Дипломатія є мистецтвом приборкувати силу.
Генрі Кіссінджер, американський державний діяч, дипломат і експерт в області міжнародних відносин

У пошуках «Копенгагена» на сході України

Як активісти розвивають велорух у невеликих містах
16 листопада, 2018 - 12:31
КОПЕНГАГЕН — МЕККА ВЕЛОСИПЕДІСТІВ

Копенгаген — перше велосипедне місто в світі, велосипедний рай на землі, успіх якого мріють повторити в багатьох країнах. Безпечна інфраструктура, майже 400 кілометрів якісних велодоріжок, розповсюджений велопрокат, професійні ремонтні майстерні, повага до всіх учасників дорожнього руху, і зрештою, яскраво розвинена велосипедна культура — еталон для велосипедистів.

Свій маленький «Копенгаген» є й на сході України. Звичайно, не настільки розвинений та прогресивний, як данський, але місцеві громади активно прокладають шлях до позитивних трансформацій. Мешканці поступово звикають до думки, що велосипед може приносити користь не лише їм особисто, а й бути корисним для всієї спільноти — сприяти зміцненню соціальних та культурних зав’язків, а також збереженню довкілля, приваблювати інвестиції, розвивати бізнес, формувати туристичну привабливість міста та підвищувати мобільність.

Особливу любов людей до велосипедів у містах Донецької і Луганської областей було помічено командою проекту «ВелоСхід» під час робочих поїздок на схід і підготовки до проведення фестивалів у форматі веловихідних. Сам проект «ВелоСхід», або Cycling through Donbas and beyond, виконується громадською організацією «Асоціація велосипедистів Києва» в рамках проекту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

«Круті педалі» в Костянтинівці, «ВелоДвіжОк» у Слов’янську, «Двоколісний день» у Мирнограді, Sherwood Weekend у Старобільську, «ДоброВело» в Добропіллі, «Двіж on Wheels» у Лисичанську, «Дружбайк» у Дружківці та «Східний велофорум» і велопарад до Дня міста #KramatorskBikeRide в Краматорську — саме таким місцевим мешканцям і жителям прилеглих міст запам’яталося літо 2018. Та, крім велосипедних фестивалів, є в кожного з цих міст і своя велосипедна історія...

МАЙЖЕ, ЯК КОПЕНГАГЕН, АЛЕ...

Луганська область. Старобільськ. Місто, в якому відсутній громадський транспорт, тому люди на велосипедах тут усюди — різного віку та соціального статусу. За оцінкою місцевих активістів, велосипедом як транспортом користується 50 — 60% мешканців, що дорівнює показнику європейських міст із розвиненою велотранспортною мережею.

Способом пересування велосипед став і для Марини Бражнікової та її родини, яка 2014-го була вимушена покинути свій дім і виїхати з Луганська. Старобільськ став для них новим домом.

«Коли ми сюди приїхали й зрозуміли, що тут немає транспорту — ні міського, ніякого, перше, що ми придбали з родиною — велосипеди: мені, чоловікові та дітям», — ділиться спогадами Марина.

СТАРОБІЛЬСЬК. МАРИНА БРАЖНІКОВА

Зараз у жінки два особистих велосипеди. Один спортивний — для пересування містом на роботу, інший — міський із кошиком для продуктів та інших необхідних речей, за якими вона їздить до магазину.

Однак, незважаючи на таку любов до двоколісного транспорту, доглядати за ним Марина не дуже любить, на відміну від своєї доньки, яка й про свої велосипеди подбає, а їх у неї теж два, і за велосипедами членів своєї сім’ї пригляне.

«Вона в нас чепурна. Не дай Бог, десь побачить пляму — вимиє. Це мама може виїхати в місто на брудному велосипеді, вона не поїде», — тішиться донькою матір.

 

До велосипедів у Старобільську мешканці ставляться по-особливому, а місцеві активісти бачать розвиток велоруху одним із ключових із точки зору мобілізації та об’єднання громади задля міських трансформацій.

За сприяння мерії у місті з’явилися велопарковки, а от безпечна велоінфраструктура повністю відсутня. Проте Марина Бражнікова та інші активісти не покладають рук і щиро вірять, що якісним велосипедним доріжкам у їхньому особистому «Копенгагені» бути.

Більше того, активна громада має намір використати велосипед як символ Старобільська та встановити йому пам’ятник, а в самого міста є великі амбіції стати велосипедною столицею Луганської області.

ДЕПУТАТИ НА РОБОТУ НА ВЕЛОСИПЕДІ — ТАК ЧИ НІ?

Так! У Сєверодонецьку ми знайшли таких двоє. Депутатка міської ради, співзасновниця Антикризового медіацентру Олена Ніжельська та її колега однопартієць.

Основним транспортом велосипед став для Олени 2014 року. Саме тоді жінка взяла участь у велопробігу до Дня міста, який і надихнув її придбати особистий ровер, тим самим зробивши собі подарунок на день народження.


СЄВЕРОДОНЕЦЬК. ОЛЕНА НІЖЕЛЬСЬКА

«Це стало своєрідним відліком, коли я більше не можу без велосипеда», — розповідає Олена Ніжельська.

Завдяки тому, що місто компактне, це дозволяє користувачам та користувачкам двоколісного транспорту швидко переміщатися в будь-яку його частину, але Олена переконана, є у цьому і свої недоліки: «Із 2014 року, коли Сєверодонецьк по суті став адміністративним центром області, кількість автомобілів у місті значно збільшилася і, відповідно, велосипедистам стало менш комфортно на дорогах, оскільки традиційно вважається, що дороги для машин, а велосипедистам місто на тротуарах. Але на тротуарах пішоходи, і ми там теж зайві».

 

Безпечна велоінфраструктура тут повністю відсутня, про велосипедне життя у місті свідчать організовані велопробіги, встановлені велопаркінги та велосипедна скульптура біля одного з корпусів Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

А самих велосипедистів у Сєверодонецьку можна розділити на кілька груп. Для одних велосипед — це розвага і відпочинок, для других — спорт і туризм, інші використовують його як спосіб пересування до дачі, а для декого це основний транспорт, щоб добиратися на роботу чи на навчання.

Так чи інакше, для всіх цих людей повинні бути створені комфортні умови, щоб вони відчували себе повноправними учасниками дорожнього руху. Проте самі велосипедисти повинні виховувати в собі відчуття відповідальності за свою поведінку на дорозі, у тому числі й дотримуватися правил дорожнього руху. А поки що батьки бояться пускати своїх дітей на дорогу, тому вони пересуваються на велосипеді пішохідною зоною, де безпечніше.

ЯМИ НА ДОРОГАХ ІНОДІ МОЖУТЬ ПРИНОСИТИ ЗАДОВОЛЕННЯ...

...але лише певний час і лише окремим людям.

«Відсутність інфраструктури — це мінус, але для мене наче і плюс. Якщо на звичайному велосипеді ями створюють перешкоди для пересування, то у моєму виді спорту це приносить навіть задоволення», — розповідає Андрій Харьковський.

Йдеться про ВМХ, дуже поширений серед молоді у місті Лисичанськ Луганської області. За активним розвитком BMХ-культури можна спостерігати у просторі неформальної атлетичної культури «Дружба», назва якого цілком відповідає атмосфері, яка в ньому панує. Саме тут молоді люди вчаться базовим трюкам та відточують майстерність. Тут тренується і Андрій Харьковський — керівник цього простору.


ЛИСИЧАНСЬК. АНДРІЙ ХАРЬКОВСЬКИЙ

«У нас сформувалася своя активна велоспільнота. Ми часто збираємося всією компанією, влаштовуємо показові виступи, ділимося досвідом — збираємо великий натовп та граємо в гру під назвою «Байк». Сенс гри полягає у тому, що один із нас показує трюк, решта повинні його повторити. Так ми і вчимося трюкам, допомагаючи одне одному», — ділиться досвідом хлопець.

Андрію Харьковському — 21. Є в їхній велотусовці і молодші ВМХери — хлопці та дівчата 13—17 років, школярі, для яких велосипед — ціле життя.

Пересуваються молоді спортсмени-початківці на двоколісному транспорті і містом, в якому відсутня не те що безпечна велоінфраструктура, а й дороги.

 

«На моїй вулиці немає асфальту взагалі, там щебінь. Якщо піднятися на більш головну вулицю, то можна побачити який-неякий асфальт, але там теж багато ям і бордюр, які зовсім не пристосовані для звичайних велосипедистів. На основній дорозі, де починається траса, цікавіше — вона рівніша, і там можна розігнатися», — говорить ВМХер Андрій.

Попри те що дороги у Лисичанську залишають бажати кращого, молоді велосипедисти задоволені, що у них є простір «Дружба», який дає їм великі можливості.

ДОСЛІДЖУЮЧИ МІСТО

Дослідник. Так себе називає активіст, велосипедист Стас Дяченко із Краматорська, який у дитинстві просто крутив педалі, а сьогодні свідомо досліджує свої улюблені місця на велосипеді та знаходить деталі, яких раніше не помічав.


КРАМАТОРСЬК. СТАС ДЯЧЕНКО (ПО ЦЕНТРУ)

У Краматорську є багато цікавих відкритих місць — долини, пагорби, яри, балки, кар’єр, крейдяні гори, підлісок, степ, які притягують до себе місцевих велосипедистів. Тому й не дивно, що на кожного з них знайдеться своє улюблене унікальне місце.

«Краматорськ цікавий у дрібницях і деталях — це ландшафтний парк, крейдяні гори, на яких пройшло моє, можна сказати, дитинство. Тут я багато розмірковував, спостерігав за містом і вбирав у себе дух Краматорська. Тому велосипед для мене, як транспорт, — зручний спосіб досягти поставленої цілі та знайти деякі відповіді на свої питання», — розповідає хлопець.

Широкі простори манять не лише красою, а й свободою від автомобілів, які рідко коли тут зустрінеш. А якби цими мальовничими стежками прокласти туристичні веломаршрути, то вони приваблювали б не лише місцевих, але й велосипедистів з різних куточків України, і могли б стати ще однією окрасою міста, тим самим у рази підвищивши його туристичну привабливість.

 

«Ми часто проводимо велозаїзди на різноманітних локаціях і розповідаємо історії про ці місця. Сама історія міста народжена у цих маршрутах. Це можуть бути як правдиві історії, так і міфи або легенди, які ходять ще з часів наших прапрадідів та прапрабабусь, а ми передаємо їх із покоління в покоління», — каже Стас Дяченко.

Розвинений велотуризм, промарковані комфортні маршрути, як і безпечна велоінфраструктура — поки лише мрія для активних велосипедистів. Але за цією мрією стоять великі можливості: мобільність, зелений туризм, унікальні веломаршрути, активний відпочинок, залучення додаткових інвесторів та інвестицій і зрештою збереження традицій. Усе це може стати реальністю за умови успішної співпраці громади з місцевою владою та активної залученості до процесу усіх необхідних сторін.

КОСТЯНТИНІВКА ПОСТУПОВО КРУТИТЬ ПЕДАЛІ

«Тут дуже дружні люди. До якого велосипедиста не звернешся, завжди допоможуть, із задоволенням разом проїдуться на велосипеді та розкажуть про місто», — так про свою рідну Костянтинівку відгукується школярка Ія Кобзар.

Тема велосипеда для міста є актуальною, адже місто невелике, до того ж, відчутна проблема з громадським транспортом, тому частина мешканців пересіла на велосипеди.


КОСТЯНТИНІВКА. ІЯ КОБЗАРЬ

«На ньому зручно пересуватися в будь-яку точку міста. Щоправда, кататися у нас по місту особливо ніде, але якщо виїжджати за його межі — це цікавіше», — ділиться враженнями Ія.

Активними користувачами двоколісного транспорту є не лише місцеві жителі, а й мешканці прилеглих сіл, які з особистих потреб долають відстань від дому до міста на велосипеді.

 

Велосипедом користується і заступник мера Костянтинівки Віктор Василенко, але здебільшого не як транспортом, для нього це насамперед можливість підтримувати здоровий спосіб життя.

Масових велосипедних заходів, як і окремої активної велоспільноти, тут не спостерігається, але, як і в інших містах, мешканці хочуть бачити у себе якісну інфраструктуру, яка буде комфортною та безпечною для всіх учасників руху.

АКТИВНА ВЕЛОСПІЛЬНОТА ДОНЕЧЧИНИ МРІЄ ПРО БЕЗПЕЧНІ ВЕЛОДОРІЖКИ

Добропілля, Слов’янськ, Дружківка — міста Донецької області, де наявна активна велоспільнота — більшою мірою та, яка за спорт, туризм і «велопокатушки».

У Добропіллі це DobroVelo, у Слов’янську — велосипедний клуб «ТОР», а в Дружківці — велоклуб «LEVEL», туристичний клуб «Енергія» та велоспільнота «Пісні колес».

Усі вони мріють побачити у своїх містах позитивну трансформацію, яка призведе до розробки, створення та розвитку якісної велоінфраструктури. А поки велодоріжок немає, місцеві велосипедисти розвивають велосипедний рух серед мешканців як можуть — влаштовують регулярні міські велопробіги і велозаїзди за місто, відкривають на велосипеді нові міста, проводять велошколу з безпеки руху на дорозі.

У Добропіллі добре розвинений велосипедний прокат, що дозволяє людям, які не мають особистого двоколісного транспорту, пережити ті неймовірні емоції, які дає їм велосипед.

У Дружківці, де послуги велопрокату відсутні зовсім, натомість більше акцентують на безпеці руху та знанні ПДР серед дітей і підлітків, проводячи для них велолабіринт з вивчення дорожніх знаків.

А ось слов’янські досвідчені велосипедисти більше полюбляють та організовують заїзди на великі відстані, під час яких вони відкривають для себе нові краєвиди, об’єкти та міста.

Завдяки активному веложиттю тема велоактивізму у Добропіллі, Слов’янську та Дружківці поступово знаходить відгук серед велосипедистів, які готові включатися задля збільшення впливу громадськості на місцевому рівні.

ВЕЛОСИПЕД ВІДКРИВАЄ НОВІ МОЖЛИВОСТІ

Велосипед — це не лише спорт, туризм, відпочинок чи раціональне транспортне рішення, це ще й чудовий об’єднавчий інструмент для жителів міст. Це гарна можливість для громадських організацій та ініціатив залучати до своєї спільноти нових членів громади, незалежно від віку і соціального статусу, тим самим посилюючи голос на підтримку якісної та безпечної інфраструктури у своєму місті.

Міста, які по максимуму використають цю можливість, матимуть не лише велодоріжки, а отримають набагато більше — розвинену велоспільноту, активну громаду та конструктивний діалог з представниками влади, який згодом переросте в успішну співпрацю. Тільки так можна створити в Україні свій комфортний та безпечний «Копенгаген».

Ірина ЯРКО, медіакоординаторка проекту «ВелоСхід», «Асоціація велосипедистів Києва»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments