Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Україна в Антарктиді: новий відлік

Як біолог Євген Дикий розширятиме наші полярні дослідження
27 лютого, 10:01

«Ми з другом, доктором біологічних наук Сергієм Утєвським, з яким воювали на сусідніх ділянках луганського фронту у 2014 році, жартуємо, що хоч які б зараз у нас були проблеми, під Луганськом все одно було важче», — оптимістично починає Євген Дикий. За фахом він є морським біологом, у 2014-му командував ротою батальйону «Айдар», а 7 лютого цього року несподівано навіть для себе став в. о. директора Національного антарктичного наукового центру.

Нагадаємо, НАНЦ є оператором України в Антарктиці, де нам належить станція «Академік Вернадський» — колишня британська станція «Фарадей», продана за символічний один фунт у 1996-му. Роботу на ній Євген характеризує так: «Станом на ХХ століття там працювали непогано, але далі чомусь не пішли».

За перші два тижні на посаді керівник НАНЦ встиг чимало. Так, українські вчені тепер можуть брати участь у проектах Французького полярного інституту, а незабаром на станції «Академік Вернадський» з’явиться постійний доступ до інтернету (сьогодні електронні повідомлення звідти можна надсилати раз на тиждень). Також Антарктида знов відкриється для жінок. «У перші дві зимівлі жінки працювали на «Вернадському». Потім помінялось керівництво антарктичного центру, і почали діяти за логікою, за якою мусульманок змушують носити чадру. Начебто, коли жінки зимували, чоловіки через них сварились, і вирішили, що найкраще розв’язання проблеми — не виховувати чоловіків, а перестати пускати на станцію жінок. От чому на жодній західній станції таких проблем не виникає?», — розмірковує Євген.

Деякі нехороші традиції ламати важко. Під час нашої розмови, яка відбулась 21 лютого, Євген сподівався, що проведе тендер на логістичне забезпечення станції у цьому сезоні через систему ProZorro. Тендер опинився під загрозою зриву через дивні скарги одного з учасників. Наступного дня керівник НАНЦ написав у «Фейсбуці», що Антимонопольний комітет витримав максимально можливу паузу, щоб вирішити, чи приймати скаргу, і таки її прийняв. Розгляд скарги призначив на максимально далеку дату, 7 березня. НАНЦ не може чекати стільки, бо перезмінку полярників треба провести до квітня, поки не стане крига. Тож керівнику антарктичного центру доведеться йти на переговори з компаніями, які можуть організувати логістику для полярників. Втім, до такого розвитку подій він був готовий одразу, тому розповів «Дню», що робитиме в цій ситуації. А ще у розмові з Євгеном Диким ми дізналися, чим Антарктида схожа на пульс, космос і навіть Крим, та як Україна може розвивати полярні дослідження, попри обмежені ресурси.

«НІХТО НЕ ЗАДАВАВСЯ ПИТАННЯМ, ЯКИЙ ВИХЛОП ВІД АНТАРКТИЧНОЇ СТАНЦІЇ»

— Євгене, якими були ваші перші кроки на посаді? Наскільки уявлення про стан центру відрізнялося від реалій?

— Загалом я уявляв, за що берусь. Вважаю, що воно того варто, бо антарктичний центр за всіх «багів» (дефекти у програмі. — Авт.), які я зараз намагаюся «пофіксити», є національною гордістю. Це, певною мірою, наш квиток у цивілізований світ. Космічні та полярні дослідження, дослідження океанів — це те, що відрізняє «золотий мільярд» від країн третього світу. Якщо країна дозволяє собі, крім геть насущного, таке, то вона належить до тої частини цивілізації, де Ілон Маск.

Враховуючи жахливий занепад української науки за останні 20 років, те, що ми зберегли антарктичну станцію і полярний напрям досліджень, — це один із кігтиків, яким ми чіпляємося до «золотого мільярда». Для мене справа честі зробити так, щоб ми тут виглядали повноцінно. Наразі це не так.

Головне досягнення моїх попередників — і за це їм честь і хвала — що, попри війну і фінансові кризи, вони зберегли станцію. Станція не переривала роботу ні на один день, вона у нормальному стані, регулярно лагодиться. У наших умовах це велике досягнення. Інша річ, що оскільки НАНЦ керували не науковці, ніхто не задавався питанням, який власне вихлоп від цієї станції.

Бюджет мого центру на цей рік — два мільйони євро, або 72 мільйони гривень. За масштабами західних колег це взагалі не гроші. Наприклад, аналогічний французький інститут має річний бюджет 280 мільйонів євро. Але вся українська наука має у 2018 році 200 мільйонів євро, тобто ми отримали 1% від цієї суми. За ці гроші треба давати результат. Все це вимірюється. Можна по базах даних, наприклад, Scopus, порахувати індекс цитування наукових робіт для країни та установи. Ми це зробили. Результат трохи сумний. Ми не можемо тягатися зі Штатами чи Британією, тут уже працюють обсяги фінансування. Але за економічними показниками ми мали б бути на одному рівні з Польщею і попереду, скажімо, Чехії, яка зайшла в Антарктиду десять років тому. Ми там працюємо 22 роки, якщо не враховувати радянський період. Але щодо антарктичних досліджень, то ми приблизно на 50-й позиції у світі. Країн, які мають полярні станції, близько 30. Тобто, нас обійшла низка країн, які не мають своїх антарктичних станцій, лише інколи приїздять туди в гості — але роблять це грамотно.

Зараз ми на одному рівні з Туреччиною. Це, звісно, не остання країна в світі, але в Антарктиду вона зайшла два роки тому.

Якщо ви приїдете до мене в гості через рік, я не зможу показати вам цифри, які разюче відрізняються. Це не виправляється за такий час. Але за рік треба налагодити систему, в якій далі все потроху зростатиме.

«ВЖЕ У ЦЕЙ ЗАЇЗД НА «ВЕРНАДСЬКОМУ» БУДЕ НОРМАЛЬНИЙ ІНТЕРНЕТ»

— Тобто, по суті на «Академіку Вернадському» ми були, як завгоспи?

— Саме так. Центр достатньо якісно виконував функції завгоспів і логістики. Але при цьому забули, для чого ця логістика. Певною мірою це перетворювалося на науковий туризм.

Ключова моя претензія до «папєрєдніков» — що центр завжди був дуже закритою структурою. Хто був у хороших стосунках із центром, той їздив в Антарктиду, незалежно від того, чи давало це результат. Хто не зміг нормально домовитись із центром — вибачте. Я був у другій категорії. Свого часу тут я був у «чорному списку». Понад десять років я намагався потрапити до Антарктиди через центр. Якби раніше хтось сказав мені, що спочатку я потраплю в кабінет директора і тільки потім — туди, я б дуже сміявся.

Відбір учасників полярної експедиції відбувався доволі рандомно. Ні, туди не потрапляли виключно шарлатани. Потрапляла частина дійсно класних фахівців і що попало. Проте основний критерій був один — домовленість із дирекцією центру.

Ми змінимо це принципово. Зокрема, ми змінюємо склад науково-технічної ради «Антарктика», яка відповідає за всю програму наукових досліджень в Антарктиці. І я готовий, що у мене не буде зручної науково-технічної ради. Ми провели науково-метричний аналіз і вибрали українських вчених, які мають найвищі індекси Хірша з полярної тематики. Усіх їх зараз запрошуємо до НТР «Антарктика».

— Що ще плануєте змінювати найближчим часом?

— Деякі речі мене жахнули, вже коли сюди потрапив. Ви можете зайти на сайти антарктичних установ різних країн, і там побачите, наприклад, відеоблоги полярників, які вони ведуть просто зі станцій. На сайті французької станції «Дюмон-Дюрвіль» або американської «Мак-Мердо» ви можете подивитися спостереження з веб-камер — що просто зараз відбувається на станції.


ФОТО З САЙТА REPORT.IF.UA

Для порівняння: станція «Академік Вернадський», 2018 рік, відправка текстових повідомлень електронною поштою на станцію — один раз на тиждень по середах, зі станції — один раз на тиждень по п’ятницях. Там є супутниковий інтернет, проведений ще у 1990-х, по тодішній ціні — 7,5 долара за мегабайт. Виявляється, ніхто не шукав альтернатив. Я банально погуглив і виявилось, що Антарктика за ці роки трохи змінилася, там зараз працюють близько 20 провайдерів супутникового зв’язку, ціни конкурентні. Думаю, вже у цей заїзд там буде нормальний інтернет, а десь за пару місяців ви зможете щонайменше списатися з кожним із полярників, побачити їхні блоги. Ніби дрібний штрих, але це те, що відрізняє ХХ століття від ХХІ.

«В АНТАРКТИЦІ — ЯК У КРИМУ, РІК ПОДІЛЯЄТЬСЯ НА СЕЗОН І НЕ СЕЗОН»

— Ви також розповідали журналістам, що хочете подовжити перезмінку в Антарктиді. Чому це важливо?

— По можливості треба, щоб ця перезмінка тривала не три дні, а хоча б десять. Тоді варто взяти туди ще кілька людей, які встигнуть відібрати зразки для своїх досліджень.

Робота в Антарктиці поділяється на дві частини: зимівку і сезон. Зимівка — це коли 12 людей проводять там цілий рік, а потім їх змінюють. У сезон приїздить довільна кількість людей, на піку — понад 30, стандартно — 10—12, вони перебувають там місяць-два, це літній період.

Життя в Антарктиці, як у Криму. Рік чітко поділяється на сезон і не сезон. У ті три місяці, коли там немає криги, коли триває антарктичне літо, там купа народу, заходять туристичні лайнери. От на станцію «Академік Вернадський», оскільки вона є однією з найстаріших в Антарктиці, збудована 1947 року, за сезон заходить до чотирьох тисяч туристів. Це реально Крим. А решту дев’ять місяців, знову-таки, як у Криму, там мертво, бо стоїть крига і жодного сполучення немає. 12 наших зимівників у цей час не бачать нікого, крім одне одного, і в цьому, думаю, найбільший героїзм — дев’ять місяців бути в повній ізоляції.

Зимівка важлива, але не так з наукової точки зору, скільки, насамперед, для підтримки станції. Її не можна кидати на дев’ять місяців, бо все промерзне і загине. Шестеро людей з 12 — це технічний персонал, який підтримує діяльність станції. Решта — науковці. Але у глибоку полярну ніч багато не дослідиш. Передусім ведуться режимні спостереження — ті, які почались ще 1947 року, у 1960-х. Їх не можна переривати. Це спостереження за кліматом, за станом озонового шару. До речі, Україна дещо додала до цих спостережень. У нас і біологи зимують, тому тепер ми бачимо пінгвінів не лише влітку, коли тепло та добре, — можна спостерігати, як вони виживають протягом усього року.

Інша річ — сезон. У сезон може наїхати купа народу, і кожен зі своєю програмою. Геологи, магнітометристи, біологи. Це дуже важливий період. Останнім часом через проблеми з логістикою у нас сезон майже зник. Люди приїжджають на перезмінку, за п’ять днів замінюють зимівників, і хто встигає за цей час набрати зразки — молодець. Але ж це несерйозно. І на зимівлі це теж відбивається. За п’ять днів ти не навчиш нову людину. Таким чином в останні роки в Антарктиду майже виключно їздять люди, які вже зимували. В Україні є близько 180 людей, які пройшли зимівлю, і ми цю колоду тасуємо. Тож одне з моїх завдань — поновити так званий довгий сезон.

— Я так розумію, зараз цьому заважає організація логістики? Адже якщо вона йде з такими проблемами, важко говорити про подовження перезмінки.

— Виявилося, що в українських умовах 45 мільйонів гривень — це дуже багато. Більшу частину цієї суми доведеться витратити на їжу, 140 тонн палива, фрахт корабля, щоб закинути на станцію людей і товари. Фірма зможе заробити там десь 300 тисяч євро. Але гризуться за цей тендер страшно, причому й абсолютно не конвенційними методами. Торік проведення закупівлі через ProZorro зривали тричі, потім угоду уклали абсолютно непрозоро, шляхом переговорної процедури. Цього року мене старанно доводять до цього ж.

Як би ми не гралися з тендерами, крига стане у квітні. Там замерзне. А система ProZorro, яку я поважаю, поки погано захищена від недобросовісного оскарження. Потім Антимонопольний комітет ці скарги відкидає, але вони дуже затягують процес.

Є три фірми, які подалися на торги. В усіх них є певні «косяки» в оформленні, але всі три реально існують і мають досвід такої логістики. Одна з них — та, що в непрозорий спосіб, але все-таки виконала контракт торік. Чомусь вважається, що якщо я піду на «переговорку», то контракт отримає саме та компанія, що і минулого року. Мені дуже не хочеться йти на переговорну процедуру, але якщо так станеться, цього не буде. На переговори запросять три компанії, які подавалися на ProZorro, і пройдуть вони у присутності журналістів.

На мене вже є певний тиск, але я ставлюся до цього спокійно. Ми живемо у країні, де корупція ще не подолана, але кожен на своєму місці має робити все, щоб її подолати.

— Скільки максимально є часу для оформлення угоди?

— Відчалювати треба не пізніше останніх чисел березня. А відчалюють не в день підписання угоди. У мене є близько двох тижнів на її оформлення. Вкладемося. Переговори спробую провести протягом тижня.

«ВСЯ ПОЛЯРНА ПРОГРАМА КИТАЮ ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ КРИГОЛАМОМ, ЗРОБЛЕНИМ У ХЕРСОНІ»

— Ви казали про два мільйони євро, які цього року отримав НАНЦ. На що їх вистачить?

— Цього року вперше за багато років, і це не моє досягнення, виділили гроші на «капіталку». Тобто не на поточні ремонти, а на капітальні. Є трохи грошей на закупівлю наукового обладнання.

Якщо подивитися на два кроки вперед — коли ми прорвемося через поточні проблеми, то, по-перше, нам потрібен корабель. Історія нашої станції тісно пов’язана з історією наукового флоту України. Британці продавали свою станцію за один фунт — іншими словами, дарували. Охочих було багато. Але Україна продемонструвала, що після здобуття незалежності нам дісталося від радянського наукового флоту 36 кораблів. Тобто, ми здатні своїм флотом забезпечити і логістику станції, і дослідження в полярних морях. Саме на цій підставі нас обрали переможцями.


КИЇВ, НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ, ЛЮТИЙ 2016 РОКУ. ХЛОПЧИК ВИВЧАЄ МАКЕТ «АКАДЕМІКА ВЕРНАДСЬКОГО» НА ВИСТАВЦІ «УКРАЇНСЬКА АНТАРКТИДА». ЄВГЕН ДИКИЙ СТВЕРДЖУЄ: «РОЗТАШУВАННЯ НАШОЇ СТАНЦІЇ У ЧОМУСЬ УНІКАЛЬНЕ Й ЦІННЕ. МИ — НА САМОМУ ФРОНТІ КЛІМАТИЧНИХ ЗМІН»

За ці 22 роки станцію ми зберегли, а от із флотом...

— Лише один корабель із тих 36-ти зараз піддається ремонту.

— Так. Сподіваюсь, Остап Семерак (міністр екології та природних ресурсів. — Авт.) дотримає слова. Він обіцяв, що цього року виділить гроші на ремонт цього корабля. Але для Антарктики він все одно не годиться — він підходить тільки для досліджень у Чорному морі. У нього один двигун, а в Антарктику можна ходити тільки на кораблях з двома головними двигунами.

Кораблів антарктичного класу у нас не лишилось жодного. Останнім був «Ернст Кренкель», який у 2006 році пустили на метал.

— Як вийшло, що науковий флот фактично розорили? Не виділяли кошти на утримання?

— Саме так. А коли корабель не виходить у рейс, не ремонтується, він починає іржавіти. І за якийсь час втрачає сенс вкладати у нього кошти — легше продати його на брухт.

Частково наш флот розікрали. Кораблі здавали у фрахт сумнівним фірмам і потім за борги цих фірм — орендарів, не власників — арештовували у портах третіх країн і продавали з аукціону.

Зараз ми фінансово не здатні побудувати науковий флот. Технологічно, до речі, досі здатні. Вся полярна програма Китайської Народної Республіки — а це дуже амбітна програма, у них вже є три станції в Антарктиці, скоро буде четверта, і одна станція в Арктиці — логістично забезпечується одним криголамом «Сніговий дракон». Цей «Сніговий дракон» збудований у Херсоні й 1993 року за безцінь куплений в України. Та насправді щастя, що його за безцінь продали китайцям, бо він живий і працює на науку.

Але повернемось до нашого флоту. Час від часу багаті країни заміняють старі кораблі на нові. А їх старі кораблі з нашої точки зору ще дуже гарні, років 20 вони ще послужили б. Зокрема, у 2019 році звільняються два кораблі Британської антарктичної служби. І оскільки ця структура має хорошу історію відносин з нами, є шанс вициганити в них один із цих кораблів. Не вийде з ними — Австралія у 2020 році заміняє один криголам на сучасніший. Треба шукати й інші можливості.

Поява корабля антарктичного класу принципово змінить багато речей. Наприклад, логістику. Ми не будемо залежати від того, хто виграв тендер і буде фрахтувати корабель. А головне — це збільшує наші наукові можливості. Зараз ми прив’язані до острова Галіндез, де розташована наша станція, і найближчого узбережжя. Взагалі ми прив’язані до суходолу, бо працюємо у морі лише біля берега, з аквалангами, або з малих моторних човників. Ми не працюємо в океані. Якщо ми отримаємо корабель, у нас додасться напрям роботи з Південним океаном.

— Поки наукового флоту у нас немає, як можна розширювати дослідження?

— Плюс України — розташування нашої станції. У чомусь воно унікальне та цінне. Ми не у високій Антарктиці. 65 градусів південної широти — це перед Полярним колом, ми на самому фронті кліматичних змін. У районі нашої станції дуже швидко відбувається танення льодовиків, ми на краю озонової дірки — її краї пульсують, і в одні роки ми під нею, в інші — під захищеною атмосферою. Це дає великі можливості для міжнародної кооперації. З іншого боку, це обмежує, бо дещо можна вивчати тільки в набагато холодніших широтах чи вглибині континенту.

Нам треба просуватися далі. Самі собі ми цього не дозволимо, задорого, але зараз в Антарктиду прийшов час бі-, три- і більше латеральних станцій. Найяскравіший приклад — «Конкордія», італійсько-французька станція. У цьому бачу наш шлях у більш високі широти. Цілком допускаю варіант, що у нас зберігається «Вернадський» і з’являється, наприклад, дві станції у кооперації з двома-трьома іншими країнами. Це реально у наступні 10—15 років.

«МИ З КОЛЕГАМИ САМОТУЖКИ ОРГАНІЗУВАЛИ ПЕРШУ УКРАЇНСЬКУ АРКТИЧНУ ЕКСПЕДИЦІЮ»

— Вже є варіанти, з ким би могла бути така співпраця?

— Попередньо — так. У наступний сезон до нас вперше заїде литовська антарктична експедиція. І як зараз чудовим прикладом міжнародної кооперації є литовсько-польсько-українська миротворча бригада, не гіршим прикладом кооперації могла б бути литовсько-польсько-українська антарктична станція.

Взагалі я хочу перейменувати НАНЦ у «Центр полярних досліджень». Мало країн можуть дозволити собі окремі дослідження по Арктиці та окремі по Антарктиці. У нас досліджень по Арктиці немає. Це неправильно.

Навіщо нам взагалі полярні дослідження? Коли лікар оглядає пацієнта, насамперед він міряє пульс. А це можна зробити на руці та шиї. Полярні регіони — це два пульси нашої планети. Там можна набагато швидше, точніше і навіть дешевше поміряти низку процесів, які стосуються всієї планети, зокрема України. Це зміни клімату, магнітосфери, верхніх шарів атмосфери та ближнього космосу.

Порівняльні дослідження в Арктиці та Антарктиці дають дуже багато. Деякі українські вчені прихитряються робити це навіть зараз. Харківські радіоастрономи мають одну антену на станції «Академік Вернадський», а другу — у норвежців на архіпелазі Свальбард, який у нас більше знають як Шпіцберген. Ми з колегами абсолютно самотужки, за свій кошт, організували у 2009 році першу українську арктичну експедицію. Вона працювала на польській станції «Хорсунд» на архіпелазі Свальбард.

Є ще один шлях, як нам зайти в Арктику. Мій перший робочий день у кабінеті керівника НАНЦ закінчився скайп-конференцією з українським послом у Канаді Андрієм Шевченком. Канада має більше десяти арктичних станцій, але у них немає антарктичної. У нас навпаки. Тому просто напрошується кооперація. Гадаю, вже влітку цього року ми з канадійцями підпишемо угоду. Для початку — про обмін, щоб наші вчені могли працювати на канадських арктичних станціях і навпаки. Далі це може розвиватися глибше.

ПРО НАПРУГУ БІЛЯ ПОЛЮСІВ

— Повернемося до Антарктики. В одному з коментарів ви згадували, що зберігати присутність там важливо ще й тому, що з часом відкриється доступ до її копалин.

— Нинішня система договорів про Антарктику чинна до 2048 року. Невідомо, чи продовжать її. Якби я з кимось бився об заклад, думаю, зробив би ставку два до одного, що її продовжать ще на 50 років. Далі побачимо. Згідно із нинішнім договором про Антарктику, там можна тільки ловити рибу та криль і заборонено видобувати мінеральні ресурси. Якщо договір не продовжать, почнеться велика бійка за Антарктику, як уже зараз починається бійка за Арктику.

Так, Арктика стає одним із регіонів напруги. Росія намагається застовпити за собою значну її частину і робить дурні символічні жести, на кшталт встановлення російського прапора на дні під Північним полюсом. Нарощують військову присутність й інші арктичні країни. Та ж сама Канада, наприклад, стурбована діями Росії і почала серйозну програму з потенційного захисту Арктики. У Гренландії, яка належить Королівству Данія, немає жодної арктичної бази, яка була б суто науковою — вони всі офіційно є військово-морськими.

Антарктику поки береже система міжнародних договорів, зараз це, як космос, спільна територія. Але як тільки ця система договорів себе вичерпає, почнеться боротьба за те, хто та як там щось видобуватиме. Між іншим, якби це відбулось сьогодні, жодна українська компанія не була б спроможна конкурувати там із західними компаніями за видобуток будь-чого. Проте Україна мала колосальний досвід геологорозвідки, зокрема на морському шельфі, тому потенційно ми — одні з гравців.

Зараз ми ловимо в Антарктиці рибу. Небагато. Між іншим, УРСР, окремо від Радянського Союзу, входила до ТОП-10 риболовецьких країн світу. Нині ми навіть не в 50-ці, але в Антарктиці позиції трохи збереглися. Там працює крилевий траулер «Море Співдружності». Раніше він був приписаний до Севастополя, але після окупації перереєструвався на Київ. За розміром це другий у світі крилевий траулер. Він збудований ще в радянські часи, коли любили масштаб. Також працюють три маленьких ярусолови, збудованих у Китаї, які ловлять смачну та дефіцитну рибу іклача.

Ніхто не забороняє збільшувати обсяги виловів. Будь-який український бізнесмен має право купити корабель і видобувати в Антарктиці живі ресурси у межах загальної квоти, яку встановлює Науковий комітет по збереженню живих ресурсів Антарктики.

— А ви самі вже знаєте, коли зможете потрапити до Антарктиди?

— Сподіваюсь, наприкінці березня — на початку квітня. Формально їду туди як директор антарктичного центру, щоб прийняти господарство. Зокрема, інвентаризувати станцію. Але ж я біолог. Усі вчені божевільні, тому вже зараз проробляю собі хай коротеньку, але програму з мікробіології. Сподіваюсь нахапати там мікробіологічних зразків і в Україні їх обробити. 

Взагалі цей центр — поки найсерйозніше доручення, яке давала мені країна.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати