПЕС ДО РУК НЕ ЗВИКАВ

На камеру Альфа позує радо, навіть голос подає. Але гладити його хлопці забороняють — щоб військовий пес до рук не звикав.

«НА ЧЕРГУВАННЯ ПОПРОСИВСЯ САМ — РОМАНТИКА»

Після дощу хлопці вже встигли просушитися й починали чистити зброю. Намет — захист не надто надійний. При сильному вітрі дощ затікає всередину, лише «буржуйка» рятує від холоду й дозволяє підсохнути.

«Трошки комфорту є, а багато й не треба. — ділиться «Моцарт». — Якби ми вперше так потрапили, то, може, щось відчули б, а так — навіть і не зрозуміли, що погода не така, як завжди. Узагалі, я сьогодні не мав іти на чергування. Люблю хвилі, тому попросився сам. Романтика...»

Як виявилося згодом, «Моцартом» бійця назвали неспроста. До війни він викладав дітям вокал, окрім того, чоловік грає на клавішних, ударних, пише пісні. А зараз вечорами часто акомпанує товаришам по службі на гітарі. На війну «Моцарт» пішов за власним бажанням.

«Моя дружина — військовозобов’язана, її мали призвати ще торік. Оскільки не можна брати на службу двох людей із однієї родини, я вирішив піти добровольцем, а її лишити з дітьми. Так буде правильно. Однак це не єдина причина мого рішення. Я не хочу, щоб моя дружина та діти жили в рабстві, щоб ходили в магазин по талонах, щоб моїм рідним розповідали якісь дурниці з екранів телевізорів. Хочу, щоб моя сім’я була щаслива, а Росія їм у цьому точно не сприятиме». — підсумовує «Моцарт».

НАЛОВИВ БИЧКІВ НА... АНТЕНУ ВІД БТР

У наметі увагу привертає незліченна кількість сушених бичків, які висять на стінах. Як виявилося, це — недавній улов «Діда».

«Тут так клює, що за чотири години можна мішок витягти, — розповідає він. — Зараз вже на вудочку ловлю, а як не мав, то на антену від БТРа. Відкручу — і так клює! У погожий день на пляжі сотні рибалок — не проштовхнешся, але як маю можливість — ловлю, то мені — відпочинок».

Хлопці ж жартома нарікають: «Та скільки треба тієї риби? Уже й смажимо, й сушимо, і юшку варимо — сил нема її їсти!»

До слова, на забезпечення харчами бійці не скаржаться. Розповідають, що й у частину привозять достатньо продуктів, і місцеві підгодовують. Минулого тижня одна з мешканок приватних будинків цілий ящик домашньої випічки принесла — всім вистачило.

Щоправда, не всі місцеві налаштовані дружньо, але «Дід» відзначає приємну закономірність — чим довше українська армія перебуває в Маріуполі, тим більше людей починають розуміти, хто їм — друг, а хто — ворог.

«Місцеві з нами не конфліктують. Коли ми почали копати на пляжі, звісно, здивувалися. Не розуміли, що відбувається, виходили, дивилися, але протестів не було. Ми знаємо, що спочатку багато маріупольців були проти України, але тепер, коли побачили, що несе з собою Росія, ситуація покращилася», — говорить чоловік.

Щойно пляж просохне, військові знову візьмуться до роботи. Місцеві допомагати фізично поки не спішать, але бійці наголошують — зайвим робочим рукам вони завжди раді.

Олена БЕРЕЖНЮК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments