Рафаїл ТУРКОНЯК: «Займаюся перекладом Святого Письма з єврейської мови...»
Почесний професор і завідувач кафедри богослов’я «Острозької академії» — про стан гуманітаристики та українського суспільства
Нещодавно свій ювілей відсвяткував отець Рафаїл Турконяк — архімандрит греко-католицької церкви, почесний професор і завідувач кафедри богослов’я Національного університету «Острозька академія». 2007 року Рафаїл Турконяк завершив переклад Острозької Біблії сучасною українською мовою, над яким працював 30 років. 2016-го в Острозі під його авторством виданий українською перший Словник грецької біблійної мови. Інтерв’ю з отцем Рафаїлом у честь ювілею дещо затрималося через певні робочі моменти, утім, розмова з людьми такої глибини не потребує приводів.
— Отче Рафаїле, над чим працюєте зараз? Чим плануєте здивувати нас найближчим часом?
— На цей час я займаюся перекладом Святого Письма з єврейської мови, який має з’явитися в друці цьогоріч, а також над перекладом із латинської так званої Вульгати (латинський переклад Біблії з IV століття. — Ред.). Крім цього, працюю над створенням грецько-українського та старослов’янсько-українського cловників, оскільки вони нам вкрай потрібні сьогодні.
— Як ви оцінюєте стан сучасної гуманітаристики в Україні?
— Стан сучасної гуманітаристики я окреслив би як повністю незадовільний. Чомусь усі злободенні потреби відштовхнули дослідження в сфері гуманітаристики на задній план і ними займаються лише ентузіасти. Чомусь ми забули, що без знання древніх мов не зможемо докопатися до справжнього нашого минулого. На жаль, поки що ми залишаємося заручниками тих світоглядів, які нам нав’язали наші не дуже доброзичливі сусіди.
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
— Сьогодні Україна переживає непрості часи. Що скажете про стан українського суспільства загалом? Над чим нам потрібно працювати передусім?
— Стан українського суспільства окреслив свого часу Блаженніший Патріарх Мирослав Іван Любачівський, як дуже хворого, і я поділяю його думку. Нам знадобиться ще багато часу, щоб перелаштуватися на іншу некомуністичну дійсність, яка за роки окупації глибоко засіла в наших головах. Вірю в свій народ та його здатність відновлюватися й захоплюватися правдивими, а не примарними цінностями крайнього матеріалізму й гонитвою за дочасними благами, які спостерігаємо в нашому посткомуністичному суспільстві. Паростки зрушень до такого перетворення вже є, особливо в молоді. Сподіваюся, що це буде продовжуватися. Однак ще потрібний час, оскільки зміни залежать від нас самих і нашого бажання служити іншим, а не лише накопичувати матеріальні блага.
